Вітроенергетика забезпечує нині понад 10 мільйонів будинків у 37-ми країнах світу. Лідерами у використанні енергії вітру є Німеччина, США, Іспанія, Данія, Італія, Нідерланди. Розвивати відновлювані джерела енергії (далі — ВДЕ) на Заході було вирішено після нафтової кризи 1973 року, яка наочно продемонструвала загрози й виклики хиткого «нафтового миру». Тоді розпочався активний пошук нових ресурсів, які не настільки, як вуглеводневі, підвладні спекуляціям і політичним іграм. Ставку було зроблено на ВДЕ, які на той час перебували практично на нульовому рівні. Час показав, що це правильний вибір.
Нині інвестиції у відновлювану енергетику зростають з кожним роком і становлять уже чверть усіх світових інвестицій в енергетичний сектор. 2003 року в відновлювану енергетику було інвестовано $22 мільярди, 2005 го — $30 мільярдів,2007 го — понад $70 мільярдів.Причому інвестують не лише нафтові гіганти, такі як British Petroleum та Shell, а компанії, які не мають прямого стосунку до енергетичної сфери, наприклад, Toshiba, General Electric, Mitsubishi. Навіть Білл Гейтс нещодавно вклав майже $100 мільйонів у один із напрямів відновлюваної енергетики. А міністерство енергетики США оголосило, що упродовж наступних років фінансуватиме з федерального бюджету цілу низку біопереробних заводів, передбачивши на це понад $1,2 мільярди. Фактично, це визнання відновлюваної енергетики, як інвестиційно вигідної й перспективної галузі. За останні три роки щорічні темпи зростання виробництва устаткування для вітрової енергетики становлять 15%, тоді як світова економіка в цілому зростає на 4% на рік.
Використання відновлюваних джерел стає дедалі актуальнішим і для України. А з підвищенням цін на нафту та газ — ще й цілком рентабельною справою. Орієнтуватися лише на ядерну енергетику, поки не вирішені питання, пов’язані з безпекою атомних станцій і створенням довгострокових сховищ ядерних відходів, було б просто нерозумно. До того ж, купуючи ядерне паливо й устаткування для атомних станцій, ми, як і у випадку з нафтою і газом, підтримуємо чужу економіку і ставимо під удар власні позиції.
Якщо об’єктивно оцінювати ситуацію, то на сьогодні у нашої держави є тільки дві можливості виходу з затяжної енергетичної кризи і побудови власної системи енергобезпеки. Це вугільна промисловість і відновлювана енергетика, а також, звичайно, енергозбереження та підвищення енергоефективності.
З вугіллям теж не все так просто. Цього ресурсу в країні вистачає, проте він не дуже високої якості і при використанні негативно впливає на навколишнє середовище, а навіть сучасні технології дозволяють зняти тільки частину проблем. Тим часом вітроенергетика, під якою у світі розуміють вітро-, гідро-, біо-, геотермо- і геліоенергетичні установки, що базуються на відновлюваних ресурсах, може розвиватися на всіх рівнях — від автономного енергозабезпечення окремих господарств до використання в промисловому і загальнонаціональному масштабах. Вітроенергетика сьогодні — один зі стрижнів світового енергетичного розвитку. А серед країн СНД Україна виявилася найбільш підготовленою до освоєння енергії відновлюваних джерел, бо саме в нашій країні були сконцентровані основні наукові дослідження колишнього СРСР. Більше того, у виготовленні ліцензійної вітроенергетичної техніки Україна — визнаний лідер. Нічого подібного в інших країнах СНД немає.
За даними Міжгалузевого науково-технічного центру вітроенергетики Національної академії наук України, територія нашої країни має значний вітроенергетичний потенціал. Фахівці виокремлюють регіони, де використання вітру є економічно доцільним — Карпатський, Приазовський, Донецький, Західнокримський, Гірськокримський, Керченський, Харківська і Полтавська області. Вчені вважають, що за максимального використання сили вітру можна одержати електроенергію в обсягах, які дають змогу забезпечити не менш, як 50% загального енергоспоживання країни.
