Чи дочекаються нарешті українські громадяни, що їхні нагальні потреби будуть знаходити відображення у центральному та місцевих бюджетах? Хочеться вірити, що такий час, коли Українська держава більше не буде покладатися на іноземну допомогу, незабаром настане. Але і в нинішній, в принципі досить ганебній ситуації (досить вже великій європейській державі ходити з простягнутою рукою), можна побачити певний позитив. На тлі нинішніх негараздів наші люди інколи отримують можливість відчути себе справжніми громадянами, а громади усвідомлюють потребу в тому, щоб зватися так не лише формально. І це просуває нас до справжнього громадянського суспільства, яке характерне тим, що люди навчаються елементарно дбати про себе і розв’язувати свої проблеми.
У четвер в амбасаді Японії в Києві Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Й.В. Мацуо Мабучі підписав з Валентиною Радкевич, головою Асоціації громад села Листвин (Овруцький район Житомирської області), контракт про надання гранту на реконструкцію системи водопостачання. Можна сказати, що це — не просто фінансовий документ, а своєрідне свідоцтво про зрілість даної сільської громади, яка поставила перед собою певну мету і вже майже досягла її. До речі, заступник голови Овруцької райради Віктор Гриневич зауважив, що в районі вже створено 43 такі громадські організації, і хоча деякі з них, за його словами, «працюють далеко не на повну потужність», десять вже зареєструвалися, намітили першочергові проекти і шукають для них спонсорів...
За словами посла, загальна вартість проекту, який здійснюватиметься за сприяння програми грантової допомоги японського уряду в Україні «Кусаноне», становитиме 210 тисяч гривень. З них понад 160 тисяч, або близько 80%, припадає на допомогу уряду Японії, тоді як решта коштів буде виділена районною державною адміністрацією, сільрадою і самими членами громади. Проект передбачає реконструкцію водонапірної башти, заміну водопровідних колонок, насосів, труб, спорудження станції знезалізнювання води. У селі, де мешкає понад 1500 чоловік, сьогодні жодної пустої хати, а громада, за словами Радкевич, планує, що з появою якісної води, яку треба завести безпосередньо в оселі, населення й далі зростатиме.
Як пояснила, відповідаючи на запитання «Дня», лідер сільської громади, водогін в Листвині збудовано тридцять років тому і за цей час він не просто зносився, а й морально та фізично застарів. Окрім того, що вода подається з досить глибоких артезіанських свердловин, вона має високий вміст заліза, що негативно впливає на здоров’я селян. «Їдучи сьогодні до Києва, — розповідала журналістам пані Валентина, — я думала про те, що незабаром матимемо чисту воду, отож село не вимиратиме і все більше буде по хатах дітлахів». Адже, за її словами, в народі говорять: «Здоров’я — від води, сила — від землі, а мудрість — від учителя». Відтепер усе це буде у мешканців Листвина, які самоорганізувалися та згуртувалися у громади, вважає Радкевич. І висловлює подяку не лише посольству Японії та особисто пану Мабучі, а й Чорнобильській програмі відродження та розвитку ПРОООН (до речі, вона також значною мірою фінансується Японією), фахівці якої доклали чимало зусиль до того, щоб люди у Чорнобильській зоні, до якої належить Листвин, повірили у свої сили й у те, що можуть самостійно вирішувати свої проблеми.
Радкевич розповідає, що відбудова водопроводу, якої вона почала добиватися три роки тому, вперше переступивши поріг іноземної амбасади, то вже далеко не перший проект, який здійснюється силами громади. Починали з реконструкції сільської лазні, відкриття перукарні. Далі вирішили реконструювати медичну амбулаторію, влаштували при ній досить пристойний фізіотерапевтичний кабінет. Ремонт провели власними силами, а обладнання було надано Чорнобильською програмою. Сьогодні на рахунку сільських громад (їх у селі чотири, і тепер вони об’єдналися у асоціацію) три грантових програми і сім повністю самостійних (очистка річки Норинь, прибирання сміття з вулиць, ремонт опалювальної системи в школі, створення молодіжного центру, запровадження інформаційно-комунікаційних технологій тощо).
«День» запитав у пана Мабучі, чи може Україна сподіватися на те, що Японія та її бізнесові кола, допомагаючи піднімати українське село, і надалі братимуть участь у подібних проектах (з 2002 року, згідно з отриманими у посольстві документами, Японія надала українським громадським організаціям 30 грантів, причому більшість проектів вже завершено). Відповідаючи, посол запевнив, що Японія має намір продовжувати проекти розвитку регіонів. Але при цьому зробив наголос на тому, що громадам час вже ставати на ноги не тільки у моральному плані, а й економічно та фінансово. Для цього Мабучі порадив запровадити досвід сіл Японії, де взяли на озброєння девіз «Одне село — один продукт». Він детально не пояснив суть цього починання, але дав зрозуміти, що така спеціалізація допомагає японським селянам підвищувати добробут сімей та благоустрій населених пунктів, і в разі, якщо в Україні цей рух знайде послідовників серед сільських громад, їм буде надано всю необхідну допомогу...
Цю заяву не можна сприймати інакше як із вдячністю. І все ж ми маємо замислитися над тим, що іноземні гранти, на відміну від наших потреб — матерія вичерпна. Що стосується Листвина і Овруцького району, то тут це, здається, вже зрозуміли. Його керівники запевнили Валентину Радкевич, що громада отримає з районного бюджету на свої потреби значно більше, ніж сьогодні передбачено програмою реконструкції системи водопостачання. Про подальшу долю проектів цієї сільської громади читайте в наступних числах «Дня».
