По-перше, такого неподобства з квитками ще не було, незважаючи на те, що були додаткові поїзди.
Квитки брали за два тижні наперед. Намагалися взяти купейні або плацкартні з ранковим прибуттям у Сімферополь, але дісталися тільки плацкартні місця біля туалету. Та не це найголовніше. Випробування були попереду.
Сідали в дощ і холод, пізно ввечері. У вагоні продувало з усіх боків — навіть із підлоги. Попросили провідника закрити штору вікна. Він спробував, але сказав: «Далі не йде». При цьому вікно в туалеті було відкрите до половини. Спали, накривши голови куртками.
Сусіди на бокових полицях завісили вікно ковдрою — в них була восьмимісячна дитина, а поряд дівчинка п’яти років.
Найближчий туалет працював, але до нього було гидко зайти. На моє прохання відкрити другий, біля провідника, отримала відповідь, що злив не працює...
О сьомій ранку звернулася до провідника за чаєм, однак він лише починав розтоплювати «титан». На моє повторне прохання, 30 хвилин потому, відповів, що скоро буде, а якщо мені так треба, то в сусідньому вагоні є. На третій раз була відповідь, що чай є, але мені його так і не принесли. Коли я хотіла сама налити кип’яток, то почула: «Ви самі не наллєте, там немає ручки».
За свої 47 років такого я ще не бачила.
За що таке знущання? Було б цікаво побачити, як новий міністр з усіма домочадцями поїде в цьому вагоні у відпустку. А, можливо, краще відразу піти у відставку?
З автотранспортом — інша ситуація, проте не краща.
Колишній мер і губернатор Київської області за два терміни не спромоглися побудувати Велику окружну дорогу. Результат — сьогоднішні пробки на дорогах. На окружній дорозі, наприклад, за 20 хвилин нарахувала п’ять платформ із легковими машинами, тобто 40 машин. Якщо так піде далі, то скоро пішоходу пройти ніде буде.
