Головний командувач військово-морським флотом Росії Володимир Висоцький виступив із заявою щодо Чорноморського флоту. Як і годиться військовому, він одверто сказав, не роблячи з цього ніякої таємниці, що Росія може збільшити число своїх кораблів у складі Чорноморського флоту до сотні, а зараз їх близько 35. А особовий склад — до 25 тисяч. Нічого не скажеш, різко. Але право так заявляти — має. Росія — чорноморська держава і може вирішувати, скільки мати кораблів і визначати чисельність особового складу свого флоту.
Якось один із колишніх командувачів Чорноморським флотом Едуард Балтін сказав, що в Чорному морі води мало, а політики багато. Друге особливо застосовне до українсько- російських стосунків. Також вірно й перше, тому такій кількості бойової техніки в його акваторії розвернутися буде просто ніде. Ось браві адмірали хочуть вийти за протоки і розвернутися у всю широчінь у водах вже Середземного моря. «Там може бути створено російську військово-морську базу», — заявив Володимир Висоцький, зазначивши, що «Росія має стратегічні інтереси в Світовому океані і їх розвиватиме». Інтереси можна або мати, або відстоювати, в крайньому випадку захищати, а розвивати... Але зрештою в адмірала інший фах і в тонкощі «великої і могутньої російської мови» він входити не зобов’язаний. Сказав досить зрозуміло і для багатьох адресатів.
КОРАБЛЕБУДІВНА МАНІЛОВЩИНА
Проблема в тому, що вік практично всіх кораблів Чорноморського флоту наближається до 30 років, а досить значна їхня кількість давно цю цифру переступила. Тому наростити корабельний склад можна двома шляхами. Перший — перекинути їх із інших флотів. Проте, там зайвих одиниць немає, та й їхні вікові параметри приблизно такі ж. Міняти шило на мило немає ніякого сенсу. Другий шлях перспективніший — будувати нові сучасні кораблі. Ось тут і є проблема.
1947 р. адмірал Микола Кузнєцов — найбільший радянський фахівець з військово- морських справ — проаналізував хід Другої світової війни на морі та під його керівництвом було створено програму будівництва кораблів для радянського військового флоту на 10 років. Програма була хорошою, працювали над нею знавці своєї справи. Але після представлення її на ясні очі товариша Сталіна адмірал потрапив у немилість, яка для нього мало не закінчилася трагічно. Вердикт вождя був таким: «Моряки завжди відрізнялися незнанням і небажанням зважати на можливості промисловості». Будувати сучасний флот СРСР ніколи можливості не мав. Немає її і зараз у Росії.
Зовсім невеликі кораблі (водотоннажність — менше 2000 т.) з вельми обмеженим набором озброєння будуються в Росії по шість років. Закладений у грудні 2001 р. корабель такого типу «Стерегущий» передано флотові в лютому нинішнього року. Наступний такий корабель надійде до складу ВМФ не раніше 2011 р. У США есмінець типу «Орлі Берк», який перевершує «Стережущего» за водотоннажністю учетверо і має набагато сильніше озброєння, будується максимум три роки, у Китаї фрегат типу «Цзянвей», за водотоннажністю приблизно рівний «Стерегущему», — за один—два роки. Кораблі більш високого класу, наприклад, сторожовий корабель проекту 1244 «Новик», фактично покинуто на заводі «Янтарь» у Калінінграді 15 років тому і добудовувати його ніхто в найближчому майбутньому не збирається. З моменту розпаду СРСР Чорноморський флот отримав лише одну нову бойову одиницю — малий ракетний корабель на повітряній подушці «Самум». Окрім того, на Чорне море прийшло декілька побудованих у 90-ті минулого сторіччя прикордонних сторожових кораблів проекту 10410. Їх завдання — охорона російського узбережжя, тому вони спочатку базуються в портах Новоросійськ і Сочі. Враховуючи такий високий, якщо не сказати більше, темп і обсяг будівництва нових кораблів, навіть якщо їх буде закладено негайно, що фізично і з фінансових причин неможливо, у найліпшому випадку Чорноморський флот до 2017 р. може отримати і один—два сторожовики, хоча це вельми проблематично.
Якщо заявлене войовничим адміралом приймати за чисту монету, то окрім сторожовиків майбутньому флоту потрібні будуть і інші великі та складні кораблі. У квітні адмірал вже вразив слухачів розповіддю про те, що планується до середини сторіччя мати 4—6 авіаносців у складі авіаносних багатоцільових груп і ударних з’єднань. І це при тому, що повноцінних авіаносців у СРСР ніколи не будували, а те, що було — так звані авіанесучі крейсери — завжди будувалися в Миколаєві. Росія в даний момент таких верфей не має, і коли вони будуть — невідомо. А з Україною співпрацювати — вибачайте! Окрім того, авіаносне ударне з’єднання повинно мати в своєму складі крейсери, есмінці та кораблі інших типів, які також потрібно будувати. І часу на це йде набагато більше, аніж на сторожовики. Де войовничий адмірал має намір взяти інші 98—99 кораблів лише для Чорноморського флоту і середземноморської ескадри, загадка складніша, аніж загадував сфінкс.
