Понад два сторіччя по той бік кордону з Російською Федерацією живуть сотні тисяч етнічних українців. Це мешканці Кубані — українського острівця в Росії. Кубанці в основній своїй масі нащадки українських козаків, яких Катерина II насильно виселила з Запорозької Січі. Чи мають кубанські українці мовні проблеми, як вони ставляться до процесів, які відбуваються на історичній батьківщині — Україні, і до прагнення української держави приєднатися до Організації Північноатлантичного договору? Про це «Дню» — в інтерв’ю Олександра ГИКАЛА, заступника головного редактора газети «Вольная Кубань».
— Я тут мешкаю 35 років і жодного р азу не чув, щоб якась мовна проблема виникала. Не було жодного випадку. Ми говоримо суржиком — сумішшю української та російської мов. І культура у нас суржик — суміш двох сортів зерна — пшениці і ячменю. Якщо виникають у когось мовні чи культурні потреби, то в Краснодарі є Центр національних культур, там українське об’єднання, в якому займаються літературою, мистецтвом.
— Чи висвітлюється тема Голодомору в Україні в місцевій пресі, підручниках з історії тощо? Чи пам’ятає місцеве населення про цей трагічний період?
— На Кубані простежується тенденція, яка характерна і для російської преси. Наша позиція полягає в тому, що це не чисто українська трагедія. Кубань була в такому ж становищі, як і Україна, і тут вимерло стільки ж людей. Це трагедія, яка торкнулася в однаковій мірі й українського, і російського народу.
— На ваш погляд, як мешканці Кубані оцінюють демократичні процеси, які відбуваються в Україні, а також її прагнення вступити до НАТО?
— Я був в Україні зовсім нещодавно. Просто дивуюся, як український народ на сході і на заході терпить владну вакханалію, яка твориться вже декілька років. З приводу вступу до НАТО, я гадаю, це справа кожної країни. Але я все ж таки вважаю, що це політичний прийом, щоб відвернути український народ від хліба насущного. Підкидають вам всяку гидоту — то газову війну, то російську мову, то проблеми Чорноморського флоту.
— Чи бачать кубанці загрозу у вступі України до НАТО для свого регіону?
— Нам це неприємно, але Росія, я так гадаю, самодостатня країна, щоб не боятися. Так, це певна загроза — це наближення дуже могутнього військово-політичного альянсу до наших кордонів. Хоча я все ж гадаю, що у вашому прагненні немає нічого особливо страшного. Єдине що погано, що держава зазнає великих витрат, щоб забезпечити свою оборону.
— На початку цього року в Росії вийшов підручник Олександра Філіппова «Новейшая история России: 1945—2006 гг.». У книзі говорилося про Сталіна як про «успішного менеджера». Чи поділяєте ви такий погляд?
— Я цієї книги не бачив, але якщо таке є, то це найбільша дурниця. Якщо кинути на шальку терезів якісь його заслуги і те, що він робив із людьми, то ви розумієте, яка шалька переважить — чаша горя і страждань. Особисто я б фразу про успішного менеджера викреслив і закрив цю тему взагалі.
