Якось у редакцію зателефонував Юрій Логуш, голова правління відомої міжнародної компанії, і попросив знайти у підшивці один із номерів нашої газети із продовженням матеріалу Станіслава Кульчицького «Чому Сталін нас нищив?». Як з'ясувалося, він збирав усі публікації його авторського циклу. (Це стала тенденція. Багато хто із шанованих українських істориків, філософів, літературознавців та мовознавців зізнавалися, що мали у своїх бібліотеках цілі стоси вирізок із «Дня», аж поки їх не замінили книжками «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир», «День і вічність Джеймса Мейса», «Апокрифи Клари Гудзик», «Мої університети» із бібліотеки нашої газети.) Очевидно, так буде і цього разу. У перших числах вересня вийшла друком книжка Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?/ Cталин и украинский Голодомор». Вона видана на основі публікацій у «Дні» (з 2005 по 2007 роки). До неї увійшли цінні фотографії із колекції інженера А. Вінербергера; із збірки «Famine in The Soviet Ukraine 1932— 1933», виданої у Гарвардському університеті у 1986 році; із фондів Центрального державного архіву кінофонофотодокументів України... Передмову написала головний редактор Лариса Івшина, під загальною редакцією якої і вийшла ця книжка. А післямову написала письменниця і культуролог, завідуюча кафедрою україністики Римського університету «Ла Сап'єнца» Оксана Пахльовська.
Презентація книжки Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?/ Cталин и украинский Голодомор» відбулася у рамках XIV Форуму видавці у Львові. У Дзеркальній залі Львівського Національного університету імені Івана Франка пройшов круглий стіл на тему «Голодомор в Україні 1932— 1933 років. Документальна спадщина». Там також була представлена новинка «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: документи і матеріали» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»). Її упорядник — Руслан Пиріг.
«Над цією темою я працював, фактично, з 2004 року, — розповідає Станіслав Кульчицький, — хоча Голодомор досліджував, мабуть, з 1985 року. Справа в тім, що тепер постало питання Голодомору як геноциду, а, значить, треба все переосмислити з огляду на це. Власне, про Голодомор як акт геноциду і йдеться у новій книжці із «Бібліотеки газети «День». Ясна річ, був загальносоюзний голод 1932—1933 років, однак на українських землях він був більш тяжким, ніж в інших регіонах. Повсюди голод був викликаний хлібозаготівлями. Але українців спіткало щось інше — не хлібозаготівлі, а каральна акція із вилучення всіх засобів існування. І, оскільки не можна було купити продовольство деінде (у містах впровадили карткову систему), селяни масово почали гинути (їм картки не видавали). Для чого це було зроблено? Для того, щоб потім селян нагодувати... Тобто держава спочатку забрала все, а потім почала їх годувати, так би мовити, з рук. Очевидно, годували не всіх, тому загинули мільйони! То був урок Сталіна українським селянам, які не захотіли працювати на державу даремно, тому що в них усе забирали впродовж трьох років. Проте й Сталін виніс урок і для себе. Починаючи з 1933 року, по-іншому були побудовані основи співіснування колгоспів і державної економіки — її засади були переведені на податкові, що означало: держава визнала власність виробленої продукції за селянами, за колгоспами і це вже була не рабська праця, а... кріпосницька...» На запитання, чому книжка видана російською мовою, Станіслав Владиславович відповів лаконічно: «Це зроблено з метою, щоб її читали, зокрема, на Сході і Півдні України, а також на пострадянському просторі».
Завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Лизанчук поцікавився, як відбувається еволюція науковця з огляду на дослідження такої драматичної теми? «У 1994 році відомий американський дослідник українського Голодомору Джеймс Мейс опублікував статтю «Як Україні дозволили згадати» в одному із іноземних журналів, — сказав Станіслав Кульчицький. — У цій статті, яка складалася із близько десяти розділів, один розділ був присвячений мені. Треба сказати, що спершу ми з Джеймсом не мали порозуміння, але згодом прийшли до спільної думки. Отже, він написав, мовляв, спочатку Кульчицький був радянським професором, однак після того, як зайнявся темою Голодомору, став просто професором...».
У свою чергу завідуючий відділом української революції Інституту історії України НАН України, упорядник «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: документи і матеріали» Руслан Пиріг розповів, що у 2003 році архів президента Росії передав на зберігання у Російський державний архів соціально-політичної історії матеріали політбюро, які ніколи не публікувалися. «І було вирішено, що я візьмуся за цей проект, — продовжив науковець. — Цей збірник — синтетичний. Російська археографічна думка видала чимало таких проектів, як «Трагедия советской деревни» чи «Лубянка — Сталину»... Цих книжок в Україні одиниці. Тому у мою книжку були відібрані найцікавіші документи звідти, а також документи політбюро, зарубіжних спецслужб, листування Сталіна, Молотова, Кагановича... Загалом у збірку увійшли матеріали і документи із 15 українських центральних і обласних архівів, а також із 5 російських федеральних архівів».
Співробітник Державного галузевого архіву СБУ, доктор історичних наук Василь Даниленко, який причетний до виходу друком видання «Розсекречена пам'ять», назвав обидві книжки — «Почему ОН НАС уничтожал?» і «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: документи і матеріали» — одними із книжок десятиліття! За їх значимістю.
