Дивно: фільм «Молодість без молодості» мав би стати за інших обставин як не сенсацією, то, принаймні, серйозною подією для шанувальників хорошого кіно. А так — пройшов по екранах непомітно, наче його й не було. Річ навіть не в тім, що фільм є екранізацією новели надзвичайно цікавого румунського письменника, релігієзнавця, філософа й історика Мірчі Еліаде — адже кіноверсії його творів можна перелічити на пальцях однієї руки. Просто режисер картини — Френсіс Форд Коппола (як хтось, може, забув, нагадую: «Апокаліпсис сьогодні» і «Хрещений батько»).
Вченого-мовознавця Домініка грає Тім Рот — найкращий виконавець головних ролей у незалежних американських та англійських режисерів завдяки його амплуа витонченого неврастеніка. Від Рота вимагалося втілити два абсолютно різні вікові стани свого героя: від 70-річного діда до квітучого чоловіка, на якого Домінік перетворюється після удару блискавки, дістаючи на додачу ще й паранормальні здібності. Акторові все вдалося, хоча роль для нього, мабуть, занадто спокійна, майже без емоційних вибухів, на які Рот справжній майстер.
Основною ж темою фільму є час, точніше — стосунки людини з часом. Набувши завдяки прямому втручанню небес другу молодість, Ротів герой намагається дійти до першоджерел мови, знайти єдину прамову, якою говорили первісні люди. Таку можливість йому дає зустріч із Лаурою — викапаною Веронікою (обох грає Олександра Марія Лара), — найбільшим і трагічно втраченим коханням науковця. Після аналогічного інциденту — удару блискавки — в Лаури з’являється дивовижний хист перевтілюватися у свої попередні життя і в стані трансу розмовляти стародавніми мовами. Для того героєві Рота достатньо лиш освідчитися їй у своїх почуттях, доки кохана спить. Після кожного такого освідчення, з кожним сеансом, чи то пак з кожним нападом, вона підступає все ближче до необхідних Домінікові першоджерел, але притому стрімко старіє, втрачає життєві сили. Між іншим, через такий сюжетний хід «Молодість без молодості» є рекордом з огляду на число мов, які звучать у фільмі: мальтійська, італійська, англійська, румунська, російська, німецька, санскрит і староєгипетська... Але те розмаїття не тішить, бо Домінік постає перед тяжким вибором: або знову втратити кохану, або відмовитися від справи всього свого життя.
Насправді ж фільм Копполи нагадує радше казку, романтичну легенду. Візуальне вирішення заворожує: вражаюча робота з кольорами, чудова пластика кожного кадру і кожної сцени; загалом «Молодість...» — то щось на кшталт імпресіоністичного полотна-спогаду про Європу, якої вже нема. Саме за це, а ще за гарну роботу головного акторського дуету фільму можна простити і драматургічну розбалансованість, і прикру обірваність важливих сюжетних ліній, і явну нестачу переконливих ролей другого плану. Все ж таки це не так кіно, як красиво намальована література. Однак Коппола як живий класик зрештою може собі це дозволити.
Сумне інше — напівзабуття, яке оповиває великих ще діючих митців. Час не тільки розставляє все на свої місця, а й буває геть несправедливий.