VERBA ET VOCES
Здається, що розмови про сотні бойових кораблів, які вночі і вдень будуть ходити в морському просторі, насамперед, призначені для внутрішнього споживання. Зростаюча напруженість навколо Чорноморського флоту має серйозний вплив на його особовий склад, насамперед — офіцерський. По-перше, багато хто з російських моряків чудово влаштувався в теплому Севастополі, і не горить бажанням міняти його на холодний Сєвероморськ або далеку й не менш холодну Камчатку. А в адміралів і капітанів першого рангу є ще майно і нерухомість на благодатній кримській землі. Хто ж захоче все це нажите непосильною працею і надбане за непевних часів покинути й рушити невідомо куди. Самі каперанги без особливого задоволення роздумують про це, а їхні дружини і інші домочадці тим більше. Хотілося б дослужитися до відставки без різких змін місця мешкання. Багато хто на крайній випадок обзавівся українським паспортом. Що стосується молодих капітан-лейтенантів і нижчих за званням, то в них має бути перспектива, інакше від рапортів на звільнення відбою не буде. Ось чому головком і розповідав байки про збільшення числа кораблів. Буде їх більше, відповідно більше вакансій, молодим — дорога. Отже не варто хвилюватися, будуть кораблі, підлеглі й далекі походи в Середземне море. А з ними підвищене грошове та інше постачання. Так що про службу морську і перспективи хвилюватися начебто не варто.
Важливіше, але прихована сторона полягає в тому, що на міфічну програму будівництва авіаносців мають намір виділяти гроші. Як мінімум — мільярд доларів на кожен, так ще на крейсери, есмінці, підводні човни, тральщики, літаки, озброєння, РЛС і багато що інше. Від таких грошей і перспективи отримати над ними контроль у кого хочеш голова запаморочиться, тому не таке скажеш. А що до кораблів, то дуже навіть може вийти за Ходжею Насреддіном із його легендарним віслюком.
Друга сторона заяви адмірала — зовнішньополітична. Якщо когось хотіли налякати, то зі слабкими нервами не знайшлося. Туреччина, Болгарія і Румунія в НАТО, і Росії відверто не бояться, Грузія... Так із нею вже гірше нікуди. Американський шостий флот із його авіаносцями і десятками кораблів це до голови не бере. Очевидно, що це відповідь на вимогу України затвердити графік виведення Чорноморського флоту, хоча окрім невиправданих амбіцій у ній нічого не проглядається. До 2017 р. всі великі кораблі флоту вже, очевидно, буде списано. У строю залишиться два—три десятки найменш старих, сторожових, малих протичовнових і малих ракетних кораблів, ракетних і артилерійських катерів, а також тральщиків. Цих сил ледве вистачить, щоб забезпечити оборону досить короткого російського кавказького узбережжя, тому базуватися їм доведеться в Новоросійську. За таких умов Севастополь як військово-морська база стане просто не потрібним. І змінити цю ситуацію вже неможливо в принципі. У результаті проблема оренди Севастополя перебуває виключно в політичній площині, військову складову втрачено безповоротно. Заяви такого штибу відповідають англійському прислів’ю tell that to the marines — розкажіть це солдатам морської піхоти. Навряд чи урядовці в Києві настільки легковірні, як морпіхи з прислів’я.
Таке враження, що в Москві вже зрозуміли: з Севастополя, і не лише з нього, доведеться досить скоро йти. Не хочеться, як ми їх розуміємо, але зробити нічого не можна. Ось від відчаю і розповідають відповідальні діячі в морській формі, у високих званнях і на відповідних посадах казочки про сотні кораблів і тисячі моряків. Як сказав великий російський поет, день народження якого недавно відзначався: «Мечты, мечты, где ваша сладость?» Хоча мріяти не шкідливо, нікому не заборонено. Привид великої морської держави, якою Росія ніколи й не була, досі бродить високими московськими кабінетами. Міраж цей досить небезпечний. Через такі ось химери там сподіваються поставити Київ перед фактом, що виводити кораблі, літаки та особовий склад просто нікуди. Відомий Дмитро Рагозін, який репрезентує Росію в Брюсселі, вже неодноразово говорив про це. Чи мають ілюзії, що українська влада купиться на збільшення плати за оренду Севастополя та інших баз. Навіть можуть у відомих межах за ціною не постояти. Розмови про це в Москві вже ведуть. Так що дар данайців уже готується. З тих часів, як греки спалили Трою відомо, чим загрожують подібні пропозиції.
І останнє. Чого наш МЗС кожного разу реагує на будь- якій «чих» сусідів. У переважній більшості всі їхні розмови, як сказав Горацій у «Посланнях»: «Слова і голос — більш нічого». І заява адмірала Висоцького — з цієї ж серії.
