Йошка Фішер був міністром закордонних справ у червоно-зеленому уряді Герхарда Шредера з 1998 по 2005 рік. За часів війни в Косові, 1999 року, він підтримав німецьку участь у воєнних операціях, що стали першими бойовими діями з участю Німеччини після закінчення Другої світової війни.
— Могли ви собі уявити в ті дні, що Косово стане незалежним 2008 року?
— Необов’язково 2008 го,але рано чи пізно це мало статися. Останньою можливістю для Сербії уникнути такого сценарію були переговори в Рамбуйє (початок 1999 року), де був запропонований план, що грунтується на втручанні НАТО з метою припинення сербських репресій у Косово. Мілошевич його відхилив.
— Незалежність була єдиним рішенням на сьогоднішній день?
— Так. Белград займає нечесну позицію. Він противиться незалежності, але при цьому в нього немає політичного курсу для Косова. Єдиною альтернативою для них могло б стати придушення косоварів, які становлять 92% населення. Це неприпустимо.
— Ви поділяєте думку багатьох європейських урядів, що у Приштіни є моральне право на незалежність після сербських репресій?
— І не лише моральне. 10 років репресій з боку Сербії щодо свого населення унеможливили згоду косоварів із суверенітетом Белграда. Треба враховувати ці факти, а потім уже говорити про моральне право. Крім того, в проголошенні незалежності я не бачу ніякого порушення міжнародного законодавства. Навіть якщо Рада Безпеки ООН заблокована Росією.
— Як, на вашу думку, повівся Європейський Cоюз в обставинах, що склалися?
— ЄС опинився в трагічній ситуації чи комічній, можете вибирати. Ми постійно говоримо про спільну зовнішню політику, але не можемо виробити єдину позицію в питанні внутрішньої політики нашого континенту. Це гнітюче видовище: в черговий раз гра розгортається між Вашингтоном і Москвою. Жахливо. ЄС виявився непідготовленим для визнання цієї незалежності першим, як єдиний організм, як він мав зробити, натомість кожна країна окремо висловлювалася щодо цього питання. На засіданні минулого понеділка міністри закордонних справ зробили все від них залежне, але цього виявилося недостатньо.
— У якому сенсі Європа мала висловитися першою?
— У тому сенсі, що Косово є насамперед європейською, а потім уже американською справою. Але Вашингтон чітко сформулював свою позицію, тоді як Франція визнає незалежність, а Іспанія — ні, Велика Британія — так, Німеччина — так, а Італія — ні. Європа спостерігає, а не стоїть біля керма.
— Деякі країни, як, наприклад, Іспанія й Кіпр, побоюються, що незалежність Косова стане стимулом для сепаратистських настроїв усередині цих країн.
— Ці ситуації не підлягають порівнянню. Іспанія — повна демократія, і вона не перебуває в стані війни з народом басків. Усі питання можуть бути чудово врегульовані мирним шляхом. І на Кіпрі є хороші можливості для врегулювання давнішніх суперечок мирним шляхом. Італія є найкращим прикладом, який можна взяти за європейський стандарт: в Альто-Адіджі (Трентіно-Альто-Адідже — область у Північній Італії. — Прим. ред.) або в Південному Тіролі вона зуміла взяти найкраще від двох світів, від Півдня й Півночі, це стало великою історією успіху.
— Ви побоюєтеся насильства на Балканах?
— Можуть мати місце репресії, в Боснії або десь іще. Слід бути напоготові, не дати застати себе зненацька.
— Або в Грузії, де Росія погрожує підтримати регіональні сепаратистські рухи.
— Не думаю, що вона на це піде. Якщо щось подібне станеться на Південному Кавказі, то відкриються такі ж проблеми на Північному Кавказі, у росіян удома.
— Ви говорите, що слід бути підготовленими. Яким чином?
— Незалежність Косова має означати для ЄС прискорення руху до регіональної інтеграції (передусім між Косовом, Албанією та Македонією) і прискорення зближення цього регіону з ЄС. Не має значення, що Сербія зволікатиме, щоб вирішити, чого вона хоче: всі ми сподіваємося, що Белград буде з нами, і двері Брюсселя мають залишатися відчиненими. Але ми не повинні стояти й чекати Сербію. На жаль, Італія, як мені здається, зараз переживає не той політичний момент, коли вона може зробити свій гідний внесок у ці європейські зусилля.
— Як ви оцінюєте позицію Росії?
— Москва повторює свої ж помилки зразка 1999 року. Короткозора позиція, незрозуміло, чого вона хоче.
