Прес-конференція Юрія Єханурова у Дніпропетровську стала тим каменем, кола від якого по політичній воді розходяться вже досить довго. Жорсткий тон заяв, як письмових, так і усних, керівника виборчої кампанії в області привернув до себе пильну увагу тим, що їх певною мірою розглядали як меморандум групи незадоволених у НУ-НС надто великою зв’язкою з Блоком Юлії Тимошенко. Саме на цьому аспекті було зосереджено увагу оглядачів і політиків. Проте, гадаю, що це один з аспектів, і, на наш погляд, не найважливіший. Метою висловлювань Юрія Єханурова на прес-конференції й до неї було заявити, нехай і не в явному вигляді, про початок нової політичної кампанії, основою якої буде регіональний аспект. Невипадково прес-конференція відбулася у Дніпропетровську. Як сказав сам Юрій Іванович, він хотів усе сказати саме тут, що й було зроблено. Заявка на майбутнє прозвучала.
БЕЗ ОБЛИЧЧЯ
Легенда розповiдає, що 1647 р. Богдан Хмельницький у районі нинішнього Дніпропетровська переходив Дніпро й дивом залишився живий, потрапивши у сильний вир. Тоді він оцінив вигідне стратегічне положення місцевості, яка йому дуже сподобалася. У регіоні формувалася не лише партійна, а й технократична еліта, створювалася школа управлінців тоді ще радянського зразка. Внаслідок певної специфіки її представники мислили не масштабами області, а галузей і всієї величезної країни. Звідси стартували у велику політику генеральні секретарі, члени Політбюро та перші секретарі ЦК КПУ, президенти та прем’єри. Вихідці з Дніпропетровська наповнювали спочатку московські, а потім київські коридори влади. Звісно, це позначилося на регіональній еліті, яка раніше за інших усвідомила свою силу й можливості. Павло Лазаренко з його партією «Громада» хотів перетворити цей потенціал на кінетичну енергію руху до влади, але не врахував сильної протидії таких же представників регіону, що вже облаштувалися в Києві. Проект провалився, але ідея не зникла. Удруге в цю річку спробували увійти вже в Донецьку, але копія виявилася набагато гіршою за оригінал і, судячи з усього, Партію регіонів чекає та сама доля.
Унаслідок переїзду до столиці значної частини лідерів бізнесу та політики, внутрішніх конфліктів та інших складностей образ українського Чикаго значно потьмянів. Дніпропетровська еліта останніми роками опинилася поза сферою великої політики. Колишній ресурс, пов’язаний з партією «Громада» вичерпався, хоча бренд залишився, що підтверджують регіональні вибори в обласній, міській і низці районних рад. Однак будувати на цьому чудовому минулому політичне майбутнє неможливо, й найбільш далекоглядні соратники Павла Лазаренка почали шукати притулок у лавах інших партій. Характерно, що значна частина колишніх партійних функціонерів «Громади» на дострокових виборах працювала на Блок Юлії Тимошенко. І не лише через загальне минуле, а тому, що не могла знайти альтернативи, яка б їм підходила.
Електоральне підкорення Дніпропетровська Партії регіонів наразилося на сильний опір, і результати не забарилися. Хоча у відсотковому відношенні підсумки дострокових виборів і непогані (48,15% проти 44,98% у 2006 р.), але абсолютні показники аж ніяк не оптимістичні — Партія регіонів втратила майже 23 тис. голосів. Не так уже й багато, на перших погляд, але, як говорив представник одного північного народу Росії, тенденція, однак.
Загалом регіональна еліта виявилася дезорієнтованою, не має свого політичного обличчя й не в змозі відстоювати своє місце під сонцем у Державі Україна, що викликає велике занепокоєння як в її верхніх, так і в середніх ешелонах.
ЕЛІТА ЗМІНЮЄ ШКІРУ
На думку директора Інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я» Владислава Романова, дніпропетровські еліти перебувають наразі в стані складного перехідного періоду, коли колишні адміністративні команди, сформовані за принципом близькості до київської влади, що наповнювали цю владу кадрами, сходять з політичної сцени. Ар’єргардні бої громадських організацій, які апелюють до місцевого патріотизму, не мають широкої підтримки в суспільстві й політично безперспективні.
Це пов’язано насамперед зі зміною змісту дніпропетровського бізнесу. Дніпропетровськ, на відміну від Львова, Донецька, Одеси, Харкова й Києва, втрачає свій основний бренд, що дістався йому від радянського минулого, — центру ракетно-космічної промисловості. Держава не в змозі й не дуже зацікавлена в подальшому розвитку цієї найважливішої галузі економіки, а науково-технічні й технологічні напрацювання з минулого поступово втрачаються, й немає умов для їх відтворення. Тому вектор розвитку регіону дедалі більше зміщується у фінансово-промислову сферу. Ця обставина докорінно міняє співвідношення регіональних еліт. Фінансисти й менеджери заміняють тих, хто заробляв свої статки на ще радянській промисловій інфраструктурі, насамперед на важкій промисловості, зокрема, гірничо-металургійному комплексі. Великий дніпропетровський капітал дедалі більше орієнтується на операції на фондовому ринку й фінансову сферу. У регіоні діє декілька великих фінансово- промислових груп (ФПГ), які потребують забезпечення політичної складової їхньої діяльності. При цьому вони не обмежуються рамками власне регіону, їм потрібен загальноукраїнський вимір.
