Парафування угоди між Блоком Юлії Тимошенко і блоком «Наша Україна— Народна самооборона» про створення коаліції в новому складі Верховної Ради, вочевидь, не зняло низки питань щодо майбутнього розподілу керівних посад. Особливо тих, які не входять до парламентсько-урядового пакету. У кадрових пасьянсах, які «гуляють» в Інтернеті або потрапляють в інші засоби інформації, багато «козирних» карт залишаються поки без конкретних облич або, навпаки, висвічують вельми сумнівні варіанти. Але якщо НУ-НС збирається послідовно втілювати своє ключове передвиборне гасло «Закон один для всіх», причому не стільки в плані позбавлення недоторканності і пільг парламентарів, а з точки зору реального укріплення правових засад життєдіяльності суспільства, і якщо БЮТ поділяє ці устремління, то без глибокого реформування прокуратури їм не обійтись. Не вдаючись до аналізу суперечок навколо законодавчої зміни функцій цього органу, особливо щодо загального нагляду і досудового слідства, які зараз точаться в юридичних колах, звернемо увагу на деякі інші аспекти. А саме на ті, які з точки зору громадських інтересів є не менш важливими. І насамперед на корпоративну замкнутість цієї структури, практичну відсутність притоку до неї людей з інших сфер, а також жорстку ієрархічність побудови і фактично армійський стиль підпорядкування нижчих підрозділів і службовців вищим. Автору вже доводилось на прикладі зміни керівництва прокуратури Житомирської області вказувати на застосування горизонтальної ротації в переміщеннях очільників цієї ланки. Але й у вертикальних зсувах беруть участь майже виключно вихованці названої системи. За роки незалежності України відомі тільки два випадки, коли Генеральну прокуратуру очолювали вихідці з інших правоохоронних структур — це були Віктор Шишкін і Святослав Піскун. Не будемо забувати також, що сувора дисципліна і жорстка ієрархічність в даній системі набули розквіту за радянських часів і фактично залишилися нам у спадок. На перший погляд, такі принципи сприяють більш чіткій організації роботи і відповідальності кадрів. Але якщо звернутися до досвіду країн iз розвиненою демократією, то не пригадується, щоб в якійсь з них прокурори ходили в погонах, або знаходилися в такій сильній залежності від начальства, як у нас. У той же час ефективність їхньої роботи була продемонстрована на оперативних розслідуваннях терористичних актів в США, Японії, Іспанії, Великій Британії. В останній з названих країн в справі отруєння Олександра Литвиненка за лічені місяці висунули звинувачення конкретним особам. У нас же у такій резонансній справі, як загибель Георгія Гонгадзе, крапку не можуть поставити вже сiм років. А розслідування отруєння Віктора Ющенка, який, попри це, став Президентом України, триває вже три роки, і не відомо, коли винуватці опиняться під судом. Але ж йдеться про замах на лідера, який є чинним главою держави. Що тоді говорити про захист життя і прав пересічних громадян? І важко пригадати, коли звучала інформація про успіхи прокуратури у розслідуванні серйозних справ — те, про що повідомляється, зазвичай носить дрібний локальний характер. У справах стосовно економічних зловживань, про розкриття яких рапортують що на рівні Житомирщини, що у всеукраїнському вимірі, головним чином фігурують цифри у десятки тисяч гривень, і дуже рідко — у мільйони. Хоча, за висновками фахівців, незаконні оборудки, особливо в сферах видобування корисних копалин, постачання і розподілу енергоносіїв, оцінюються цифрами на 2—3 порядки вищими. Тобто професійність діючих осіб у прокуратурі за великим рахунком не викликає ентузіазму.
Першим кроком для докорінної зміни ситуації, вочевидь, має стати призначення (за згодою Верховної Ради) нового генерального прокурора. І не з кола структур ГПУ. Щоправда, для цього потрібно, щоб парламент висловив недовіру діючому її керівнику. Але однією такою заміною, мабуть, не обійтись. Як вже вказувалось, потрібна серйозна трансформація органів прокуратури в напрямку їхньої демократизації із відповідною кадровою перебудовою. Проте фігура першої особи є головною передумовою для цього. Найпершими якостями, які кандидатура на цю посаду повинна мати за нинішніх умов, є чесність, наявність твердої волі й розум. Iз тих варіантів, які зараз обговорюються або існують «за кадром», найменше заперечень може викликати хіба що кандидатура Миколи Катеринчука. Щоправда, немає впевненості в його вольових здібностях. Абсолютно неприйнятною є фігура Володимира Стретовича, про яку подекуди згадують. На Житомирщині він не зміг і, схоже, не захотів навести лад у місцевій організації Християнсько-демо кратичного союзу. Тим са мим став де-факто учасником розколу блоку «Наша Україна» на обласному рівні. То людина, яка не змогла справитись з кількома своїми однопарті йцями, ніколи не зможе керувати багатотисячною структурою із укоріненими корпоративними звичками. Тим більше провести в ній серйозні трансформації, які беззаперечно зустрінуть потужний опір з боку її старожилів. Але будь-якій людині не з прокурорського середовища знадобиться своя команда, — і це, мабуть, ще найскладніше питання. Кадрова «обойма» «помаранчевих», утім, як і «синьо-білих» та інших політичних гравців, і особливо на цьому напрямку, не містить достатньої кількості людей з необхідними характеристиками. То ж, можливо, варто було б ризикнути і зробити набір iз недавніх кращих випускників юридичних навчальних закладів і факультетів (краще не столичних), які мають певний фаховий досвід, але ще не зіпсовані досвідом не кращого зразка як з моральної, так iз правової то чок зору. І якщо вже зберігати прокурорську корпоративність, то це повинна бути структура не армійського, а цивілізованого демократичного зразка. Що, згідно сучасних теорій управління, набагато ефективніше за жорсткі ієрархічні системи.
