У рамках програми 200 журналістів із різних країн і кореспондент «Дня» серед них, побували в Парижі. Представники ЗМІ побачили не ідеальну, а реальну ситуацію у Франції. Ми зустрічалися не лише з представниками МЗС Франції, що організували цей прес-візит; нашими співрозмовниками стали фахівці найширшого профілю і різного рангу: політики, які представляють як правлячу партію, так і опозицію, державні та профспілкові діячі, експерти, аналітики, вчені-політологи, колеги-журналісти, діячі культури тощо. Головними темами для обговорення стали:
— Європейський Союз: місія та функціонування ЄС, вплив європейської побудови на країни- члени Союзу;
— реформи системи соціального захисту, пенсійна реформа: яку модель Україна може обрати при проведенні аналогічної реформи;
— спільна аграрна політика (СПА);
— культурні обміни між Францією та Україною;
— імміграція.
НА ПОРОЗІ ЗМІН
Наразі Франція стоїть на порозі великих реформ. До речі, нагадаю, виборча президентська кампанія Ніколя Саркозі йшла під девізом «Коли ми разом — все стає можливим». Після його перемоги на виборах (Саркозі підтримали 53% виборців. — Т.П. ) президент запропонував французам амбіційну програму, запевнивши, що тільки шляхом реформування, нехай і вельми болісного для населення, можна вирішити накопичені проблеми. Й уперше за 30 років шостий президент П’ятої республіки зламав стереотип, що після кожних виборів ліві замінюються правими. Нині пропрезидентська партія «Союз за народний рух» має 343 місця в нижній палаті парламенту, а це сильна більшість, яка дає можливість провести свою лінію реформ. Уряд очолив прем’єр-міністр Франсуа Фійон (його називають «батьком пенсійної реформи»), в ньому половину становлять жінки: сім із 14 міністерських постів, зокрема, такі важливі, як мін’юст, МВС, міністерство економіки. І як кажуть французи, хоча теперішньому голові опозиції, соціалістці Сеголен Руаяль не вдалося перемогти в парламентській гонці, та завдяки їй значно зросла роль жінок. До речі, минулої неділі відбулися муніципальні вибори, і за результатами першого туру з невеликою перевагою лідирують уже ліві. І в цьому також виявляється демократія по-французькому: вчора карт- бланш отримав Саркозі, а завтра — його опоненти-соціалісти...
Наразі уряд Франції заявляє, що пріоритетами для нього є такі напрями:
— зайнятість — реформи ринку праці й податкової системи;
— передмістя — програма соціального житла;
— вища освіта — посилення незалежності університетів;
— конституційна реформа — посилення ролі парламенту;
— профспілки — зміна процедури переговорів із роботодавцями;
— безпека — реформа правоохоронних органів;
— імміграція — екзамен із французької мови для іноземців;
— зовнішня політика — збільшення ролі Франції у світі, реформа ООН тощо.
До речі, сільськогосподарська політика країни дозволяє невеликим господарствам вижити в умовах зростаючої конкуренції (за статистикою, кожний четвертий француз живе в сільській місцевості, а 58% території Франції складають сільськогосподарські землі). Нині ведуться дебати про тривалість робочого тижня — 35 чи 39 годин для міського населення.
Зовнішньополітичний курс Франції реалізовує Бернар Кушнер (він був членом Соцпартії, знаний у світі, як один із фундаторів міжнародної організації «Лікарі без кордонів», протягом 40 років керував різноманітними гуманітарними акціями на різних континентах, був представником генсека ООН у Косові, кілька разів займав міністерські пости. — Т.П. ). У ранзі голови МЗС він дав свою першу прес-конференцію, на якій побувала і наша журналістська команда. Слід зазначити, що Бернар Кушнер не обмежився лише промовою, а провів бліц-діалог із численними представниками ЗМІ. Було порушено найрізноманітніші й досить болісні питання, зокрема, стосовно майбутнього Косова, арабо-ізраїльського протистояння, проблем Лівану, Іраку, французько-німецького бачення майбутнього Європи (Середземноморський Союз), а в кінці конференції нам вдалося поставити і своє питання: «Чи підтримає Франція приєднання України до Плану дій членства у НАТО?». Бернар Кушнер зробив ефектну паузу, а потім зізнався, що йому складно прямо відповісти на поставлене питання. На самміті в Бухаресті пройде обговорення цього питання. Кушнер запевнив, що Франція не проти України, але інші країни (Албанія, Македонія, Грузія) також чекають позитивного рішення, і додав: «Не втрачайте надії, українці!» І цією фінальною фразою завершив прес-конференцію, пообіцявши, що відтепер раз у два тижні регулярно спілкуватиметься з представниками медіа.
