Учора в Росії юридично було оформлено статус національного лідера. З цією метою з’їзд «Єдиної Росії» заснував нову вищу посаду — голови партії й одностайно обрав на цю посаду Володимира Путіна, який є безпартійним. Аби обійти цю обставину, з’їзд піднапружився й за один день вніс поправки до Статуту «Єдиної Росії», які дозволять Путіну очолити партію. Міністерство юстиції РФ вельми оперативно ухвалило й зареєструвало відповідні поправки, згідно з якими були розподілені посади голови партії й голови вищої ради партії.
Сам Путін заявив на з’їзді, що готовий взяти на себе додаткову відповідальність і стати на чолі «Єдиної Росії», зауваживши, що зробить це після інавгурації нового президента РФ, запланованої на 7 травня.
Новообраний президент Медведєв назвав логічною й своєчасною пропозицію Путіну стати на чолі партії «Єдина Росія». «Згода президента дозволить посилити партію й разом з тим укріпити співпрацю законодавчої й виконавчої влади на федеральному рівні, відкриє перспективу формування уряду Росії, що спирається на парламентську більшість», — заявив Медведєв на з’їзді. На його думку, «оформлення лідерства Володимира Володимировича в «Єдиній Росії» посилить взаємодію уряду та Федеральних зборів, сприятиме зміцненню й розвитку основних демократичних інститутів нашого суспільства». Медведєв вважає важливим, що лідерство Путіна в партії «підтвердить послідовність державної політики, яка вже не перший рік прямо націлена на підвищення якості життя громадян нашої країни, й це найголовніше».
Сам Медведєв також не збирається вступати до партії, оскільки вважає передчасним безпосередню участь у діяльності «Єдиної Росії».
КОМЕНТАР
Андрій РЯБОВ , член Наукової ради Московського центру Карнегі:
— Існує дві точки зору відносно того, до чого приведе рішення Путіна очолити партію «Єдина Росія». Перша, назвемо її оптимістична, зводиться до того, що фактично закріплена сьогодні конструкція, коли поруч iз президентом буде прем’єр з додатковим джерелом легітимності в особі партії, буде розвиватися у бік змішаної президентсько-парламентської республіки. Ця точка зору заснована на тому, що відносини між головними фігурами російської політики дуже теплі, конструктивні і згодом вони знайдуть деяку оптимальну форму розподілу повноважень. Природно, на мій погляд, якщо розвиток піде таким шляхом, то через деякий час все ж таки неминучою буде необхідність поправки до існуючого федерального законодавства відносно уряду. З іншого боку, скептична точка зору полягає у тому, що формування таким чином двоцентровості не має такої міцної основи. Навіть такої основи, яка існує у вас в країні. Коли під цим знаходяться різні географічні центри, різні групи впливу та загалом вже встановлені правила гри, або нові, які визнають усі. Росія в плані свідомості своєї власної державної бюрократії, яка є основним суб’єктом політики, в свідомості населення все ж звикла до такої моноцентричної системи. Центр прийняття рішення має бути один головний, а всі інші — підлеглі. Це, звичайно, є дуже серйозним чинником сумніву в стійкості цієї конструкції. Другий, можливо, більш значущий чинник сумніву полягає у тому, що групи інтересів могутніх, впливових, бюрократичних, промислово-фінансових знаходяться у стані постійного гострого конфлікту в боротьбі за ресурси, за найбільш прибуткові галузі бізнесу. Одна справа, коли ці конфлікти вирішуються в межах президентської вертикалі, тоді у цих арбітрів за великим рахунком один суддя — президент. А коли з’являється інший дуже впливовий центр прийняття, то виникає серйозний ризик, що ці конфлікти можуть бути матеріалізовані вже на такому інституційному рівні, як конфлікти між двома центрами влади. Я впевнений тільки в одному, що вже дуже скоро ми дізнаємось, який з цих варіантів виявиться домінуючим. Я думаю, що це питання буде розв’язане протягом шести місяців. І тоді стане зрозуміло, чи є Росія як і раніше країною з моноцентричною системою влади. Тільки важливо буде уточнити, хто є цим центром: президент або прем’єр. Або вона (система) почала дрейф у якомусь іншому принципово новому для себе напрямі в плані змішаної республіки.
Що стосується головування в «Єдиній Росії» Путіна без членства в цій партії. Дуже важко знайти аналоги таких рішень в історії та в інших країнах. Я думаю, що тут не треба шукати правового пояснення цього факту. Його просто немає. Найімовірніше, це відображає реальні політичні проблеми, які існують за цим рішенням. Річ у тім, що стиль президента Путіна полягає в тому, що він завжди зберігає декілька варіантів для своїх можливих дій. Ця дивна форма, на мій погляд, говорить про те, що, очевидно, Путін прийняв рішення стати лідером «Єдиної Росії» не відразу. Він багато думав, коливався, розмірковував. Все ж таки, напевно, якісь ризики з цим пов’язані. Тим більше, ми знаємо, що раніше він багато разів публічно критично висловлювався про цю партію. Я думаю, що це зроблене про всяк випадок, якщо з партією щось буде негаразд, якщо будуть проблеми, тобто завжди можливість дистанціюватись. Така форма нечленства в партії являє альтернативу для дистанціювання.
Зараз Путін сам вибрав прем’єрство і така конструкція, в порівнянні з 1999 роком, безсумнівно, дає йому великі можливості. Що стосується можливих ризиків і того, як Росія буде виглядати в умовах фінансово-економічної кризи, яка починається, і як це може вплинути на економіку та політику країни? Поки у тих, хто дискутує, немає єдиної точки зору. Але, безперечно, такі ризики існують як для Путіна, так і для нового президента. Без ризику в цій ситуації зовсім не можна. Видно, Путін вирішив, що ті ризики, безсумнівно, менші у порівнянні з тими, коли б він відмовився від продовження активної політичної кар’єри.
Поки складно казати, з ким із російських лідерів: президентом або прем’єром доведеться вирішувати питання Україні. Ми не знаємо реально, як будуть розподілені повноваження. Фактично схеми як такої немає. Досі схема залишається таємницею за сімома замками. Я думаю, що у найближчі півроку центрів прийняття рішень буде два. Мабуть, в рамках цього доведеться діяти.
