На перший погляд, Дмитро Медведєв, наступник Володимира Путіна на посаді голови російської держави, успадковує країну в чудовому стані. Росія знову гордо й високо несе свою голову: її щорічне економічне зростання (7%) стабільне, обсяг її золотовалютних запасів (480 млрд. доларів або 307,9 млрд. євро) є третім у світі після Китаю та Японії. Зовнішній борг виплачено, прямі іноземні інвестиції зросли вдвічі, прибутки населення постійно збільшуються.
Уперше з 20-х років у країні сформувався середній клас. Цей новий економічний гравець, що становить 20% від усього населення країни, покладає великі сподівання на нового президента. Насамперед він розраховує на реалізацію «національних проектів», які для Медведєва відіграли роль передвиборної кампанії. Починаючи з 2006 року, Дмитро Медведєв не шкодує обіцянок населенню: відновлення сільського господарства, поліпшення системи охорони здоров’я, забезпечення всіх громадян «зручним і доступним» житлом. Таким чином, від нього чекають значних поліпшень у соціальній сфері.
Хіба може росіянам не подобатися керівник, який демонструє таку турботу про добробут населення, невпинно говорить про необхідність інвестувати в «людський капітал». Росіяни, для яких важким ударом були втрата заощаджень (1991, 1993 рр.) і фінансова криза (1998 р.), мріють підвищити свій рівень життя, займатися підприємництвом, володіти власністю. І байдуже, що їх позбавили політичної волі. Кого хвилюють, наприклад, маніпуляції на виборах? Підтасовування результатів під час парламентських (2 грудня 2007 р.) і президентських (2 березня 2008 р.) виборів, про які обурено говорили комуністи й декілька НПО, не викликали ніякої реакції. Інформація, опублікована в газеті «Ведомости» про коливання в кількості виборців (яких у період з грудня по березень офіційно стало не 109, а 107 млн.), пройшла непоміченою.
Кого цікавлять неприємності Європейського університету в Санкт-Петербурзі, який разом з низкою інших організацій отримував фінансування від Євросоюзу, готував спостерігачів для моніторингу виборчих кампаній і був закритий у лютому під надуманим приводом? Згідно з широко поширеною точкою зору, заради стабільності й економічного зростання, досягнутих при Володимирі Путіні, можна й поступитися декількома свободами.
Тепер настав час виконувати обіцянки. Це завдання може лягти важким тягарем на тендітні плечі майбутнього президента: демографія зазнає кризи (150 млн. жителів 1991 року, 142 млн. в 2007 р.), система охорони здоров’я в занепаді, 61% росіян живуть у незадовільних умовах, дороги в усій країні в плачевному стані, автомагістралей просто не існує. «Правовий нігілізм», з яким обіцяв боротися Дмитро Медведєв, процвітає. Росія посідає перше місце за кількістю скарг, поданих до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі — свідчення того, що її власна система правосуддя не функціонує як належить.
За вісім останніх років корупція розвинулася повсюдно. В університетах, лікарнях, на автошляхах, у судах — скрізь люди вважають за краще платити, а не захищати свої права. Закон надто суворий, простіше його обійти. У Росії є така приказка: «Суворість російських законів компенсується необов’язковістю їх виконання». Корупція обходиться країні в 300 млрд. доларів на рік, за даними компанії «Індем», московського дослідницького центру, що вивчає це явище. І, судячи з усього, в найближчому майбутньому змін у цій сфері чекати не випадає. «Сьогоднішній держапарат є значною мірою забюрократизованою, корумпованою системою, не мотивованою на позитивні зміни», — заявив 8 лютого Володимир Путін.
Видатні макроекономічні показники контрастують з низьким індексом людського розвитку. За даними Програми розвитку ООН, Росія посідає 67 місце, випереджаючи Албанію, за таким показником, як створення оточення, що сприяє розвитку її населення. Росія — єдина промислова країна у світі, де тривалість життя за останні десять років знизилася (59 років для чоловіків). У країні спостерігається висока дитяча смертність (18 на 1000 дітей 2006 року, за даними ЮНІСЕФ). Алкоголізм щороку забирає 35 000 життів. Нерівність між регіонами й соціальними верствами населення посилюється.
«ПЕРЕГРІТА» ЕКОНОМІКА
Завдяки прибуткам від продажу нафти, «подушці безпеки» завтовшки 144 млрд. доларів, розміщених в інвестиційні фонди, здавалося б, усі проблеми можна вирішити. Створення фонду «добробуту» обнадіює. Проте останніми місяцями економісти не припиняють бити на сполох: економічне зростання слабке, існування «національних проектів» під загрозою.
Приплив нафтодоларів і коштів іноземних інвесторів уже перегрів економіку, вона не може «перетравити» таку кількість валюти. «Економіка зростає за рахунок нафти й металів, а не того, що ми виробляємо, — жаліється Михайло Делягін. — Ви помітили, що товари «made in Russia» зустрічаються рідко». Дійсно, країна не змогла з користю використати прибуток, отриманий від продажу сировини, й оновити засоби виробництва, стимулювати промисловість. Імпортується все — від картоплі до сільськогосподарських машин.
Анатолій Чубайс, отець приватизації 90-х років, уже говорив про це, йому вторив Андрій Ілларіонов, колишній економічний радник Кремля. Країна мусить диверсифікувати свою економіку, розвивати конкуренцію, обмежувати державний інтервенціонізм, інакше їй загрожує стагнація. Саме ці висновки містяться в опублікованій 27 лютого доповіді, написаній одним з російських академіків, які хочуть завчасно попередити Медведєва про «неприємності», які його чекають.
Але як можна диверсифікувати економіку, коли середніх і малих підприємств котові на сльози немає (15%), коли участь держави в економіці дуже активна? До того ж, інвестиції в «людський капітал» країни, судячи з усього, не є пріоритетом для великих російських державних підприємств, зайнятих придбанням нових активів. Їхній борг (423 млрд. доларів) приблизно дорівнює обсягу золотовалютних запасів. Але оскільки вони вважаються «стратегічними підприємствами», держава сплатить їхні рахунки. Медведєв може скільки завгодно говорити про свій намір зменшити роль цих монополій. Але реальність є такою, що ними керують наближені до Путіна: Ігор Сечин очолює «Роснафту», Сергій Чемезов — «Ростехнології» (озброєння), а сам майбутній президент досі є головою Ради директорів «Газпрому», газового гіганта, найнепрозорішого з усіх російських підприємств.