Оскільки з 1 липня Франція очолить ЄС на півроку, то до цієї події зараз іде ретельна підготовка. Новації, ініціативи, пріоритети — ось ті питання, які піднімалися нами на численних зустрічах у Парижі та Брюсселі. До речі, серед політпріоритетів, що містяться в планах дій ЄПС, є пункт і про Україну (посилення незалежності судової влади, боротьба з корупцією). Для нас дуже важливо, аби швидше почав працювати механізм щодо спрощеного візового режиму, таку угоду між ЄС і Україною було підписано 2005 р. Якщо ця угода почне працювати, то скоротиться кількість документів під час оформлення поїздок для туристів, студентів, бізнесменів, відряджених громадян. А це, у свою чергу, дозволить розширити торгово-економічний, політичний, науковий і культурний обміни тощо.
Однією з пріоритетних тем є екологія. У Парижі нам вдалося поспілкуватися з дуже популярною особистістю — Ніколя Уло. Нині він голова фундації УЛО, відомий еколог і письменник, у минулому — репортер, який понад 18 років займається проблемами захисту навколишнього середовища не лише у Франції, а й у всьому світі. Нині 1 млн. чоловік підтримують пакт «Планетарний виклик». Сьогодні в загальноосвітніх школах Франції один з обов’язкових курсів присвячений проблемам екології, а на останніх парламентських виборах Ніколя Уло висунув свою кандидатуру, проте, за його словами, не для того, аби стати главою держави, а щоб звернути увагу громадськості й усіх кандидатів на проблему навколишнього середовища. І йому вдалося об’єднати опонентів у цьому питанні! Було підписано Екологічний пакт, і тоді Уло зняв свою кандидатуру. Як вважає Ніколя Уло, охорона навколишнього середовища й екологія — теми, які стосуються всіх людей, незалежно від того, в якій країні людина живе. Прогрес зупинити не можна, а ось захистити планету можна завдяки спільним зусиллям.
Техногенні катастрофи, наприклад, такі, як аварія на ЧАЕС, мають і нас, українців, змусити замислитися, що ж ми залишимо своїм нащадкам...
ЧИ ЧЕКАЮТЬ НАС У ЄС?
Франція продовжить будувати великий європейський дім. Пріоритетними темами стануть усі питання, які стосуються енергозбереження і захисту екології, клімату, європейська політика безпеки й оборони, імміграція, боротьба з бідністю, ратифікація Лісабонської угоди.
Нас, у свою чергу, цікавило, чи активізується діалог Франція—Україна? Адже досить давно склалися певні стереотипи, що Франція тіснiше пов’язана з Росією, а Німеччина — з Україною. Але заяви французького президента про те, що він хоче розширити міжнародний сектор, дає надію, що у зовнішньополітичному курсі Франції одним із пунктів стане й наша країна. Принаймні, особисті контакти Ніколя Саркозі та Віктора Ющенка вже зав’язлися. Намічено цілі співпраці, а ось яка буде стратегія і конкретні кроки — це питання найближчого майбутнього.
Наприклад, спілкуючись із журналістом-міжнародником впливової газети «Монд» Піотром Смоларом, я спитала: на його думку, чи чекає Україну Євросоюз і наскільки довгим буде наш шлях?
— Важко говорити про терміни, — сказав Смолар. — Потрібні умови з двох сторін: ЄС і України. Передусім, потрібне сильне бажання не лише деяких українських політиків, а більшої частини населення країни. Мені здається, що якщо на наступних президентських виборах виграє Юлія Тимошенко, то вона прагнутиме, щоб Україна стала членом ЄС. А з іншого боку, Європейський Союз перебуває у глибокій кризі, й невідомо, якими будуть його наступні кроки відносно інших країн. Мені поки що не зрозуміло, що ж вирішать відносно членства Туреччини. Адже лише потім можна ставити питання про Україну. Безумовно, для вашої країни це питання тривалого часу, і воно не буде вирішене за місяці, а розтягнеться на роки. Україні потрібно визначитися всередині своєї країни. Та і ЄС повинен свої поточні проблеми вирішити. Лише потім можна буде серйозно зайнятися питанням України. Адже не таємниця, що це потягне за собою низку проблем (ваша сусідка Росія дуже болісно реагує на бажання українців стати членом Євросоюзу). До цього треба бути вам готовими і шукати шляхи вирішення, як усе-таки зняти гострі кути.
