Для початку — питання на засипку. Як ви гадаєте, яка тема об'єднує роботи вернісажу? Передбачаю відповідь, що лежить на поверхні. Тепло, але докорінно неправильно. Самі галеристи так формулюють концепцію виставки: «Німецькі експресіоністи переконали всіх, що зображення оголеної натури в мистецтві називається АКТ. А словник Даля стверджує, що АКТ — це «дія, що відбулася». До слова «АКТ» можна додати будь-який прикметник залежно від обставин. Ми зупинилися на слові «творчий».
А тепер невеликий відступ. Цей вернісаж — колективний. Для галереї «Триптих» — явище майже екстраординарне. Зазвичай тут експонуються персональні виставки художників. Розписані вони на два роки вперед. І вклинитися у жорсткий розклад галереї навіть дуже талановитій людині практично неможливо. Однак у кожного правила, як відомо, є винятки. Виникнення позапланової виставки під назвою «Акт» — саме той випадок. У зв'язку з закордонним відрядженням скасовано вернісаж одного з відомих українських художників. Утворився несподіваний тимчасовий люфт. «Спочатку ми дуже засмутилися, — каже директор галереї Тетяна Савченко. — Адже з «Триптихом» співпрацюють художники високого рангу. Готуються до персональних виставок ретельно і задовго до призначеного терміну. Пропонувати будь-кому зайняти нішу, що спонтанно утворилася, ми вважали непристойним. Більш того, почули, що в одній з київських галерей планується виставка «десяти гламурних художників». Особисто у мене слово «гламур» викликає асоціації з перламутрово-зеленою гнойовою мухою. Гладкою і лискучою. Захотілося зробити щось альтернативне. Побешкетувати».
Побешкетувати вирішили колективно. Спочатку виникла тема — «Акт». Потім трохи погралися з цим словом. І вийшло агресивне — «атака». У дискусії дійшли до висновку, що «творчий акт — це завжди атака. Краса чужого (іншого? жіночого? чоловічого?) тіла породжує бажання. Бажання підштовхує до дії. А дія однозначно — атака. Емоційна. Почуттєва. Інтелектуальна. На пропозицію взяти участь у вернісажі відгукнулося 19 відомих українських художників з різним стилем писання, різним ставленням до життя: Олександр Бабак, Петро Бевза, Едуард Бельський, Ганна Гидора, Сергій Гай, Костя Реунов, Олександр Животков та інші. «Ми хвилювалися спочатку, як їхні роботи контактуватимуть одна з одною у невеликому галерейному просторі, — підсумував співробітник галереї художник Валерій Шкарупа. — Заспокоїлися лише перед відкриттям: компанію підібрано чудову. Дисонансу не трапилося. В мене великий досвід «надивленості» різних виставок. Зі студентських років, мабуть, побував на понад тисячі. І головний критерій оцінки експозиції для мене — що не подобається. Тут подобається все. Несподіваними виявилися Костя Реунов, Саша Животков, Льоша Малих. Коли дивлюся на їх роботи, шкрябає всередині. Це здорово. Адже я сам художник».
До речі, якщо Валерія Шкарупу можна було б запідозрити в певній упередженісті при оцінюванні вернісажу (його робота «Ранковий сон Дріади» також представлена на виставці), то вже художнику Льву Маркосяну докорити в лестощах не може ніхто з колег. «Просто чудово!» — стримано висловив свої емоції тонкий знавець мистецтва. Аналогічних рецензій було багато. Довго не могли розійтися. «Прекрасна пора» за вікном галереї та «очей чарівність» усередині її налаштовували на спілкування. «Так сталося, що «Триптих» працює з художниками 35-50 років. На мій погляд, це найбільш продуктивний вік для людей творчих. Вони ще читають багато хорошої літератури, слухають прекрасну музику, не роблять по три граматичних помилки в одному слові. Накопичено життєвий і професійний досвід. І водночас усі ці люди гнучкі й зуміли не загубитися в жорсткому і навіть жорстокому сьогодні. Їм є що сказати й у творчості, і в житті. До речі, цю характеристику можна надати і постійним відвідувачам, друзям галереї — журналістам, музикантам, лікарям, політикам. Усі вони — люди однієї групи крові», — прокоментувала теплу атмосферу вечора Тетяна Савченко.
Від себе додам: це правда. Якщо у вас та ж група крові, зазирніть на вернісаж. «Акт» не залишить вас байдужим.
