Першого матчу національної збірної України у Києві очікували із помірним інтересом. Чому помірним? Тому що до офіційних ігор відбору до наступного Кубка світу ще майже півроку, за які може ще багато чого статися. Ніхто не знає, що буде за шість місяців із футболістами, які вийшли 26 березня на поле столичного стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського у жовто-синій формі національної збірної.
У нашої команди, як відомо, новий тренер. Олексій Михайличенко замінив на цій посаді Олега Блохіна, який відверто вичерпав себе на цій роботі, що було жорстоко засвідчено провалом відбору на Євро-2008, який у червні пройде без нас. Країні була потрібна нова національна футбольна збірна, здатна на рівних сперечатися із найсильнішими командами світу, а не прогнозовано їм програвати, як було за часів Блохіна.
Нова команда Олексія Михайличенка цілком очікувано виявилася... старою. На поле вийшли всім добре знайомі футболісти на чолі з капітаном команди Андрієм Шевченком. Найкращий у минулому футболіст Європи сьогодні переживає зовсім не найкращі часи. Так само нічим не може втішити своїх прихильників Андрій Воронін. Загалом із українських «іноземців», які гарантовано потрапляють до національної команди, нормально почувається лише Анатолій Тимощук, який грає у Росії. Названі гравці були опорою збірної України за часів Блохіна, залишилися вони нею й за Михайличенка.
Принципової різниці в тому, хто саме буде підігрувати названим виконавцям, як мені здається, немає. В нашому футболі, попри колишні заяви Блохіна про відсутність хороших футболістів, завжди можна знайти людей, які зіграють за збірну не гірше тих, хто грав перед ними. Єдиний дебютант збірної Денис Голайдо із Сімферополя переконливо це довів, упевнено відігравши на лівому фланзі півзахисту і ставши творцем переможного м’яча у ворота збірної Сербії.
Тож повернімося до гри, у якій ворота нашої збірної захищав Кернозенко, захист тримали Несмачний, Мандзюк, Чигиринський та Допілка, за центр поля відповідали Гусєв, Тимощук, Назаренко та Голайдо, а атакували Шевченко з Вороніним. У першій половині гри проти сербів, серед яких були гравці провідних європейських клубів на чолі із капітаном команди Деяном Станковичем, наша команда нічого серйозного не створила, займаючись в основному захистом власних воріт. Другий тайм почався дещо жвавіше. Все вирішив точний удар Голайдо після розіграшу кутового, під який вдало підставив ногу Шевченко, який і став автором переможного м’яча. За кілька хвилин Назаренко збільшив перевагу українців, застукавши зненацька воротаря гостей Стойковича точним ударом з-за меж штрафного майданчика. На цьому боротьба у матчі закінчилася. Серби почали робити заміни, аби дати пограти усім, хто приїхав до Києва, а наші грали у захисті настільки зібрано, що жодних сумнівів у позитивному для нас результаті вже не було.
Який висновок? Що за команду ми тепер маємо під назвою «національна збірна України»? Чи це стара збірна на чолі із досвідченими гравцями, кращі роки яких позаду, чи це нова збірна, яка здатна показати нову для команди якість гри?
Поки що очевидно лише одне: збірна Михайличенка показала свою спроможність перемагати у товариських матчах команди рівня далеко не найслабшої збірної Сербії. Перенести цей результат і цю гру на те, що буде восени у відборі до Кубка світу, неможливо. Сьогодні можна говорити лише про те, що Шевченко найближчим часом гратиме за національну збірну як ніколи добре. Тому що це єдина у світі команда, де його випускають на поле. І лише у збірній України Шевченко може довести, що він ще не все зробив у великому футболі. Або не довести. У будь-якому випадку форварда, сильнішого за Андрія, наш футбол поки що для збірної не підготував.
З іншого боку, формування збірної України навколо згаданого футболіста, що ми спостерігаємо уже понад десять років, аж ніяк не є поступом. Нова збірна має перетворитися із команди, яка підігрує своєму лідеру, на команду, якій цей лідер підігрує сам. Тоді вона навіть із старими гравцями виглядатиме по-новому і ми зможемо очікувати від неї чогось більшого, ніж показувала збірна в останні роки.
За 90 хвилин однієї гри навряд чи можна розгледіти наявність перспектив у збірної Михайличенка. Дуже хочеться вірити у те, що ці перспективи є, що, окрім уміння щільно грати у захисті, команда нарешті навчиться ще чогось. Часу для цього більш ніж досить. Хотілося б побажати гравцям і тренерам збірної за цей час плідно попрацювати. Щоб восени ми згадували березневий матч із сербами не як останній успіх залишків старої збірної України, а як перший крок до створення нової команди, здатної повернутися до числа кращих у Європі й світі.
