На гранітних берегах річки Случ за одинадцять кілометрів на південь від міста Новоград-Волинський Житомирської області розкинулось мальовниче село Гульськ, зображене Т.Г.Шевченком у повісті «Варнак». У 1991 році тут встановлено пам’ятний знак про перебування Кобзаря.
У повісті «Варнак» Шевченко звертається до теми й сюжету однойменної поеми. Певно, ті історії та людські долі, які дали йому поштовх до написання поеми, та свої роздуми навколо неї він не міг тоді вичерпати через специфіку жанру, і той важливий «залишок», що не давав спокою його уяві , використав у повісті ( яка є цілісним самостійним твором, а не додатком до поеми).
Як і поема, повість «Варнак» вибудувана монологічно — це оповідь старого каторжанина про своє життя. Варнак уже тридцять літ на чужині і, спокутувавши свої тяжкі гріхи фізичною неволею, далі спокутує їх богоугодним і доброчинним життям — так, що люди сповнюються подиву і пошани до нього.
Але цікава доля як цієї повісті, так і інших повістей, адже за життя Т.Г.Шевченка, і ще довгий час після його смерті жодна з них не була опублікована, деякі загубилися, усі вони написані у період заслання в Новопетровському укріпленні (нині форт Шевченко на півострові Мангишлак на Каспійському морі). Період заслання знаменний у творчому житті Шевченка саме тим, що поряд із поезією він починає писати прозу — повісті російською мовою. Вже більше півтора століття цей факт переходу «українського Кобзаря» на російську мову не дає спокою як «патріотам» особливого штибу, що хотіли б хоч якось «виправдати» великого речника України, так і поколінням русифікаторів, які в своїх русифікаторських каверзах неодмінно вдаються і до такого «аргументу»: «сам Шевченко большинство своих призведений написал по- русски!» Так, дійсно, більшу половину літературного спадку Т.Г.Шевченка складають повісті і «Щоденник», які написані російською мовою, яку поет добре знав і любив (до речі, російською мовою написана значна частина його листів та деякі поеми).
Чим пояснити, що поет Шевченко звернувся до прози і протягом декількох років наполегливо працював в жанрі повісті? За яких обставин і коли точно це відбулося? Відповісти на ці запитання з абсолютною впевненістю не можна. За оцінками критиків, за своїм художнім і соціальним значенням повісті Т.Г.Шевченка не досягають рівня його геніальних поезій. Але у читача, якому не байдужа постать Т.Г.Шевченка, його проза викликає захоплення, а також має історично — літературне й пізнавальне значення.
Особливо образ Т.Г.Шевченка розкривається в його «Щоденнику», який вперше був надрукований у журналі «Основа» у 1862 році. Редакція «Основы» так виклала свою точку зору на щоденник поета: « Пускай в напечатанном нами Дневнике увидят Шевченка всего, каков он был; пускай из него поймут, что наше пристрастие не то, которое боится правды для своих любимцев. Тому, кто имел полное право отнестись к своей Музе — к своему главному призванию — со словами:
«Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли: у нас нема
Зерна неправди за собою», — тому не страшна правда.