З ПРИЦІЛОМ НА МАЙБУТНЄ
Дніпропетровський регіон має третій в Україні електоральний потенціал після Києва та Донецької області. І вже сам по собі цей факт робить боротьбу за нього важливою в умовах перманентних виборчих кампаній. На останніх виборах головний фронт проходив у протистоянні Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко. Останньому вдалося досягти певних успіхів, отримавши збільшення в 71 724 голосів за рахунок виборців СПУ і частково Партії регіонів. НУ-НС в основному повторила минулий результат з невеликим поліпшенням в 8190 голосів. Проте саме для «Нашої України» Дніпропетровськ набуває стратегічного значення. Йдеться про ту частину партії, яка усвідомила безперспективність нинішнього курсу з його об’єднаннями непоєднуваних частин з багатьох уламків і тимчасових громадсько-політичних формувань. Обличчя партії й так не дуже виразне, абсолютно розплилося й загубилося в передвиборному конгломераті. Юрій Єхануров висловлює інтереси тієї частини «Нашої України», яка усвідомлює цю небезпеку й хоче змінити становище, навіть якщо для цього доведеться здійснити низку не завжди популярних кроків.
На думку Владислава Романова, «Наша Україна» гостро потребує ребрендингу. Її сприймають як партію традиціоналістського спрямування. Вона малоурбанізована. Її опора — сільські райони центральної частини країни та маленькі міста й селища. Апелювання до національних почуттів, цінностей, історичного минулого не викликає співчуття у великих індустріальних центрах, оскільки їхнє населення не пов’язує з партією свої перспективи.
У той же час, особливістю Дніпропетровської області є її прикордонне розташування між центром і сходом країни. Це має ментальне вираження, й багато конфліктів у питанні мови, зовнішньополітичного курсу й низки гуманітарних питань тут звучать набагато тихіше й не є основою для гострого протистояння, що спостерігається в низці сусідніх регіонів. По-друге, дніпропетровська еліта виявилася більш активною й більш сприйнятливою до нового внаслідок згаданих вище обставин, і її менше лякає необхідність глибокого реформування країни практично в усіх аспектах життя, навіть при певних втратах на перших етапах змін. По-третє, Партія регіонів відторгається як політичний авангард конкурентів, а Блок Юлії Тимошенко через крайню централізованість і непрозорість. На останніх виборах його успіх був пов’язаний з протестним голосуванням проти засилля Партії регіонів і відсутністю альтернативи для електорату СПУ, з її появою ситуація зміниться кардинально.
Як бачимо, ці обставини й стали рушійною силою такого інтересу Юрія Єханурова та його однодумців у «Нашій Україні» до Дніпропетровської області. Об’єктивно регіони набувають для політичних партій дедалі більшого значення. Це пов’язано насамперед з наближенням адміністративної реформи, децентралізацією й деконцентрацією влади. У разі її проведення, а необхідність у ній стає дедалі гострішою, політика робитиметься не лише в Києві, а й у регіонах, насамперед великих і фінансово сильних. Витіснити Партію регіонів з Донецька й Луганська буде досить складно, насамперед через структуру місцевого бізнесу, орієнтованого на відсталий у технічному та технологічному відношенні гірничо-металургійний комплекс. А от у Дніпропетровську, а потім і в тісно пов’язаному з ним Запоріжжі, у «Нашої України» є всі шанси на успіх. Суб’єктивним чинником, що доповнює об’єктивні, є те, що Юрій Єхануров коли був губернатором області зумів вписатися в її управлінське середовище. Для людини з Києва це великий успіх, адже чужих у регіоні не люблять і не один політик і топ-менеджер зламав собі зуби, пробиваючись у цей закритий донедавна клуб. Невипадково на прес- конференції Юрій Іванович назвав себе єдиним дніпропетровцем у списках «Нашої України».
Є ще один важливий аспект. Кампанія у справі дострокових виборів плавно переходить у президентські перегони. Наразі шанси Віктора Ющенка на переобрання 2009 р. виглядають, м’яко кажучи, проблематичними. Його електоральний ресурс практично не змінився й перспективи його нарощування не зрозумілі. Головною причиною такого становища є те, що він не має підтримки у великих індустріальних центрах. Виборцям у них не представили ідеологічно витриманий і чітко сформульований в ідеологічному плані проект. Таким може стати лібералізм у сучасному розумінні, носієм якого й виступить частина «Нашої України». Тільки на такій основі можлива консолідація навколо партії й Президента середнього та дрібного бізнесу, що не має досі оформленої політичної організації, що виражає його інтереси. Дніпропетровськ може стати таким майданчиком, на якому за час, що залишився, буде відпрацьований такий проект і звідси поширений на всю країну. Досвідчений політичний гравець Юрій Єхануров чудово розуміє наявне становище й усю необхідність починати кампанію 2009 р. саме в Дніпропетровську.
Битва за Дніпропетровськ поки ще мало помітна на тлі парламентських баталій, але це не знижує її напруження й гостроти. Місто та регіон дедалі більше набувають рис фінансової столиці, свого роду українського Франкфурта-на-Майні. Той, хто очолить політичну складову цього руху, має всі шанси на успіх у боротьбі за владу в Україні. Як свідчить минуле, з великими шансами на успіх. Залишається незрозумілим, чи вистачить «Нашій Україні» інтелектуального пороху, щоб зрозуміти важливість переміщення центру тяжіння в регіони. Якщо дефіцит розуміння виявиться неподоланним, то цей політичний проект спіткає доля «Громади».
