Офіційне входження нового президента Росії Дмитра Медведєва у владу супроводилося небувало гучними заходами. Сам протокол посвячення було задумано так, щоб усім було зрозуміло, що новий прем’єр-міністр Володимир Путін аж ніяк не технічна людина, ким за його президентства були, наприклад, Михайло Фрадков або Віктор Зубков. Він залишився при владі й далеко йти не збирається. Для народу, який має цієї самої влади боятися й, відповідно, поважати, було проведено вже трохи підзабутий військовий парад з проходженням важкої бойової техніки й польотом літаків.
І от перед усім світом і новим головнокомандувачем пройшла ця важка техніка й високо пролетіла бойова авіація. По Першому каналу диктори, котрим дух перехоплювало від обов’язкового захвату не розповідали слухачам, що всі ці муляжі ракетних комплексів «Тополь-М», «Іскандер» і «Фаворит» не тільки нікого не налякали, а в черговий раз продемонстрували, що ніякого нового озброєння російська армія не має. «Тополь М» — лише трохи модернізований варіант «Тополя РС 12М», рішення про розробкуякого ухвалили 19 липня 1977 р. Що стосується комплексів З-300 «Фаворит», постанова ЦК КПРС і Радміну СРСР про початок їхньої розробки датована 27 травня 1969 р. Муляжі відносно нових комплексів З-400 «Тріумф», до речі розробки також радянських часів, на параді не показали. Планове оснащення військ ними зазнає краху. Оперативно- тактичний ракетний комплекс «Іскандер» прославляють по телебаченню вже десяток років, але у військах він так і не з’явився. Виріб, стверджують військові, «не доведено», що непрямо підтвердив генерал-полковник Володимир Зарицький, начальник Ракетних військ і артилерії.
Навряд чи іноземні військові були серйозно налякані продемонстрованою потужністю російської армії. Але не для них весь цей блиск сталі й картонно- жерстяні муляжі возили Красною площею.
НОВІ ПРИЗНАЧЕНЦІ
Уряд прем’єра Путіна мало відрізняється за своїм складом від попереднього. Новими членами кабінету стали: Олександр Коновалов, міністр юстиції, Ігор Щеголєв, міністр зв’язку, Сергій Шматко, міністр енергетики, Олександр Авдєєв, міністр культури, Віталій Мутко, міністр спорту та туризму. Зрозуміло, що кожне з цих призначень не є випадковим. Новий міністр юстиції змінив, здавалося, всесильного Володимира Устінова, якому не допомогли ні політичні, ні родинні зв’язки (син Устінова одружений з дочкою «короля силовиків» Інгою Сечиною).
Варто також звернути увагу на вельми важливу рокіровку: керівник адміністрації президента Путіна Сергій Собянін разом із своїм шефом переїжджає до будинку уряду на посаду віце-прем’єра, а колишній віце-прем’єр Сергій Наришкін змінить його в Кремлі. Два центри влади дуже бояться війни апаратів. Наришкін і Собянін мають її не допустити. Чи впораються? That is the question.
Загалом склад уряду Росії зазнав не дуже великих змін. Набагато важливішими є перестановки на менш публічних, але через це не менш важливих посадах. А ось тут мусять бути зміни, й вельми великі. Насамперед прем’єр Путін відродив практику звуження складу осіб, з якими він безпосередньо працюватиме. Створена законодавством не передбачена президія кабінету. Сказано, що це має звільнити прем’єра від рутини. Путін не збирається займатися оперативним управлінням, у якому він мало що розумітиме, й перекладає цю невдячну роботу на своїх найближчих підлеглих. У вузькому складі президії з них запитувати буде легше. У свою чергу, буде змінена триланкова система управління, що продемонструвала малу ефективність. Поки не зрозуміло, як вона буде реформована, але середні начальники завмерли в очікуванні близьких звільнень і переведень на іншу роботу.
СИЛОВИКИ МІНЯЮТЬ НАЧАЛЬНИКІВ
Найбільші кадрові зміни сталися в силовому блоці. Про них говорили досить давно, а після того, як боротьба силовиків один з одним перейшла всі мислимі межі, на сторінках преси. Однак вірний своєму стилю Путін публічних розбірок влаштовувати не став, а терпляче чекав появи формальних можливостей для заміни колишніх колег, що проштрафилися.
Те, що Ігорю Сечину не залишитися в адміністрації президента, було зрозуміло за визначенням. Його не без підстав вважали лідером силового блоку. Близько року тому він увійшов у жорстку конфронтацію з так званим ліберальним блоком міністрів. Руку Сечина бачили в карному переслідуванні генерала Держнаркоконтролю Олександра Бульбова та заступника міністра фінансів Сергія Сторчака з метою послабити позиції міністра фінансів Олексія Кудріна. Є інформація, що ліберали добивалися відставки Сечина з посади заступника голови президентської адміністрації, але Володимир Путін не піддався тиску, а зараз забрав його з собою в уряд. Незважаючи на гучну посаду віце-прем’єра, політичний вплив Сечина зменшиться, хоча колишній заступник голови президентської адміністрації намагатиметься неформально контролювати силовиків.
