Агресивна політика «регіональної» влади характеризує ії як владу тимчасових правителів, яка, усвідомлюючи свою невідповідність духовi часу, намагається повернути час назад. Підім’яти якомога швидше під себе все, що стоїть на її шляху. Головне кредо тимчасовиків — монополiя, виключне право на все, і жодних обов’язків. Вони впроваджують в ужиток навіть монополії абсурду, такі, як, наприклад, приватизація регіонального патріотизму (хто не за «Партію регіонів» — не патріот рідного краю), а тепер вже й «національної єдності». Але що може бути абсурднішим, ніж монопольне право об’єднувати країну з боку політиків, у яких ще не вкрився пилом «Аморальний кодекс» будівника сепаратизму?! Під гаслами єднання вони розколюють Україну, готуючи зміну державної мови, принижують національну гідність українців і створюють такі унікальні умови, як життя українців в Україні — у вигнанні.
Йде цинічне кланування держави — поглинання її кримінальним регіональним кланом. Клан став владою, а влада — кланом. Він, вона або воно рветься до абсолютної влади. Економічної, бізнесової, політичної, надфутбольної тощо. Тимчасовики намагаються зробити свою владу вічною та необмеженою. Заради цього вони готові піти на все, навіть продати душу і тіло, тiльки б заволодіти деяким засобом Макрополюса — рецептом вічної монополії на владний Олімп. Ця однополюсна безсистемність влади, що старанно мімікрує під парламентську республіку, схожа на неї так само, як слон — на балерину. Політреформаторський експеримент над Конституцією перелицював «режим Кучми» на «режим Януковича». І якщо «режим Кучми» при всіх його вадах усвідомлював, що «Україна — не Росія», то у «режима Януковича» такого усвідомлення немає. Це регіональний режим, який не може вирости до рівня державного і тому намагається перетворити Українську державу на регіон, підконтрольний Москві.
Рости угору до світла демократії клановий режим не може, оскільки він може тільки розширюватися за рахунок iнших, жадібно хапаючи щупальцями спрута все навколо себе. Зробити оточуючий світ подібним до себе — надзавдання кланового режиму. Саме тому в «Регіоні», скільки б не було партій, перемагає завжди «регіональна». І майже в усіх «регіональних» ЗМІ переважає одна точка зору на всі проблеми. І опозиції, як такої, немає, бо вона заважає регіональній владі «працювати». І ось, мабуть, настав час «реформ» — перетворення українського парламенту на регіональний...
У парламенті, ніби у кривому дзеркалі, спотворене волевиявлення виборців. За кривою траєкторією зради на гребені влади опинився уряд меншості. А демократія — це, як відомо, влада більшості. Тому узурпація влади урядом меншості — це узурпація влади у квадраті, яка є подвійно небезпечною. Парламентська більшість не була сформована у відповідності до вибору народу. Вона згрупувалася за типом вовчої зграї навколо сильного, на кон’юнктурний момент, вожака, щоб послабити і «загризти» опозицію. Влада зграї спричинила деградацію вищого законодавчого органу, в стінах якого відбулось по суті узаконення системи крадіжки голосів виборців і, таким чином, і системи придушування інакомислення. Шантаж, перекупка депутатів, перебіжки — усе, що відбувається у Верховній Раді — це нахабна фальсифікація або ревізія підсумків парламентських виборів 2006 го року. Не виключено, щотака підступна і цинічна форма фальсифікації була спланована ще до початку виборів як один з варіантів реваншу. Очевидно, що тепер віддати свій голос за українську демократію можна тільки на дострокових парламентських виборах. Адже хіба крадії повернуть украдене?
