Що значить бути патріотом — кожен розуміє по-своєму. Українці з діаспори переконані: якщо говориш українською мовою, ти — патріот. Не дай Боже, аби вони почули від тебе «москальську» мову. Проте зовнішня атрибутика «українськості» не гарантує «неукраїнськості» внутрішньої. Розмовляти українською не гарантує бути українцем і любити Україну. Багато з нас народилися і прожили частину життя в Радянському Союзі. Там здобули освіту, знайшли друзів, життєвий досвід. При цьому багато хто не чув навколо себе української мови. Хіба що в дитинстві, коли їздили з батьками в село до родичів. Одним махом «справжнім українцем» не станеш.
Звичайно, можна розмовляти українською, вбиратися у вишиванки на різних дійствах, але то все для вигляду! Насправді можна бути «хохлом», який ототожнює Україну лише з салом, варениками, борщем і горілкою. Якими б смачними вони не були. І при цьому казати з гордістю: «Та я ж сама хохлушка!». Або «ми, хохли, любимо те-то» чи «хохли не можуть без того- то». Більшість українців по- хохляцькому прибідняються або плазують перед іноземцями, мовляв, що нам з ними тягатися: «Нам до Німеччини (Франції, Швеції і т.д.) далеко. Куди нам до Європи?»
Чому так не кажуть німці, французи, шведи? Чому фіни, яких трохи більше 5 мільйонів, мають національну гордість, самоповагу і навіть пиху? Мій фінський знайомий — топ-менеджер Еса Коскінен з міста Тампере, навесні втретє приїздив до Києва у справах. Його фірма хоче продавати своє обладнання з очистки води — Україна є великим ринком збуту. Сказати, що йому дуже сподобалася наша столиця — це нічого не сказати! Хоча Еса — типовий скандинав — небагатослівний і неемоційний. Час він проводив переважно в українських ресторанах, кафе й антикварних магазинах. Він — завзятий колекціонер речей в стилі модерн. Кожного разу везе додому якісь вази, лампи, підсвічники, рами для дзеркал або картин початку ХХ століття. Останнього разу купив за 400 євро бронзове відро для льоду — щоб охолоджувати пляшки з шампанським. На відрі вигравірувано дату — 1909 рік.
Цього року я побувала в Гельсінкі й нарешті зрозуміла, чому Еса до нас їздить. У нас, на відміну від фінської, дуже смачна, багата й різноманітна їжа. У нас хороший клімат. У Фінляндії взимку світловий день триває 3-4 години. У нас багатюща природа. Навесні вона просто буяє. Їдеш поїздом чи машиною по Україні — тут тобі й ліси, і ріки, і степи, і поля. Усе яскраве, живе. А по Фінляндії їдеш — берези, ялини, берези. Ну ще — озера, болота, озера...
У Гельсінкі в травні, коли починає трохи гріти сонце і на термометрі +12 градусів за Цельсієм, фіни скидають із себе одяг і одягають босоніжки та шорти, коли нам не жарко в плащах і туфлях. Фінським дівчатам і жінкам, на відміну від українок, бракує смаку і властивий якийсь анти-естетизм. Коли бачиш гарно вдягнуту симпатичну жінку, то 90% імовірності, що вона з Росії — там у готелях і ресторанах працює багато росіянок.
У Києві можна купити чудові антикварні речі, серед яких трапляються справжні витвори мистецтва. У Гельсінкі ж їх просто немає. Як немає антикварних салонів і магазинів. Наступного разу Еса Коскінен планує поїхати до Львова під час своєї відпустки. Може, після того візиту він захоче переїхати в Україну назовсім? Чому ж ми не цінуємо Україну і все, що вона має?