Також давно прогнозували відставку голови ФСБ Миколи Патрушева. Причиною став конфлікт з головою Держнаркоконтролю Віктором Черкесовим і причетність до гучних скандалів, пов’язаних із справою «Три кити» й ін. Тоді указом Путіна були звільнені одразу вісім високопоставлених чекістів. Фактично, Патрушев відмовився виконувати це рішення: якийсь час усі ці генерали працювали на своїх місцях у якостi в.о., що викликало нові конфлікти, які не здобули тоді широкого розголосу. Посада секретаря Ради безпеки, на яку призначено Патрушева, для людини, яка дозволяла собі ігнорувати прямі розпорядження президента, є засланням, хоч і почесним.
Вельми характерно, що Олександр Бортников, який очолював тоді департамент економічної безпеки ФСБ, він змінив на цій посаді фігуранта справи «Трьох китів» Юрія Заостровцева, до чиїх обов’язків входила боротьба з контрабандою, не постраждав — був звільнений його заступник Сергій Фоменко. За деякими відомостями, саме Бортников був автором «зливання» інформації проти Патрушева, оскільки вже тоді знаходився в певній опозиції до голови ФСБ. У період високого напруження скандалу навколо спецслужб з’явилися чутки про те, що Бортников близький до Дмитра Медведєва. І в зв’язку з цим цілком логічним виглядає його призначення на вельми важливу посаду директора ФСБ. З Володимиром Путіним Бортников познайомився, коли майбутній прем’єр працював у мерії Санкт-Петербурга. 2007 р. журнал The New Times опублікував серію матеріалів, у яких йшлося про причетність Бортникова до відмивання грошей і вбивства політемігранта Олександра Литвиненка. Згодом одному з авторів цих статей, Наталі Морар, громадянці Молдови, було заборонено в’їзд до Росії.
Природно, що кадрові зміни не могли пройти повз Держнаркоконтролю. Указом президента Медведєва на цю посаду призначено Віктора Іванова. До цього він працював в адміністрації президента й відав кадровими питаннями. Він не без підстав вважався одним з яструбів в оточенні Путіна. 2003 р. Союз правих сил вимагав його відставки. У перший термін Путіна він був майже сірим кардиналом, і його навіть називали «віце-президентом». Призначення Іванова пройшло також не без скандалу. Усього декілька днів тому проти підлеглого пана Іванова, референта управління президента з кадрових питань Валерія Боєва, в суді дала свідчення перший заступник голови Вищого арбітражного суду Олена Валявіна. Вона повідомила, що чиновник чинив на неї тиск і вимагав скасувати ухвалу в одній зі справ, які вона розглядала. Директор Центру політичних технологій Ігор Бунін вважає, що «...це серйозне пониження по службі для Іванова, бо були припущення, що його або залишать помічником президента, або призначать віце-прем’єром».
Загалом кадрові призначення в спецслужбах свідчать про те, що неофіційний союз Ігоря Сечина, Віктора Іванова, Володимира Устінова й Юрія Заостровцева зруйнувався: всі його учасники виявилися розкиданими по різних адміністративних куточках. Це зроблено абсолютно свідомо. По-перше, треба було перемістити одіозні постаті, щоб вони не привертали надмірної уваги. По-друге, важливо балансувати силовиків, які непомірно посилилися, діячами з ліберального табору. Наприклад, Ігоря Сечина компенсує перший віце-прем’єр Ігор Шувалов. По- третє, силовики, які пересварилися, якщо їх залишити на своїх місцях, здатні серйозно розхитати й без того нестійку конструкцію влади.
Призначення в апараті уряду й адміністрації президента не дають відповіді на головне запитання: як взаємодіятимуть два центри влади. За підрахунками доктора соціологічних наук, керівника сектора вивчення еліти Інституту соціології Російської академії наук Ольги Криштановської, Медведєв може розраховувати на лояльність Конституційного суду, Вищого арбітражного суду й Арбітражного суду Москви. У структурах влади його вплив поширюється приблизно на 11% кремлівських чиновників, 22% працівників правоохоронних органів, «Газпром», «Газпром-Медіа», «РосУкрЕнерго», деякі бізнес-структури Петербурга. Поки не багато. Зрозуміло, що таке становище його навряд чи влаштує, й спроби перетягування владної ковдри триватимуть. Звідси перманентна нестійкість російської влади, яку не зможуть замаскувати ніякі грандіозні військові паради.
