Автором творчої ідеї Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії» виступає генеральний директор — художній керівник Херсонського академічного музично- драматичного театру ім. М. Куліша Олександр Книга. Саме він є творчим «генератором» усіх починань, задумів і їх втілень на фестивалі. Цього року на ньому було представлено 20 театрів з України, Росії, Польщі, Молдови та три самодіяльних колективи Херсона і Каховки. Хоча «Мельпомена Таврії» — фестиваль конкурсний і момент змагання — серйозний двигун творчих зусиль, що оцінюються авторитетним журі (його голова — член-кореспондент Академії мистецтв України Ростислав Коломієць), але змагання тут не головне. Сенс усього — зробити свято мистецтва для міста. Свято це, до речі, «вирує» не лише на сценах двох міських театрів — імені М. Куліша і лялькового — але й весело «вихлюпується» за стіни театральних будівель. Воно «пройшлося» під оркестр шумним акторським карнавалом на головних вулицях Херсона; винахідливо «обжило» відкриту сцену на театральній площі, де протягом восьми днів виступали різні художні колективи; урізноманітило програму вистав виставками, екскурсіями, неофіційним спілкуванням завітавших акторів і режисерів.
Лідером творчого змагання IХ «Мельпомени Таврії» стала вистава господарів — Херсонського театру ім. М. Куліша — «Вовки та вівці» (театральні фантазії на ОСТРОвські теми). Це масштабне театральне полотно (режисер — Олег Мішуков, художник — Віктор Балаш) увібрало в себе відразу декілька сюжетів найбільш яскравих п’єс Островського. «Запустивши» зі старту одночасно кілька ліній інтриг, об’єднавши їх єдиною темою, — гроші — режисер вправно звів оповідання в фіналі до єдиного знаменника. На цьому робиться акцент і в сценографії. Кілька завіс, що розділяють простір сцени, виконано у вигляді величезних купюр зразка 1898 р. Цинізм часів Островського абсолютно не втратив своєї актуальності в наші дні. Про це, власне і вистава — все без змін у спільноті людей. Одна частина людства — вовки, «їдять» своїх одноплемінників, інша — «вівці» — дозволяють себе їсти. А скільки наших сучасників без коливань можуть повторити фразу персонажа Островського: «Ви в мене після Бога!», вказуючи на гроші! Херсонська постановка — «букет» акторських успіхів. Усі виконавці працюють у соковитій, насиченій емоціями, темпераментній манері. Психологізм і водевільна легкість органічно переплітаються, роблячи образи об’ємними і багатозначними. Чарівна й могутня Олена Галл-Савальська в ролі купчихи Мурзавецької. Збагатив свою акторську палітру Василь Черношкір, привнісши в образ вічного холостяка Линяєва мотив чехівських героїв, довірливих і вразливих. Викликає жалість так само довірлива героїня Валентини Дронової — Купавіна, яка з готовністю «укладає» себе на блюдо лицемірному «вовку» — Беркутову (Олег Натяжний). У вихорі перевтілень кружляє Глафіра Олексіївна (Світлана Добровольська), що вправно вміє домагатися поставлених цілей. Мотиви гротеску стають головними в образах Анфіси Тихонівни й Апполона Мурзавецького. Кожний вихід Генрієтти Пташник і Олександра Мірошника — окрема мінівистава, так яскраво і винахідливо працюють актори в просторі вигаданих образів.
Відразу три номінації отримав спектакль «Чарівниця» за п’єсою «Безталанна» І. Карпенка-Карого Миколаївського українського театру драми і музичній комедії: за режисуру — Андрій Білоус (Київ), сценографію — Борис Орлов (Київ), музичне рішення — Олександр Курій (Київ). Постановник втілив сюжет про вічний любовний трикутник як притчу про пристрасті, майже античного розмаху. Сцена позбавлена побутових подробиць, її простір огороджено лише збитим з колод кістяком квадрата зі стилізованою криницею-джерелом посередині, в ньому чиста вода — реальна і образна. Цей контур квадрата спочатку лежить на підлозі, немов підмурок будинку, що будується, якогось життя, що починається. Піднятий вище, він вже стане стелею цього будинку. А вже в другій дії взагалі підніметься високо, стане невеликим, неначе «небо — з макове зернятко». І засмітиться колодязь, в якому вже і дна не видно. Ці візуальні образи підтримують психологічну атмосферу, що виникає внаслідок любові-ненависті Гната (Андрій Мостренко), Варки (Олена Коновалова), що його погубила, і Софії (Марина Дяченко), яку він погубив через свою пристрасть. Сільський люд діє у виставі, нагадуючи існування античного хору, він коментує події, дає їм оцінку. Робиться це пластично (хореографія — Олександра Леоненка), вирують язичницькі, первозданні пристрасті, метушиться людська маса. Вистава «Чарівниця», поставлена молодим режисером, зуміла передати відчуття сучасності сценічної мови. Навмисний відхід від традиціоналізму, звичних стереотипів трактування української класичної драматургії і пропозиція натомість свіжого мотиву в показі непростих людських відносин, зробила виставу особливо цікавою для молодого глядача.