Пропонуємо найцікавіші й, можна сказати, найперші враження про книжку Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?/ Сталин и украинский Голодомор».
Микола ЛИТВИН, доктор історичних наук, працівник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича:
— Дуже добре, що газета «День» видала книжку про Голодомор російською мовою. Я вважаю, що книжкова продукція про українську історію має масово видаватися українською, польською, російською, чеською, словацькою, румунською мовами, тобто мовами наших сусідів. Головне, — ці книжки мають бути україномислячими, і не обов’язково україномовними.
Василь ЛИЗАНЧУК, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я дуже багато читав публікацій Станіслава Кульчицького в газеті «День» і радий, що нарешті вийшла книжка. Надзвичайно важливо, що виходять такі книжки, які утверджують правду. Бо той наплив, який сьогодні йде з боку деяких засобів масової інформації, викликає, особливо на Сході, сумніви: а чи був дійсно Голодомор? Я думаю, що у цій книжці є і такий документ (про нього студентам розповідав) — план переселення з Російської Федерації людей в Україну — у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську області. Ось яскравий приклад того, чому така складна ситуація на Сході. Мільйони українців винищено, на їх місце приїхали інші люди, вони, звичайно, не винні, що їхня доля так склалася. Вони себе вважають «тутешніми» і не збагнуть, чому ж їм нав’язується якісь тези- теми... Це один бік справи.
Наступне, — в одній із своїх публікацій професор Кульчицький пише (цитую газету «День»): «Немало громадян не могли об’єднати у своїй свідомості, сформоване з дитинства позитивне ставлення до радянської влади із ствердженнями про те, що ця влада здійснювала терор голодом. Тобто свідомі дії, спеціально розраховані на винищення населення голодною смертю». Сталін дійсно хотів винищити Україну як національну державу. Дуже важливо, щоб ЗМІ говорили про це.
На четвертому курсі наші студенти пишуть коментарі і одна з тем: Голодомор 1932— 1933 років. Молоді люди готують цікаві повідомлення, і це свідчить про те, що їм тема Голодомору не байдужа, що вони ростуть не безбатченками на своїй землі. І нова книжка із серії «Бібліотека газети «День» допоможе їм у пізнанні правди.
Газета «День»... Чомусь я з нею так здружився! У мене цілі стоси вирізок! Дружина запитує: коли ти все кудись подінеш? А я говорю: я нікуди не подіну, бо воно мені буде ще потрібне!
Олександр УДОД, доктор історичних наук, головний редактор видавництва «Генеза»:
— Науково-публіцистична книжка Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?» мене вразила через ряд причин. Найголовніша з них — я солідаризуюся із думкою, вперше висловленою Джеймсом Мейсом, а згодом підтриманою Станіславом Владиславовичем про те, що українське суспільство — постгеноцидне. На жаль, ми мало усвідомлюємо суть цього явища, але його вплив відчувається на всьому. Сталінська система пропаганди настільки вправно маніпулювала свідомістю, що «оболванила» цілі поколінь, які до сих пір не можуть вільно на цю тему говорити. Крім того, не треба забувати, що є величезний вплив з боку нашого північного сусіда.
Деякі науковців твердять, мовляв, гріш ціна усім цим монографіям — вони виходять невеликими тиражами, розходяться у вузькому колі спеціалістів і не поширюються у суспільстві, а значить — не впливають на нього. Я гадаю, ми мало пропагуємо історичні знання. Якби усі історики працювали так, як Станіслав Владиславович — спершу публікувалися в шанованій газеті, тоді на основі газетних матеріалів видавали праці і вже з ними йшли у наукове середовище... Тобто, треба працювати не для своєї вузької когорти колег, а на маси. Тоді Україна швидше подолає шкідливі стереотипи постгеноцидного суспільства.
Зоя ГАЮК, викладач факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (громадянка США):
— Мене завжди турбувало незнання американським суспільством реалій української історії. Цьому сприяло радянське посольство, яке мало чималий фонд для піару і впливало на матеріали, які друкувалися в пресі. У 80-их стараннями Джеймса Мейса, який був моїм добрим другом, вдалося знайти і опублікувати дуже багато документів і матеріалів. Також Славко Новицький відзняв фільм «Жнива розпачу», який вдалося продемонструвати на американському державному телебаченні. У стрічку увійшли не лише інтерв’ю із очевидцями трагедії, а й думки працівників посольств Великої Британії і Німеччини, які писали в своїх документах повідомлення своїм урядам і урядам інших держав про Голодомор. Тобто це все було відоме, однак світ цієї трагедії не визнавав.
Щодо книжок Станіслава Кульчицького і Руслана Пирога... Я переконана, такі видання мають бути в бібліотеках закордонних університетів, де є, зокрема, факультети українознавства. Звичайно, і в Гарвардській бібліотеці — найбільшій в США...
Людям, які досліджують тему українського Голодомору в різних країнах, потрібно працювати спільно, обмінюючись інформацією, виданнями, щоб зробити якомога більше для того, щоб про цю трагедію знали самі українців, а також світ. Мені здається, що саме зараз крига дещо скресла й правдива інформація почала поширюватися. Тому, звичайно, сприяли Джеймс Мейс, помаранчева революція і жертовна діяльність багатьох людей. На цьому не можна зупинятися, щоб не пригальмовувати процеси, а набирати обертів, — лише так світ знатиме про Україну правду.
