Принцип світської освіти, записаний у конституції Росії, під загрозою. На чергових Різдвяних читаннях керуючий справами Московської патріархії митрополит Калузький і Боровський Климент (Капалін) вимагав зміни закону про освіту, ухваленого Державною думою восени минулого року. На його думку, нова редакція закону фактично скасовує регіональні компоненти освіти, в рамках яких міг би викладатися курс «Основи православної культури». «Наразі Міносвітнауки працює над новим поколінням освітніх стандартів, — нагадав він. — І ми просимо вжити всіх заходів, аби група розробників стандартів передбачила включення нової дисципліни «Православна культура» до обов’язкової шкільної програми, щоб діти з православних сімей могли вивчати православну й духовно-етичну культуру».
Зверніть увагу на, здавалося б, незначну, але вельми важливу зміну назви дисципліни. Клір вимагає, щоб у школі викладалися не «Основи православної культури», а «Православна культура». А це інший обсяг матеріалу, більша кількість годин. Відповідно, період навчання тепер має становити 11 років. Як то кажуть, від дзвінка до дзвінка. Одночасно високопоставлений представник церкви виступив проти запровадження в шкільній програмі курсу «Історія релігій» і відповідного підручника під редакцією академіка Олександра Чубар’яна. «Такий підручник не може вирішувати завдань духовно-етичного виховання школярів», бо може призвести до «етичного релятивізму та релігійної індиферентності» нового покоління, пояснив митрополит.
ПОВЗУЧИЙ КЛЕРИКАЛІЗМ
Наступ на світський характер освіти ведеться в Росії давно й у багатьох напрямках. Від вимог визнання вчених ступенів з богословських предметів до атак на теорію еволюції. На перший погляд, нападки на еволюційну теорію на початку XXI ст. виглядають анекдотичними. Але насправді під маскою креацинізму ховається добре продумана акція з дискредитації наукового знання й заміни його вірою. При цьому біологія та її розділи — це лише перший етап клерикального наступу. На черзі астрономія та інші природничі науки. Такі спроби неодноразово були в минулому, і їхній сценарій добре відомий.
Небезпека заміни науки вірою змусила влітку минулого року групу академіків звернутися з відкритим листом до президента Володимира Путіна, в якому вони наголосили на небезпеці втручання церкви у справи науки та освіти. Подальша дискусія, в якій деякі церковні ієрархи не соромилися у виразах, показала владі, що вона грає з вогнем розколу суспільства за конфесійно-атеїстичним принципом. Тим паче що й у коридорах влади не всі підтримують войовничих клерикалів. У результаті, не без підказки зверху, церква в особі заступника глави відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ протоієрея Всеволода Чапліна вдалася до пом’якшення своїх вимог щодо запровадження в шкільну програму вивчення православної культури й заявила, що не виступає проти науки.
Здавалося, що досягнуто компромісу й принцип світськості освіти в Росії не ставиться більше під сумнів. Це підтверджувало й ухвалення відповідного закону про освіту, в якому не згадувалося про жодні дисципліни, пов’язані з релігією. Однак це було затишшя перед черговим наступом клерикалів. Цього разу досить успішним. Присутній на Різдвяних читаннях міністр освіти Андрій Фурсенко радикальну пропозицію про вивчення «Православної культури» протягом усього терміну навчання в школі коментувати не став. Проте відступ від принципу світської освіти вже очевидний. З 2006 р. викладання основ православ’я як обов’язкової дисципліни запроваджено в школах Белгородської, Брянської, Калузької та Смоленської областей, з 1 вересня 2007 р. — у Тверській області. Ще в 11 регіонах ця дисципліна вивчається факультативно. Як свідчить практика, добровільність для учнів досить відносна. Оцінка діяльності педагогічного колективу прямо залежить від наповненості класу при вивченні основ православ’я. Відповідно, на учнів та їхніх батьків чиниться психологічний тиск, який не всі можуть витримати.
До того ж, викликає великі сумніви запропонований учням матеріал, вельми далекий від релігійної толерантності. Судити про це можна з підручника А. Бородіної. При описанні зішестя благодатного вогню в Єрусалимі розповідається про те, що підступні вірмени сподівалися отримати цей благодатний священний вогонь, але їм це не вдалося, бо вони єретики... й вогонь отримали греки... Ступінь толерантності щодо іншого народу, який сповідує один з різновидів християнства, просто вражає. Що говориться про інші народи, що сповідають інші релігії, повторювати немає необхідності. Практика викладання основ православ’я свідчить, що фактично під цією назвою учні вивчають закон Божий. Проте до того часу, коли все стане на свої місця й отримає точну назву, вже недалеко.