У номінації «Краща жіноча роль» першість було віддано відомій київській актрисі Ларисі Кадировій за виставу «Сара Бернар. Усупереч усьому». У годинній виставі, що грається як монолог, актриса, силою емоцій, переконливістю інтонацій, борючись з необхідністю стримувати пластику, (оскільки, як її героїня, вона сидить без руху в кріслі) зуміла розкрити долю великої Сари Бернар. При спогадах свого насиченого подіями життя, в голосі Бернар-Кадирової все ж відчувається задоволення — незважаючи ні на що, стільки зроблено, стільки зіграно! І замкнений простір її теперішнього мешкання розширюється до безмежжя всесвіту. Доля Бернар стає переконливою констатацією думки, що «актор — це стислий літопис часу».
А кращим актором став наш земляк, який нині працює в Тюменському драмтеатрі, Володимир Орел за роль Девіса в трагікомедії «Сторож» Г. Пінтера. У хитромудрій драматургії Пінтера актор зумів розгадати суть абсурду авторської вигадки. Тому такі переконливі узагальнення, що характеризують конструкції людських відносин, талановито зіграні трьома акторами у виставі.
Нині дуже популярну п’єсу Е. Е. Шмітта «Оскар і Рожева Пані» на фестиваль привіз Театр ім. С. Виспянського з Катовіце (Польща). Пронизлива історія стосунків 10-річного хлопчика, який вмирає від раку, і сестри милосердя, що допомагає йому прожити його кілька останніх днів, не залишила байдужими нікого з глядачів. Уявна камерність теми, донесена акторами гранично щиро, зростала до масштабів філософських узагальнень, гармонізувала вічну дилему життя і смерті. Ця постановка отримала диплом у номінації «Акторський дует», а незалежне журналістське журі визначило її як «Кращу виставу Фестивалю».
Яскравий національний колорит був присутній у містерії Коломийського українського драмтеатру «Гуцульський рік» Гната Хоткевича. Виставу побудовано як притчу про зміну часів року, спроеційованних на етапи життя людини. Робиться наголос на тому, що людина — частина природи, вона має співвідносити себе з нею, прагнути до гармонії. В ігровій формі відтворюються язичницькі, прадавні, релігійні обряди, присутній справжній дух аутентики, що підтримується національними символами, елементами істинної народної культури. Звичайні людські події — вінчання, смерть, результати виявів почуття любові, ненависті, заздрості, існують у просторі декорацій зі справжньою етнографією, розглядаються як виразні ритуали, визначені коди існування нації.
Вже стало доброю традицією зустрічати на «Мельпоменi Таврії» Театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху» з Кривого Рогу. Вони завжди привозять свою прем’єрну виставу. І цього разу колектив показав свій «фірмовий стиль» — емоційне образно-пластичне полотно «Кам’яний хрест» за мотивами новел В. Стефаника.
Можливо, дещо вибився з театрального ряду виступ Театру пісні і танцю «Легенда» Луганської філармонії. Їх музична вистава «Ми твої, Україно, козаки» складався з відомих народних пісень, доладно вибудованих у розповідь про українську історію і підтриманих хореографічним супроводом. Але за силою впливу вокального виконання і запальною хореографією ця програма анітрохи не поступалася хорошій драматичній виставі. Подібні красиві і талановиті музичні композиції здатні викликати почуття гордості і за народ, що має таке мистецтво і культуру, і за виконавців, здатних донести до глядача його суть і продемонструвати найвищий рівень майстерності.