— Як вам здається, інтерес французів до України зростає, чи ми йдемо у фарватері Росії?
— Для більшості французів Україна, на жаль, поки що незнайома країна, а всі країни колишнього СРСР бачаться через російську призму. Хоча треба зазначити, що ваших лідерів — Ющенка і Тимошенко — вже знають у Франції (регіонала й опозиціонера Януковича знають набагато менше). Після отруєння Ющенка про нього багато писали й говорили у французьких ЗМІ. Можна сказати, що Ющенка знають як людину зі зміненим обличчям, а Тимошенко симпатизують тому, що вона дуже вродлива жінка. Після помаранчевої революції зріс інтерес до України. Французи переживали за вас тоді. Адже ми за вдачею романтики, і демократичні зміни нам близькі за духом. Незважаючи на те, що після романтизму завжди наступає похмілля, а часом і розчарування...
— Ви бували в Україні, бачили нашу країну, написали серію статей. На ваш погляд, що наші країни зближує, а що розділяє?
— По-моєму, у вас поки що існує дві України. Західна частина дуже близька, наприклад, до Польщі й Чехії за менталітетом, моральними орієнтирами, спільною релігією. А схід тісно пов’язаний із Росією як в економічному, так і в мовному аспекті, спільною історичною долею. Україна — молода держава, і вона ще не виробила для всієї країни загальну, зв’язуючу ідею. Вам здасться парадоксальним, але щоб Франція та Україна стали ближчими одна до однієї, вам слід налагодити хороші та спокійні, добросусідські відносини з Росією. Не можна скидати з рахунку і давні французько-російські симпатії. Це було, і це залишилося. А якщо ви поліпшите російсько-українські відносини, то від цього поліпшаться відносини не лише з Францією, але і з Євросоюзом. Адже всі кроки євроінтеграції вибудовуються не проти Росії і для України. Поки що росіяни проти вашого бажання стати членом ЄС, але ніхто не може спрогнозувати, як події розвиватимуться далі, наприклад, за п’ять років...
Я з величезною теплотою згадую своє відрядження до України. Мені дуже сподобалися Київ і Одеса. Гарні міста, привітні люди і спокійніший, розміренiший ритм життя, ніж, наприклад, у Москві. Я вперше побував в Одесі й закохався в це місто. Під враженням від побаченого написав кілька репортажів. Думаю, що для наших читачів вони трохи прочинили завісу, яка ще є між нашими країнами...
КУДИ МИ ХОЧЕМО ЙТИ?
Слід зазначити, що за всієї доброзичливості французів, вони не приховують, що шлях України в Європу буде непростим. Про це, зокрема, говорили доктор наук Тома Гомар із Французького інституту міжнародних відносин і професор університету при Національному інституті східних мов і цивілізації, політолог, письменник Анн де Тенгі. Вони завдяки iнтернету, як кажуть, тримають руку на пульсі, ретельно аналізують статті у ЗМІ, заяви українських політиків, намагаючись розібратися в нашій «підкилимній» боротьбі у ВР і Секретаріаті Президента. Не є таємницею те, що частина українців дивиться на Захід, а частина продовжує озиратися на Схід, прислухаючись до окриків нашої сусідки — Росії. Проте Україна повільно, та все є також стає на шлях реформ і євроінтеграції, і це бачать у Франції. Вони готові нас підтримати за умови, що ми самі знаємо, куди хочемо йти, чого домогтися. З кожним роком розширяються наші партнерські зв’язки в економіці, сільському господарстві, транспорті, науці, культурі, й це вселяє оптимізм. Українцям є чому повчитися у французів. Про стиль життя, деякі ноу-хау, збереження спадщини, культурні обміни та інші питання ми поговоримо в наступних статтях.