РЕЛІГІЯ ТА ПОЛІТИКА
У Росії повним ходом йде зрощення влади та церкви. Саме з цього погляду слід розглядати черговий напад клерикалізму у сфері освіти. Час для спроби взяти реванш за період войовничого атеїзму радянського періоду вибрано невипадково. Церковні ієрархи чудово розуміють, що наразі влада потребує підтримки кліру. Виборча кампанія проходить за значної апатії населення, яке чудово розуміє, що від нього нічого не залежить. З другого боку, труднощі життя у вигляді зростання цін, інфляційних очікувань, безчинств влади ведуть до пасивного опору й відчуженості виборців. За всієї рептильності російських комуністів їхній успіх у низці регіонів на місцевих виборах не на жарт налякав штабістів кампанії Дмитра Медведєва. Річ не в тому, що вони сумніваються в його перемозі. Проблема полягає в отриманні переважної більшості голосів. Адміністративний ресурс може дати до 10—12% голосів, але в певних умовах цього може виявитися замало. Звідси, на перший погляд, нелогічність нападок на лідера КПРФ Геннадія Зюганова, фактичне відсторонення його від телевізійного ефіру, дрібні чіпляння до організаторів його кампанії в регіонах.
Російську православну церкву всіляко задобрюють. Її підтримують впливові кола не лише в атаках на світську систему освіти. Достатньо сказати, що міністр освіти Андрій Фурсенко, який був категоричним противником запровадження в шкільні програми основ православ’я й, за деякими даними, ініціював лист академіків, фактично здав свої позиції. Він підтримав ідею проведення всеросійської олімпіади на знання основ православної культури. Крім того, нагадав міністр, після тривалих консультацій було розроблено зразок типової угоди між регіональними управліннями освіти та місцевими єпархіями. Цей документ був розісланий до всіх російських регіонів, і такі угоди вже є чинними в кожному другому суб’єкті федерації. Фактично, церковні керівники досягли чого хотіли, що підтвердив працівник секретаріату iз взаємин церкви та суспільства відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ священик Сергій Звонарьов. Він висловив задоволення позицією міністра.
Як завжди, без України не обходиться. Деякі рішення Архієрейського собору Української православної церкви Московського патріархату від 21 грудня 2007 щодо її більшої самостійності викликають гостре неприйняття не лише церковних ієрархів РПЦ, а й їхніх світських покровителів. На перший погляд, не пов’язані між собою події у сфері освіти та відносин української й російської православних церков насправді відображають наступ реакції на всіх фронтах. РПЦ твердо розраховує на підтримку своєї позиції в українському питанні з боку влади й, слід вважати, її очікування не є безпредметними. Зі свого боку, церква відверто закликає віруючих підтримати відомого кандидата в президенти. У своїй старанності її керівники доходять до межі пристойності. Якби в Кремлі не намагалися політизувати церковні справи та відносини РПЦ з суспільством, то багатьох проблем просто не виникало б. Небезпека використання церкви у світських справах зацікавленими особами просто ігнорується. Так само вищі керівники РПЦ намагаються використати владу для досягнення своїх вузьких цілей. Але такі ігри ніколи нічим добрим для церкви не закінчувалися. Як за царських часів, так і за радянських.
Чомусь ніхто з палких захисників запровадження викладання основ православ’я в школах не замислюється над прихованою небезпекою для такої багатоконфесійної країни, як Росія. А ходити по лезу бритви в такому тонкому питанні дуже складно й часто смертельно. Силою запроваджуване православ’я нічого, крім протестів, викликати не може. І вони вже мають місце. У Казані влітку минулого року учасники Всеросійської наради керівників татарських громадських організацій виступили із заявою про те, що «явочне запровадження владою окремих регіонів РФ до навчальних програм загальноосвітніх шкіл курсу «Основи православної культури» порушує норми світської держави та права людини». Мусульманські релігійні керівники також не вітали ініціативу ієрархів РПЦ в галузі освіти. Тим паче, що говорити про Росію як про православну країну не випадає. Приблизно половина її жителів зараховують себе або до інших конфесій, або до атеїстів.
Такий розвиток подій може викликати дуже важкі наслідки. Міжконфесійні конфлікти легко починаються з невинного запровадження відповідних дисциплін у школах, а гасяться іноді століттями, забираючи людські життя. І про це мають пам’ятати ті, хто грає з вогнем політизації релігії та церкви.
