Хто любить Україну, той не може не думати про її нинішній стан, а тим більше без остраху заглядати в її майбутнє. Багато горя та страждань вона зазнала за роки незалежності. І нині наша Ненька крається розбратом, незгодою тих, які називають себе її синами. Ми для них не народ, а електорат, про який вони згадують у дні виборів.
Найбільше наше нещастя — це відсутність солідарності, спільності наших інтересів, згуртованості, самозахисту. Наша роз’єднаність, нездатність до тісного єднання — головний і давній недолік, це наше прокляття. У ньому лежить корінь усіх наших бід, нашого безсилля, наших настроїв. Скільки через нього порушилося найкращих починань, успіх яких, як видавалося на початку, забезпечено було самою суттю справи. Від часів Б. Хмельницького і до сьогодення: гетьманщина, Центральна Рада, Директорія, УНР, ЗУНР, нова Україна...
Ми зробили ковток свободи — найвеличніше благо, дароване людині. Без свободи ми були б подібні до тварин (отих «козлів»). Кожна людина сама обирає свій шлях, добровільно обирає свій спосіб життя, вільно обирає Президента, вільно обирає депутатів усіх рівнів. У результаті нашого вільного вибору складається наше життя.
Виходить: що обираємо, те й отримуємо; що сіємо, те й пожинаємо. Весь час наступаємо на граблі.
Нашим достойникам так легко відбуватися самими обіцянками, бо їхні посади позбавляють їх від необхідності тримати слово. Мені здається, що коли людина отримала високу посаду, вона перестає керуватися розумом і здоровим глуздом у своїх вчинках і поведінці, відповідно до свого місця та сану.
У мене немає сумніву, що люди, яких ми обрали, кожен відповідно своїм здібностям, талантам та умінням, справляється зі своїми обов’язками добре. Таких у Верховні Раді аж 50 народних обранців. А всі решта — баласт. Не потрібно шукати винних ні у західного, ні у північного сусідів. Ми їх обрали, ми самі винуваті.
Кум і кума, брат і сестра, сват і сватка, син і домка, тесть і теща, свекруха і свекор, охоронник, масажистка, а ще дво- і троюрідні. Бо обираємо «всліпу». Насмілюся стверджувати, що в партіях знайдеться чимало людей, відомих і невідомих, які працювали би набагато краще. До цього висновку я прийшов, спостерігаючи за тими, хто вмостився у нардепівське крісло не за розумом і глуздом, а лише завдяки щасливому випадку — підвели їх до корита й сказали: «Хочете їсти? Хлепчіть». І вони хлепчуть, аж за вухами тріщить. То, як сказав мій сусід, «глухоніме братство» з великими «хапальними» рухами. Один- два строки депутатства — і вони собі «збивають» гарненький капітал. І як тільки вони «збивають» той капітал, відразу люди починають в них знаходити ті якості, яких у них ніколи не було і про які їм ніколи в райдужних снах не наснилося б.
Уся причина в отій недолугій виборчій системі. О, це дійсно диво! Партій немає, а обираємо за партійними списками.
Звернусь до таких потрібних телепередач на «1+1», «5 каналі» й інших. Думка крамольна, але... Змінімо формат передач. На чільні місця посадимо «маленьких» (за В. Ющенком), «простих» (за Р. Богатирьовою) українців (бач, які великі й складні), а в залі, на майдані — наших народних депутатів та інших достойників. Хай людей послухають, бо вони лише себе чують, таких розумних. А скільки дійсно чудових, розумних людей, наділених різними талантами в Україні від сходу до заходу, від півночі до півдня! Скільки їх живе серед нас — не злічимо, а говорити їм — зась. 30 секунд — і все. Тільки і встигають, що матюкнутися.
