Той самий король Англії, негідник, убивця, потвора, злодій, який гинув у відчайдушній битві, Річард III Плантагенет, що годен віддати все своє королівство за коня. «A horse, a horse, all kingdom for a horse!» — пам’ятаєте це у Шекспіра? А нині — у Києві, в Центрі Курбаса, у режисурі Ірини Волицької, у виконанні... жінки, актриси Лідії Данильчук.
Театральне сонце променіє кинджалами і сікачами, чорний простір бринить безмежністю й вічністю, квадрат стільниці розширюється до квадрату світла — й у ньому рухається, плазує, качається, скаче людське створіння без статевих ознак, без усміху і без любові. Оце головне. Річард, потворний від народження, не знає любові — ні материнської, ні дружньої, ні жіночої. А людина, позбавлена любові, перетворюється на почвару моральну. Вона мститься світові за те, що світ її не любить, не сприймає, відторгає. Вона віддячує злому до неї світові ненавистю, вбивствами, зрадами, злодійством. Саме про це вистава театру «У кошику», що його прихистив Центр Курбаса.
«Річард після Річарда» — так назвала свою сценічну композицію з основних монологів і реплік шекспірівського «Річарда III» Ірина Волицька. Що після часів злодійства Плантагенетів, які відійшли в минуле? Що сьогодні? А те саме. Ті ж загрозливі комплекси Безлюбовного світу. Позбавлені любові оточення до себе, деякі люди по трупах крокують до того, що, як їм здається, гарантує тотальну любов, повагу і поклоніння — до посад, до багатства, до влади. Колись королівської, нині... Отож-то.
Річард (Л. Данильчук) тягне за собою чорну ряднину, з якої витрясає на підлогу чимало качанів капусти. Це і черепи «бідних Йориків», і стяті голови родичів, друзів та поплічників короля. Річард голубить їх, розмовляє з ними, а потім бере їх в ножі й несамовито «січе на капусту». Одним ножем і одразу двома голими руками і в рукавичках. Запах рубленої капусти — чи запах крові? — пливе в повітрі. Сьогодні. Вчора. Завтра? Недарма рефреном вистави різномовно звучить запитання: «Котра година?»
Цей Річард розмовляє українською, англійською, німецькою, а міг би — кхмерською, російською, іспанською, турецькою, не має значення якою мовою. Головне, що ми чуємо. А чуємо актуальне, сьогоднішнє: «Коли блазні стають дворянами, тоді дворяни перетворюються на блазнів». Чи це не про нас?
Недовге, близько години, сценічне дійство «Річард після Річарда» за хронікою В. Шекспіра насичене образами, метафорами, асоціаціями. Воно по-шекспірівськи «повертає очі зіницями в душу» і спонукає шукати там чи то «плями чорноти», щоб очиститись, чи то паростки невгаслої любові, аби поділитися нею зі світом, наситити довкілля любов’ю. І тоді не доведеться благати про коня для втечі від кінця історії...
