Сьогодні в столичному Українському домі відкривається другий «Шоколадний фестиваль «Корона»-2007». У програмі — відкриття шоколадної Алеї зірок, де майстри мистецтв України залишать свої автографи (відбитки рук), та виставки шоколадних скульптур відомих людей України. Торгова марка «Корона» має намір у присутності гостей фестивалю встановити нове досягнення, яке буде зареєстровано у Книзі рекордів України. Напередодні шоколадного фестивалю, і в самий розпал шоколадного сезону, кореспондент газети «День» відвідав шоколадну фабрику «Україна». Це підприємство дало нове життя місту Тростянець, забезпечивши високі бюджетні надходження, постійні робочі місця (більш ніж для 800 працівників) і низку соціальних програм. Річна проектна потужність фабрики, яка почала випуск шоколаду 1974 року, становила 17 тисяч тонн. Сьогодні ж на фабриці щорічно виробляється більше 27 тисяч тонн шоколаду. З 1995 року тут виготовлено понад мільярд шоколадних плиток «Корона», загальна довжина яких уже дорівнює чотирьом екваторам Землі. І це свідчить про гідну назві якість продукції, яка полюбилася українцям та громадянам інших країн. А досягти цього вдалося завдяки інвестиціям в модернізацію виробничих потужностей — закупівлю німецького та італійського обладнання. З 1995 по 2006 рік вони перевищили 175 мільйонів гривень.
Особливість Тростянецької фабрики в тому, що вона спеціалізується виключно на шоколаді і є чи не єдиною фабрикою, яка має повний цикл виробництва. Більшість фабрик в Україні та й в світі використовують вже готову какао-масу. Так простіше і дешевше. Проте, за словами менеджера з якості Лариси Гусєвої, «вони не можуть в такому випадку контролювати якість шоколаду». «Де гарантія, що порошок з какао-бобів справді африканського походження, найякісніший і найдорожчий, а не з додаванням індонезійських какао-бобів, що мають кислуватий смак?», — запитує вона, аргументуючи таким чином необхідність такої технології для підприємства.
За словами директора фабрики Миколи Швеця, для виготовлення свого шоколаду фабрика імпортує первинну сировину з Кот-д’Івуара та Гани. Какао-боби не мають запаху та смаку шоколаду. Для цього їм потрібно пройти певний шлях вже на фабриці, але перед цим вони досліджуються в лабораторіях Німеччини, Австрії, Естонії, Швейцарії та Швеції.
При вході на територію фабрики всі без винятку обов’язково миють руки та стерилізують їх, одягають спеціальні білі халати та чепчики, знімають всі прикраси. Щоб потрапити в цех, де обробляються какао-боби, потрібно перевдягнутися у червоні халати і спеціальні бахіли. Тут так зване брудне виробництво, але саме звідси починається процес народження шоколаду. Какао-боби проходять процес ретельного очищення та сортування. Як розповідає менеджер Ярослав Гузей, були випадки, коли серед бобів знаходили автоматні гільзи (на той момент в Африці відбувалися військові дії). Потім какао-боби обсмажують. Саме від цього етапу великою мірою залежить аромат і смак майбутнього шоколаду. На виході з цеху отримують тягучу однорідну масу — терте какао. Воно й стає основою майбутнього шоколаду. Але йому ще треба пройти обов’язковий процес дебактеризації, запатентований компанією «Крафт Фудз», при якому також контролюється вміст трансжирних кислот. Адже шоколадні вироби, що надходять на український ринок, випробовуються спеціальною дегустаційною комісією, до якої входять, окрім представників Мінекономіки та МінАПК, працівники Комітету із захисту прав споживачів.
Молочний шоколад виробляють, додаючи не рідке, як ми звикли бачити в рекламних роликах, а сухе молоко. При цьому для шоколадки «Milka» сухе альпійське молоко дійсно везуть зi Швейцарії, тоді як для інших видів послуговуються українським. Горіхи та ізюм переважно завозять з Америки.
Найцікавіший технологічний момент — оформлення шоколадної маси в плитку. Лише при правильному нагріванні поверхня шоколадки при застиганні у формах стає абсолютно гладенькою та блискучою.
На фабриці майже всі операції автоматизовано, люди тут лише контролюють процес. Біля конвеєра, по якому рухаються цукерки, два відра — біле і червоне. Цікавимося, для чого вони. «Шоколад, що потрапив в біле (він без необхідного горішка) — пускаємо знову на цукерки, а той, який в червоному — спалюємо», — розповідає робітниця.
Нині на фабриці розпочинається «шоколадний сезон». Тож набирають додаткових робітників на нескладну роботу, як, наприклад, пакування. «Близько ста нових робітників приходять на сезонні роботи», — відзначає Швець. За його словами, на навчання нових робітників може піти від кількох днів до кількох тижнів, залежно від того, на яку роботу вони претендують. Середня зарплата на фабриці, за словами директора, в чотири рази вища за прожитковий мінімум, тобто, за нескладними підрахунками, більше півтори тисячі гривень, що для невеликого містечка чимало.
Підприємство багато робить для міста. Нещодавно комп’ютеризувало чергову школу, опікується обладнанням для лікарні. 95% місцевого бюджету складають надходження від фабрики. Її тут навіть називають «шоколадною мамою».
ДО РЕЧI
Обсяг українського ринку шоколадних виробів — понад 60 тисяч тонн. Тут діють п’ять основних гравців. З 1998 року середній рівень річного споживання шоколадної продукції в Україні виріс з одного кілограма до 2,5 кілограма. А, скажімо, в Румунії він лише 1,5 кілограма, тоді як у Росії — 4,6 кілограма. Отже, у виробників хороші перспективи і на вітчизняному ринку, і на інших ринках. Зокрема, опитування українських споживачів з 2003 по 2006 рік показали, що їхній середньомісячний дохід зростав у середньому на 31% за рік. При цьому українці стали більш прискіпливими у своєму виборі харчових продуктів і готові платити за якісні вироби дорожче.
