За покупками ми ходимо по-різному. Багато що залежить від нашої статі й віку, освіти, стану здоров’я та банківського рахунку. А за нами біля прилавків пильно спостерігає «великий брат» — маркетолог. За версією фахівців із маркетингових досліджень The Nielsen Company, поведінка покупця залежить від того, що саме він зібрався придбати, пише gazeta.ru. Вибрати можна одну з чотирьох моделей поведінки (хоча, як кажуть деякі психологи, модель «сама обирає» вас, ви робите вибір підсвідомо).
Перша модель — «інерційна», її ще називають «автопілот». Втомлений робочим днем і домашніми турботами покупець машинально бере необхідні продукти звичних марок, як робив це раз за разом уже не один місяць. Маркетологи називають «інерційними» товарами каву, кашу, сир, маргарин і майонез. До тієї ж категорії, мабуть, можна зарахувати й інші «базові» продукти — цукор, вермішель чи молоко. Наступні три моделі — для любителів «чогось новенького», коли покупець хоче змін. При варіативній моделі («пошук різноманітності») споживачі шукають нових смаків і відчуттів.
Як не дивно, майонез громадяни, на думку маркетологів, беруть на автопілоті, а з соусами й салатними заправками схильні експериментувати. Як і з печивом, замороженими напівфабрикатами, жувальною гумкою. Тут для виробників головне — привабити покупця упаковкою.
Модель «Активний режим» — для тих, кого жартома називають «жертвами маркетолога»: людей, які охоче піддаються рекламі та барвистим промо-акціям.
Закликали — скуштував — придбав. Частіше за все в активному режимі купують «нові для російського ринку» товари — енергетичну газовану воду, холодний чай у пляшках, фруктові йогурти, а також зовсім не новий шоколад. У цьому ринковому сегменті виробники можуть скільки завгодно експериментувати з упаковками і ребрендингом, не боячись збити звичних покупців з «інерційного шляху».
Нарешті, третій «вільний» режим носить умовну назву «пошук кращої ціни».
Застосовується до консервованих продуктів тривалого зберігання, там, де ризик купити задешево несвіже мінімальний. Зараз, так само як і декілька років тому, чимала частина нашого населення геть випадає з «розкладки за моделями», вважаючи за краще закуповуватися не в супермаркетах, а в дешевих немережевих крамницях і на ринках, де працює спрощене поєднання «інерційної моделі» та «пошуку кращої ціни», а промо-акцій взагалі не проводять. За результатами торішніх досліджень австрійської компанії ShopConsult by Umdasch, за їжею на ринок і до маленьких крамниць ходить чверть населення великих міст і понад половина провінціалів. До торговельних центрів у великих містах в основному навідуються чоловіки й жінки у віці від 18 до 40 років, відвідувачі старші за 60 років — рідкісні гості.
Багаторічна традиція малозабезпечених верств населення — заощадження на продуктах харчування, особливо на так званій здоровій, дорогій їжі. Багато хто вважає за краще заощаджувати гроші на дорогі промтовари: модний одяг, побутову техніку, телевізор і тому подібне. У провінції громадяни вирощують овочі та фрукти на присадибних ділянках, а в крамницях купують лише найнеобхідніше й подешевше. У столиці все популярнішими стають недорогі супермаркети і продукти, які випускаються супермаркетами під власними марками і продаються дешевше за аналоги...
Агенція Symbol-Marketing, наприклад, з’ясувала, що працездатні чоловіки середнього достатку від 18 до 40 років майже завжди купують іноземне, хоча майже не розбираються на брендах, за винятком спортивних товарів. Головне — щоб назва була або хоча б звучала як закордонна, а речі коштували недорого: на одяг і взуття пересічний росіянин сильної статі готовий витратити від $200 до $600 за сезон. З жінками складніше: вони купують під впливом телереклами, моди, глянсових часописів і думки подруг. Психологи ринку навіть окремо визначають це бажання мати щось «як у подруги» — це так звана співчутлива модель.
До того ж, дамський шопінг схожий на антидепресант. Навіть французький класик Еміль Золя в своєму «торговельному» романі «Дамське щастя» відзначив потяг жінок до спонтанних покупок: «Жінка не в силах спротивитися дешевизні й купує навіть те, що їй не потрібно, оскільки переконана, що це вигідно». Навряд чи ця якість жінок зазнала кардинальних змін із середини позаминулого сторіччя: «спонтанну модель» можна було б виділити особливо — як відповідальну за немотивовану купівлю пляшки дорогого лікеру, глянсового часопису, швейцарських шоколадних цукерок чи двадцять восьмої пари черевичків із десятивідсотковою знижкою.
