У той час як коментатори звинувачують Велику Британію в тому, що вона капітулювала перед Іраном і пішла на приниження в обмін на звільнення п’ятнадцяти британських морських піхотинців минулого тижня, насправді сталося щось протилежне. Для того щоб зрозуміти, чому це так, потрібно глибше подивитися на політичну ситуацію, яка склалася всередині Ірану, на тлі якої розігралася криза.
Наші проблеми з Іраном у основному пов’язані з корпусом вартових ісламської революції (КВІР, або по-персидському «Pasdaran») і з такими об’єднаннями, як добровольча міліція «Басидж». Це свого роду «рушійна сила» консервативно налаштованих сил у Ірані. Взамін їхньої підтримки такі політичні лідери, як колишній президент Акбар Хашемі Рафсанджані та духовний лідер Аятолла Алі Хаменеї, дозволили КВІР вирости до рівня автономної держави всередині країни. Сьогодні це велике та процвітаюче підприємство, яке має свою розвідувальну службу, промислову базу і компанії, які займаються імпортом і експортом, як ФСБ у Росії або міліція в Китаї. Будучи при владі, режим Ахмадінеджада надав «варті» і його компаніям угоди на мільярди доларів, тим самим підігрівши і без того жаркі суперечки про корупцію в Ірані.
Широко розповсюджена думка, що духовний лідер Хаменеї привів до влади чинного, радикально налаштованого президента Махмуда Ахмадінеджада як протидіючу силу попередньому президентові Рафсанджані, й з того часу не переставав шкодувати про своє рішення, оскільки Ахмадінеджад дуже багато говорив про Голокост і вів Іран до більшої ізоляції. Чинний президент є вихідцем із «вартових» (а саме — зі спецпідрозділу «Ramazan»), і він завжди звертався до цієї організації по допомогу, як і до «Басидж», для зміцнення своєї влади в боротьбі з більш ліберально налаштованими опонентами.
Ніхто не знає, з якої причини морський підрозділ «вартових» взяв у полон п’ятнадцять британських морських піхотинців наприкінці березня. Дехто думав, що це були незалежні дії командування «вартових» чи їхнього морського підрозділу, що вирішив використати можливість, спрямовану на можливі поступки в переговорах зі звільнення своїх членів, яких взяли в полон у Іраку. Проте це не виглядає випадковістю, оскільки захоплення сталося незабаром після того як Рада Безпеки прийняла дуже специфічний набір санкцій проти Іраку, що зачіпає не лише компанії, підконтрольні «варті», а й групу підприємств металургії та виробництва амуніції, в тому числі й банк «Сепах», організації, які працюють із ядерними чи балістичними технологіями, а також деяких високопоставлених командирів «вартових», таких як Мортез Резаєй, заступник командувача «вартових», віце-адмірал Алі Ахмадян, глава об’єднаних сил, і бригадний генерал Мохаммад Хеджазі, командир «Басидж». Заморожуючи іранську власність за межами Ірану, ООН прагнула ударити «вартових» в найболючіше місце — по їхній кишені.
Очевидно, що хоч хто б вирішив полонити британських морських піхотинців, він прагнув викликати вибух, подібний до революції 1979 року і тим самим залучити інші сили в конфронтацію з Британією і Америкою. Такі «визнання», показані по телебаченню, нагадали про взяття заручників у американській амбасаді («гнізді шпигунів») та інших набігах на посольства іноземних держав. Але гамбіт не дав потрібних результатів, і за екраном всередині режиму відбувалася серйозна боротьба. Очікувалося, що Ахмадінеджад виголосить головну промову на великому з’їзді в Тегерані, але він відмовився від неї в останній момент і під час свого короткого виступу заявив, що полонених буде незабаром відпущено. Полонених КВІР в Іраку було звільнено, але Британія зі свого боку не вибачилася і не зізналася в здійсненні якихось неналежних дій. Таким чином, виходить, що іранці відступили першими, щоб дійсно не повторилися події кризового 1979 року зі взяттям заручників.
Все вищесказане не означає, що всередині режиму Тегерана є й «радикали», й «помірні». Ті, хто стоїть за спиною КВІР, безсумнівно, прагнуть до революції й хочуть отримати ядерну зброю так само сильно, як і командири «Pasdaran». Однією з основних причин, чому Хаменеї не хотів бачити Рафсанджані президентом, було те, що він не досить сильно підтримував ідею створення ядерної зброї. Іранський режим, однак, не належить цілком військовій машині; серед його лідерів є серйозні розходження, і значна частина зовсім не бажає бачити Іран ізольованим. КВІР став схожим на мафіозну організацію, яка має широкий економічний інтерес, що веде як до корупції, так і до чутливості до санкцій з боку міжнародного співтовариства.
Важливо пам’ятати, що відповідальні за полонення британських морських піхотинців хотіли ескалації конфронтації для зміцнення своїх позицій всередині країни і скасування санкцій, які вже почали боляче кусати. У світлі цих подій, те, що робила Британія, — чинила дипломатичний тиск для створення міжнародної коаліції, в яку зараз входить і Росія, — було правильним рішенням.
Френсіс ФУКУЯМА — декан Школи поглиблених міжнародних досліджень при Університеті Джона Гопкінса і голова редакційної ради часопису The American Interest. (www.the-american-interest.com)
