Для Володимира Путіна, який зростав у часи холодної війни, в умовах розколеного світу, нова конфронтація iз Заходом — все одно що повернення у звичну колію. Тут усе йому знайоме, психологічно комфортно. Але цей поворот здійснив він сам, і у власних егоїстичних інтересах.
Параноя, ця фатальна російська недуга — зручне пояснення, здавалося б, рефлекторної агресивності Путіна і його старих товаришів по КДБ. Різниця між минулим і теперішнім часом полягає у тому, що в активі сьогоднішньої Росії — відносно стабільна і зростаюча економіка, що зберігає можливість дружби iз Заходом, і всі передумови, — було б бажання! — щоб зіграти важливу роль у миротворчому процесі на Близькому Сході.
Однак у зв’язку з цим поясненням виникає одна проблема — через нього західні лідери спускають Путіну його демонстративну «гру м’язами». Останнім часом Путін робив усе, що йому заманеться, явно провокуючи адекватні заходи у відповідь з боку Британії та США.
Оголошення про розміщення американських ракет у Польщі і радару в Чеській Республіці жодним чином не стало для Москви несподіванкою. Її сповістили про це заздалегідь, і Кремль чудово розуміє, що цей план ніяким чином не спрямований проти Росії. Його реакція була прорахованим і чітко вивіреним за часом кроком.
Убивство Олександра Литвиненка також було добре продуманим ударом по уряду Тоні Блера у відповідь на рішучу відмову Даунінг-стріт видати емігранта-мільярдера Бориса Березовського і його співробітника — колишнього офіцера КДБ.
У результаті сьогодні між Лондоном і Москвою відбувається ескалація «обміну висилками» дипломатів. Росіяни найзухвалішим чином оголосили персоною нон грата британського торгпреда, що відповідав за всі комерційні, економічні та наукові контакти з Росією. Крім цього, путінська адміністрація пішла на інший серйозний крок — перервала співпрацю з Великою Британiєю з питань боротьби з тероризмом.
Нещодавно Путін знову заявив про те, що «ракетна криза» (як він виражається) вимагає значного посилення військового потенціалу Росії, в тому числі розвідувальної діяльності. (Останнє — відвертий вияв нещирості: російська зовнішня розвідка вже декілька років послідовно нарощує масштаб своїх операцій).
Сповна віддаючи данину риториці часів холодної війни, російський президент, виступаючи перед офіцерами збройних сил і органів безпеки, заявив, що країна не може не реагувати на «глобальні загрози» з боку США. У тій же промові він в образливій формі обрушився на Британію, «яка діє так, наче досі лишається колоніальною державою».
У чому причина цієї палкої риторики, для чого потрібна ця загрозлива позицiя? У двох словах відповідь така: вони роблять це, тому що тепер у них з’явилася така можливість. Можна додати ще одне — вони вважають, що це зійде їм з рук. Харизматичний лідер — Блер — пішов у відставку, а дещо похмурий шотландець Гордон Браун, як давно вже вважають експерти, не схильний до конфронтації в міжнародних справах. Що ж до адміністрації Буша, то вона, на думку Москви, повністю «політично вихолощена» — як усередині країни, так і на міжнародній арені.
Москва обрала ідеальний момент для поновлення політичної конфронтації в тій чи іншій формі — якщо не повномасштабної холодної війни, то принаймні «заморозків», які боляче щипають шкіру. Проте постає питання: як саме збирається Путін діяти далі — а якщо він справді продовжуватиме в тому ж дусі?
Відповідь очевидна: Володимир Путін і його прибічники гадають, що сьогоднішній момент сприятливий для поновлення холодної війни, вважаючи це виправданою відповіддю на «експлуатацію» Росії з боку Заходу після розпаду СРСР. Принаймні, саме таку версію вони проштовхують через міжнародні ЗМІ.
Навіть Михайло Горбачов, якого так звеличують на Заході, підтримав цей курс, заявивши, що Америка прагне «створити нову імперію, ігноруючи Раду Безпеки ООН». Горбачов — цей невиправний кон’юнктурник — намагається позбутися негативного іміджу в очах співвітчизників, котрі вважають, що саме він «розвалив» СРСР.
У політичному плані зараз досить відповідний момент, аби долучитися до міжнародної антиамериканської кампанії. Росія вперше з часів комуністичної революції перетворюється на державу зі стійкою економікою. Крім того, Москва може скористатися зростанням антиамериканських настроїв на Близькому Сході та в усьому «третьому світі».
Путін ретельно прораховує свої ризиковані ходи. Зараз для нього прийшов час діяти, і він діє — причому вельми хитромудро. Питання в тому, чи має він рацію, покладаючись на слабкість сьогоднішніх адміністрацій у Лондоні й Вашингтоні, їх зайнятість іншими проблемами — або у Британії та США знайдуться можливості й політична воля для ефективної відповіді?
Завдання перед ними стоїть не з легких — дати відсіч Путіну, що провокує нову форму холодної війни, рухомої все тими ж неприкритими державними амбіціями, позбавленими колишньої ідеологічної упаковки.
Джордж ВІТТМАН — член комітету боротьби з реальною небезпекою, один із фундаторів і перший голова Національного інституту публічної політики.
