Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Етнічна еволюція —

від сирних «коників» до гуцульського весілля
17 травня, 2007 - 00:00
БЕЗЗАПЕРЕЧНА ПЕРЕМОГА «ЕТНОЕВОЛЮЦІЇ» ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ОРГАНІЗАТОРИ ЗУМІЛИ ПРЕДСТАВИТИ НА ФЕСТИВАЛІ ПОВНУ МУЗИЧНУ ПАЛІТРУ, ОБ'ЄДНАНУ В ПОНЯТТЯ «ЕТНО». ЯКЩО, НАПРИКЛАД, ЕТНО-РОК КОМАНДИ МОЖНА ПОЧУТИ В БУДЬ-ЯКІЙ ОБЛАСТІ УКРАЇНИ, ТО АВТЕНТИЧНИЙ ГУЦУЛЬСЬКИЙ СПІВ — ЦЕ АБСОЛЮТНИЙ ЕКСКЛЮЗИВ / ФЕСТИВАЛЬ — ЦЕ НЕ ПРОСТО МУЗИКА І ВИСТУПИ ГУРТІВ. ФЕСТИВАЛЬ — ЦЕ ПЕРШ ЗА ВСЕ АТМОСФЕРА. ТУТ І СИРНІ «КОНИКИ», І ТРЕМБІТИ, І УСМІХНЕНІ ЛЮДИ. А ЩЕ КАРПАТИ... КУДИ Ж БЕЗ НИХ? ЕТНО-ХАОС ГУРТ «ДАХА БРАХА» ВІДОМИЙ ДАЛЕКО ЗА МЕЖА

У прикарпатському селі Космач пройшов фестиваль «ЕтноЕволюція», на якому «еволюціонувало» понад десять тисяч відвідувачів з усієї України та з-за кордону.

Організатори і самі не очікували такого результату. За словами ініціатора фестивалю Валерія Гладунця, навіть Шешори, чиї традиції підхопила і «ЕтноЕволюція», досягли такої цифри десь на четвертий рік існування. Організатори заходу у Космачі здолали великий шлях: від минулорічного дебюту фесту в актовому залі Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана до цьогорічного масштабного заходу в центрі гуцульської культури — селі Космачі.

Як розповів Валерій Гладунець, варіантів проведення фестивалю було і є багато. Проте обрали Космач. Не останню роль зіграло і те, що космацький сільський голова Дмитро Пожоджук, — майстер народної творчості, голова Всеукраїнської координаційної ради з вивчення і відродження писанкарства. Ландшафт місцевості, де розташувався Космач, наділив село цікавою природною формою у вигляді сонця з промінням, що відходить урізнобіч 32 присілками. «Село, що має площу близько 100 кв. км, вважається найбільшим не тільки в Україні, а й у Європі. Його назви лінгвісти розтлумачують як «Келія сонця», — розповідає Гладунець про унікальність цього села.

Були і неприємні моменти, говорить прес-секретар і один із організаторів фестивалю Наталка Лещенко, зокрема, селяни підвищували ціни на житло та харчування, хоча спочатку організатори домовлялися з місцевим людом зовсім про інші ціни. А інколи господарі виганяли вранці деякі гурти з хат. Самі ж музиканти виступали без гонорарів...

Ще одним головним болем для організаторів стали реєстраційні внески для відвідувачів фесту, які повинні були частково покрити організаційні витрати (10 гривень зі студентів і 25 — з усіх інших). За словами Наталки Лещенко, офіційно зареєструвалися тільки близько півтори тисячі чоловік. Навіть коли знизили ціну для всіх до десяти гривень, говорить Наталка, ситуація радикально не змінилася...

Почався фестиваль по обіді — урочисто і вражаюче: з виступу трембітарів. На відкритті була присутня берегиня української пісні Ніна Матвієнко. Ще одним «подарунком» першого дня став виступ улюбленого казкаря сучасної молоді Лірника Сашка (Олександра Власюка), який порадував публіку своїм новим творінням —вертепом. Взагалі ж на «ЕтноЕволюції» діяло дві сцени — велика, де відбувалися виступи усіх гуртів, та театральна.

Про затятих театралів, які навіть у Карпатах охочі до «видовищ», організатори теж подбали: на фестиваль були запрошені київські театри «Дах» та «Човен». Недалечко від річки Пістиньки на горі Мончіль була влаштована театральна сцена.

Вночі у приміщенні сільського клубу показували українські фільми на всі смаки — від ретроспектив української класики — до робіт сучасних документалістів, кінорежисерів та аніматорів...

Також у рамках фестивалю пройшов третій Всесвітній з'їзд писанкарів, в якому взяли участь писанкарі з усього світу. Тут же проходив і майстер-клас з писанкарства, де кожен бажаючий міг спробувати свої сили у розписі писанок або придбати вже готові.

Вмостившись прямо на землі, притрушеній запашним карпатським сіном, дорослі жінки нарівні з малими дівчатами робили собі ляльки-мотанки, які здавна тішать українських дітей і вважаються оберегами, беручи своє коріння ще з часів трипільської культури. Нитки, клаптики тканини та корисні поради давала відома далеко за межами України майстриня Людмила Тесленко-Пономаренко.

На одному з майстер-класів розказували про особливості виготовлення трембіти: виготовлятися вона має виключно зі смереки, в яку влучила блискавка. Дерево, з якого роблять інструмент, повинно бути не нижче трьох метрів заввишки і рости не на полонині, а на висоті 1000 — 1500 метрів.

Недалеко від головної сцени кмітливі селяни поставили намети, столи і лавки, влаштувавши таку собі польову національну кухню. В повітрі вiдчувався запах шашликів і гарячого банушу з традиційною гуцульською бринзою. «Його роблять з кукурудзяного борошна і сметани, — розповідає місцева жителька, яка з самого ранку і до пізнього вечора готує наїдки для туристів, — а коли подають, то найчастіше посипають кришеною бринзою, інколи окрім бринзи додають гриби та шкварки». Вона зазначає, що помішувати бануш потрібно виключно дерев'яною ложкою і в одному напрямі. Справжній бануш повинні робити чоловіки — варити його на відкритому вогні, аби каша пропахла димом, сметана повинна бути триденна і з овечого молока.

Але жодна страва не зрівнялася в популярності з сирними «кониками». Колись їх вміли ліпити лише в кількох селах Косiвського району, але потім це мистецтво поширилося і на інші райони франківської області, проте і сьогодні найкращими майстрами вважаються саме косівці. За словами заслуженої майстрині України Марії Матвійчук з села Брустури, технологія проста, але має свої особливості. Так, коли «коник» вже зліплений, його опускають у соляний розчин, після чого він стає майже довічно придатним до вживання. «І день, і два, і 30 років, — посміхається Матвійчук , — просто сухим стане, але не зіпсується»...

«Основне завдання фестивалю не розважальне, а в першу чергу культурно-просвітницьке», — зазначає Гладунець. Тому фестиваль планують зробити мандрівним, аби все більше українських культурних перлин було відкрито світові.

Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День». Фото Антона БАЙДИ
Газета: 
Рубрика: