«В мешканців різних регіонів України є багато спільних цінностей, про які ми можемо й хочемо говорити. Насправді ми можемо стати друзями, а не просто студентами, які спілкуються на наукові теми. І донецька дискусія для нас є дуже важливою. Ми — однодумці, хоча, звичайно, бачення ситуації у нас різниться. Та я впевнена, що в багатьох моментах ми прийдемо до спільної думки», — ці слова представниці «Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді» Ольги Решетілової з Національного університету «Острозька академія», мабуть, найбільш точно характеризують загальну атмосферу чергового засідання клубу, яке позавчора відбулося в Донецькому національному університеті.
Цього дня в ДонНУ зібралися представники національних університетів різних регіонів України — членів «Острозького клубу». (До цього зустрічі проходили в Острозі, Одесі, Харкові). Співорганізаторами засідання виступили Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація європейських студій» і організація «Донбас європейський».
Особливо тепло учасники засідання говорили про головного редактора газети «День» Ларису Івшину, яка не просто була свого часу ініціатором створення «Острозького клубу», але й досі є одним із головних його натхненників.
Вже саме визначення теми круглого столу — «Українець: між локальною ідентичністю та європейським громадянством» — передбачало величезний спектр питань, який було винесено на дискусію: від локальної, регіональної ідентичності до ідентичності загальнонаціональної та навіть європейської.
За словами Ольги Решетілової, дискусія в Донбасі з цього питання виявилася не менш складною, ніж обговорення в Одесі й Харкові, що передували їй. Проте донецькі збори мали особливий характер: на жаль, досі молодіжна еліта регіону має дуже маленький досвід в обговоренні подібної тематики, тому в ході круглого столу було помітно, як студенти Донбасу буквально вбирають у себе всі ті відомості, які їм привезли їхні колеги з інших регіонів. З іншого боку, донеччани прагнули представити якомога більше власних переконань стосовно цієї проблеми.
І, мабуть, головним відкриттям для донецьких студентів став відхід від звичної для них теми регіональної ідентичності до загальнонаціонального виміру цієї проблеми, що зводиться не лише до того, щоб ідентифікувати себе як представника конкретної територіальної громади, але й виховує в кожному почуття приналежності до української нації. Проте подібна тема сьогодні актуальна не тільки для Донбасу, але й, скажімо, для Харкова й Одеси, представники яких також наполягали на переважанні у їхіх регіонах саме локальної, подекуди навіть «містечкової» ідентичності.
Наприклад, за словами студентки Одеського національного університету ім. Меч никова Ольги Бурлаки, в Одесі українська національна ідентичність часто відходить на другий план — але лише тому, що в цьому регіоні живе безліч різних етнічних груп, які схильні себе ідентифікувати, передусім, із власним народом, а вже потім із українською нацією.
Подібна ситуація відзначається і в Харкові. За словами аспіранта Харківського національного університету ім. Каразіна Дениса Подьячева, еліта міста поки що роз'єднана — частина її все ще орієнтована на Росію або ж і зовсім на Радянський Союз, а частина (переважно це представники гуманітарної еліти) вже починає тяжіти до українського національного проекту. Однак поки що єдності немає, а отже, рано говорити і про усталену національну ідентичність харків'ян.
У Донбасі ж ця проблема постає під абсолютно іншим кутом: тут більшість і представників місцевої еліти, й пересічних донеччан як і раніше схильні ідентифікувати себе, передусім, як «донбасівців», мешканців саме шахтарського регіону, і дещо відсторонюються від будь-яких загальнонаціональних проектів та ідей.
За словами аспіранта кафедри філософії Донецького національного університету Сергія Стуканова, який представляє шахтарський регіон в «Острозькому клубі», в Донбасі поняття національної ідентичності сприймається, швидше, в політичному, а не в етнічному контексті. В етнічному зрізі більшість донеччан, як і раніше, асоціюють себе з російським народом, а українцями вважають себе саме за громадянсько-політичною приналежністю. Отже, як зазначила аспірантка ДонНУ Вікторія Калашникова, донбаська національна ідентичність є, швидше, «набутою» — тобто донеччани не просто відчувають себе українцями, як це спостерігається в інших регіонах, а усвідомлюють це на суто раціональному рівні, що не дає їм можливості повною мірою прийняти українські національні цінності, й, передусім, українську мову. «Для мене національна ідентичність — це багато в чому усвідомлення себе як україномовної людини. Якщо ти усвідомлюєш себе українцем, якщо ти розумієш, що ти хочеш жити в цій країні, і що це твоя країна, ти не можеш вважати, що українська мова не є однією з невід'ємних складових національної ідентичності», — зауважила вона. Особисто для Вікторії подібне усвідомлення коштувало «величезних зусиль волі», без яких просто неможливо легко й безболісно перейти на українську мову в Донбасі, але, на її думку, ці зусилля були того варті: «Я це зробила свідомо і саме тому, що відчуваю себе українкою», — вважає Вікторія.
А взагалі, за словами донецьких студентів, Донбас сьогодні поки перебуває лише на початку шляху, який може привести його до усвідомлення себе українським регіоном. Щоб це сталося, Донеччині в майбутньому доведеться ще немало попрацювати — і навіть не стільки в тому, щоб зблизитися з іншими регіонами і наблизитися до спільної української ідеї, скільки в тому, щоб відшукати в самій собі внутрішнє ядро, яке дозволить регіону себе ідентифікувати на національному рівні.
За словами С. Стуканова, перший крок до цього вже зроблено — подібні круглі столи, які піднімають ці болісні теми, є дуже важливим етапом на шляху до національної ідентичності. «Такі розмови потрібні передусім для того, щоб краще себе ідентифікувати, а з іншого боку, обговорення цих проблем на рівні саме молодих людей — майбутньої еліти нашого суспільства — сприятиме поширенню української національної ідентичності», — вважає аспірант.
Подібної точки зору дотримуються і гості шахтарського регіону з інших областей, які, за їхніми власними словами, в ході цього засідання як ніколи відчули, що у всіх регіонів України дійсно багато спільних цінностей, які треба лише навчитися усвідомлювати й розуміти. І, на думку Ольги Решетилової, подібне усвідомлення приходить в тому числі і в ході таких обговорень: мало сидіти в аудиторії та вивчати теорію, треба ще й самому потурбуватися про те, щоб об'єднання заходу, сходу, півночі й півдня України відбувалося не на словах, а на ділі.
Загалом, потрібно їздити один до одного. Це і є одним із завдань інтелектуальної молоді з «Острозького клубу» — сприяти внутрішньоукраїнській інтеграції.
