Телебачення любить гратися з людиною, її інстинктами, прагненнями і мріями. Як хижак — із їжею. Хочеш отримати мільйон або славу Мадонни — витанцьовуй, покажи, на що ти здатен, зроби шоу! Програми, у яких фігурують так звані цінні призи (найчастіше гроші або автомобілі), — це атракціон, циркова вистава для телеглядачів, де на тлі дотепного презентабельного ведучого, який ставить каверзні запитання, часто провінційний учасник виглядає клоуном, який, не розуміючи нічого, бігає за прив’язаним на мотузочку гаманцем. Ну а що може бути краще для нас, ніж дивитися, як роблять дурнів із інших?
Абсолютна більшість програм, де прагнення людини заробити гроші, приправивши це бажання сльозами, сміхом і хорошим студійним освітленням, перетворюють на шоу, має американське походження. Узагалі для сучасного телебачення формати, винайдені в США, стали епохальними і визначальними. Народне капітал-шоу «Поле чудес» — не виняток. Унікальне за своєю рейтинговістю й популярністю телевізійне дійство вперше вийшло в ефір у 1990 році з ведучим Владом Лістьєвим. Концепція програми базувалася на американському «Колесі фортуни», яке NBC транслювало ще з 1975 року. Цікаво, що ліцензію на адаптацію формату росіяни і не намагалися придбати. Але одночасно вони до невпізнанності змінили формат, залишивши від «Колеса фортуни» тільки головного героя гри — барабан. В іншому ж програма набула власне народних обрисів, репрезентуючи всі країни пострадянського простору й натякаючи, що дещо «велике і неосяжне» з нашого минулого усе-таки залишилося непорушним.
Так чи інакше, а ця програма, яку багато хто пам’ятає з дитинства-молодості, до сьогодні в Росії виходить у прайм-тайм — п’ятничний вечір, має глядацьку аудиторію аж до 46 відсотків, дарує цінні призи і збирає експонати для відомого музею «Поле чудес».
Але загалом формат доброго народного шоу припинив так сильно цікавити аудиторію, особливо молоду. Для молодих і перспективних часи, коли на «Поле чудес» возили самовари, пряники й домашній самогон, вже позаду. Глядачам захотілося чогось більш видовищного, а учасники програм уже готові заради грошей на значно екстремальніші подвиги, ніж перелічування алфавіту і вгадування слів. Це як наркотик. Що далі — то жахливіші умови, жалюгідніша людина й цінніші призи. Тепер ваші страхи, хоч би що то було — висота чи хробаки, перетворюються на реальність. Найжахливіша серед усіх існуючих програма «Фактор страху» має (яке б ви думали?) так само американське походження. Там «Fear Factor» з’явився у 2001 році на телеканалі NBC. Суть полягає в тому, що учасників програми примушують переживати їхні найжахливіші страхи. Хто пройде всі випробування — отримає 50 тисяч доларів. У Росії, наприклад, цей формат на телебаченні почали запроваджувати ще 2003-го. Тисячі людей, що претендували на участь у програмі, проходили спеціальний кастинг і заповнювали анкети, у яких, окрім іншого, їм пропонували відповісти, чого вони бояться найбільше: акул, гризунів, висоти, їсти тварин живцем, замкнутого простору, океану, темноти, павуків, тарганів і т д.
Українські глядачі мають уявлення про «Фактор страху». Один із каналів транслював американський варіант шоу. Судячи з того, що жоден канал поки що не взявся за зйомки подібної програми, ажіотаж серед глядачів вона викликала невеликий. Тоді як у США це один із найпопулярніших і найрейтинговіших форматів.
Зате «Новий канал» спробував адаптувати інший іноземний формат, запустивши в ефір розважальне шоу «За гроші» з Геннадієм Попенком. Вона дещо поблажливіша до своїх учасників. Ведучий виловлює на вулицях міста налаштованих на немудрий заробіток перехожих і пропонує за гроші виконувати усілякі «трюки»: від поїдання бичачих яєць — до передачі ведучому у власність власних документів. Проте довго на екрані «За гроші» не протрималися.
Однією із найцікавіших для глядача програм останніх років, пов’язаних із зароблянням грошей, стала знову ж таки адаптація американського формату — програма, яка відома українському телеглядачу під назвою «Перший мільйон». Суть цієї відчутно гуманнішої у порівнянні з вищеописаними форматами програми відома всім: запитання — дзвінок другу — відповідь. Дійдеш до фінішу — отримаєш мільйон, ні — забирай 100 гривень і йди собі. Цікаво, що серед українських учасників були персонажі, які таки спромоглися виграти заповітний і омріяний мільйон. Цікаво, чи зробив він їх щасливішими?
Зараз на телеканалі ICTV стартує п’ятий, заключний сезон шоу «Акули бізнесу». Це теж програма про гроші, і так само адаптація, але цього разу формату, винайденого в Японії — «Dragons’ Den» («Лігво драконів»). Програма вже давно прокрокувала блакитними екранами Великої Британії (де проіснувала два сезони) і Австралії (виходила в ефір усього лише протягом одного сезону, продовження місцевий канал Seven Network так і не запустив через низькі рейтинги).
Якщо у вас є хороша ідея і розроблений план її реалізації, ви можете потрапити на суд бізнесменів, які або дадуть вам гроші на втілення вашого задуму, або ні. Але потрібно застерегти тих, хто готовий іти напролом, «розкручуючи» «акул» на гроші. Телебачення — ось вирішальний фактор. Якщо ви непритомнієте перед об’єктивами камер, ваш, нехай і найгеніальніший, бізнес-план залишиться планом. Ставка робиться на шоу, потрібна яскрава, приваблива картинка, яка утримує телеглядача перед екраном.
Перед початком зйомок п’ятого сезону «Акул бізнесу» керівництво телеканалу ICTV дало можливість пресі поспілкуватися з тими, хто вирішуватиме долю всіх проектів, представлених на заключному етапі. Цього разу бізнесменів шестеро, серед них — банкіри, нафтовики, «акули» нерухомості. Вони стверджують: найперше, на що вони звертають увагу, — це не бізнес-план, а людина, яка його представляє. «Ми одразу розпізнаємо шахраїв. Він ще не зайшов у двері, а ми вже знаємо, що він нечесний», — запевняє Гарик Когородський, «акула» столичної нерухомості. А Оксана Єлманова (компанія «FIM консалтинг»), за її ж словами, отримує свою вигоду від участі в програмі. Вона вже «виловила» тут не одного геніального менеджера. Усі вони тепер працюють у її престижній компанії — із високою зарплатнею і хорошим соціальним пакетом. Отже, мрії (якщо, звісно, ці люди мріяли саме про це) здійснюються.
Сьогодні кожне шоу без винятку обіцяє учасникам винагороду. За «просто так» робити з себе посміховисько вже ніхто не хоче. Хоча винагородою можуть бути не тільки і не стільки гроші. Народ починає розуміти, що таке піар і що значить «засвітитися». Ми, шановні, живемо з вами в часи, коли обличчя може принести більше доходу, ніж найдопитливіший розум. За великим рахунком, усе телебачення можна назвати великим і розгалуженим капітал-шоу. Розваги продукуються, обличчя штампуються, страхи розбурхуються, а капітали ростуть. Чим не капітал-шоу?