Розвивати вітроенергетику України доведеться ще й тому, що наша країна ратифікувала Кіотський протокол, відповідно до якого в період із 2008 до 2012 рокiв Україні дозволено викидати в атмосферу парникові гази на рівні 1990 року. Поки що Україна має резерв за цими квотами, але з розвитком економіки він швидко закінчиться. У перерахунку на кожну тисячу доларів вартості валового внутрішнього продукту, ми викидаємо в атмосферу 2,5 тонни парникових газів, тоді як Швейцарія, Швеція, Франція — приблизно 0,1—0,3 тонни.
Важливо ще й те, що ставка на розвиток вітроенергетики в Україні вже має законодавчу базу. У нас є Закон «Про вітроенергетику» (1994 рік), а також державна Комплексна програма будівництва вітроелектростанцій в Україні в рамках конверсії військово-промислового комплексу, що здійснювалася під гаслом «Чиста енергія замість гармат». У 2003 році було прийнято Закон «Про альтернативні джерела енергії».
Вітроенергетика в Україні має також гарну теоретичну основу. Ще в 30-х роках минулого століття у цих дослідженнях брали участь відомі вчені Г.Сабінін, Ю.Кондратюк і чимало інших. До 1937 року найбільшою із побудованих вітроелектростанцій була Балаклавська, що розташована на Каранських висотах (біля Балаклави в Криму). Потім ці роботи були призупинені, й лише наприкінці 80-х до них повернулися. Саме тоді генеральний конструктор КБ «Південне» В. Уткін і головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів В.Кукушкін почали шукати напрями використання ракетної технології в неракетній сфері. Одним із них виявилася вітроенергетика.
Сьогодні у виробництві вітроагрегатів беруть участь 23 заводи колишнього ВПК. У 2003 році в Україні з’явилися перші 600-кіловатні вітроагрегати. В енергобалансі країни вже понад 75 МВт загальної вітрової потужності.
Наприкінці минулого року уряду було подано остаточний варіант стратегії розвитку відновлювальних джерел, який базувався на проекті «Енергетичної стратегії України до 2030 року і на подальшу перспективу» і був розроблений Держкомітетом України з енергозбереження на виконання завдань Програми нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (1997 рік). Україна має величезний потенціал практично всіх видів відновлюваних джерел енергії. Для здійснення намірів уряду щодо скорочення споживання природного газу вже сьогодні можна було б використовувати швидкоокупне устаткування і технології відновлюваної енергетики. Відповідно до підрахунків фахівців Агентства з відновлюваної енергетики, при державній підтримці, тільки за рахунок розвитку потенціалу біоенергетики протягом найближчих п’яти—семи років можна замістити п’ять мільярдів кубометрів газу на рік. Якщо ж розвивати й підтримувати усі види відновлюваної енергетики, то щороку можна зменшувати споживання природного газу майже на 20,8 мільярда кубометрів.
Зараз питання лише в наявності політичної волі. Необхідно прийняти поданий ще в квітні минулого року варіант стратегії розвитку ВДЕ в Україні. Він розроблений Національною академією наук і узгоджений із Мінпаливенерго України. Крім того, для реалізації задумів уряду необхідно розробити і ухвалити програму, яка включає механізми впровадження ВДЕ в усі сфери української економіки. Ці питання слід розглядати в комплексі: відновлювана енергетика, екологічна безпека (у тому числі екологічний аудит), а також розвиток технологій з енергозбереження і енергоефективності.
Країни Євросоюзу планують вийти на 12% ВДЕ у загальному енергоспоживанні у 2010 році і на 20% — у 2020-му. Очевидно, Україна також має ставити перед собою сміливіші цілі, ніж 10% до 2030 року, як то передбачає наша Енергетична стратегія до 2030 року і на подальшу перспективу.
