Начебто в Європи і так не були погані справи після того, як французи та голландці сказали «ні» Конституції Європейського Союзу, нове спірне питання тепер загрожує єдності Європи. Сполучені Штати хочуть встановити протиракетну систему оборони, яка повинна захистити Америку і частину Європи проти ракет із Близького Сходу. Американські ракети мають бути розміщені в Польщі з радарною системою, яку буде встановлено в Чеській Республіці.
Росія розлючена планом США. Місяць назад російський президент Володимир Путін виголосив полум’яну промову проти проекту під час Мюнхенської конференції з питань політики безпеки. Представники США були спантеличені, європейці були приголомшені.
Тепер США говорять, що вони досягли угоди з Польщею та Чеською Республікою щодо вивчення конкретних деталей розміщення необхідних систем оборони. Європу ще раз приголомшено: дві великі держави холодної війни, здається, не приймають Брюссель всерйоз.
Невже ми під загрозою нових перегонів озброєнь між Росією та США, і Європа знову стане театром їхніх дій? Дійсно, невже гряде нова холодна війна?
Немає причини панікувати з приводу запропонованої американської протиракетної системи оборони. Ні політичний клімат, ні старі відмінності і ніяким чином ні нове суперництво за владу між Росією та США не можуть виправдати песимізм.
Безсумнівно, Росія відновила сили за рахунок високих цін на нафту й газ і повертає назад своє становище незалежного глобального актора. Політика Путіна популярна в Росії, що, звичайно, не робить її правильною. Але критикуючи Путіна, Захід повинен пам’ятати про його внутрішню підтримку.
Повернення Росії на світову арену означає, що нове й старе суперництво розвиватиметься й може навіть посилитися в майбутньому. Але нам ще далеко до нової холодної війни. Більше немає ніякої ідеологічної ворожості між Росією і Заходом. Відчуження? Так. Але ворожість? Ні. Десять оборонних ракет США в Польщі не загрожуватимуть безпеці Росії. І вони не позначать початок нових перегонів озброєнь. Але також важко зрозуміти, чому для США необхідна ця ухвала зараз. Розрахунок часу? Пріоритети? Політика США здається нерозсудливою. Загроза з Ірану, від якої повинні захищати ракети, все ще далеко, і її можна уникнути дипломатичними засобами.
Фактично, Захід потребує співпраці з Росією майже з кожної важливої міжнародної проблеми дня, чи то Північна Корея, Іран, Ірак, Близький Схід, Південний Кавказ, Середня Азія, Косово, Дарфур чи зміна клімату, енергетична безпека і нерозповсюдження ядерної зброї.
Тепер уже протягом деякого часу американська політика щодо Росії була якою завгодно, але тільки не послідовною. Очевидно, США не може вирішити, чи вважати Росію конкуруючою державою чи важким партнером. Це було б в інтересах Америки, притому що Ірак, Іран і більш широкий Близький Схід є пріоритетами її зовнішньої політики, переслідувати вибір партнерства.
Політика Європи щодо Росії у ще більш гіршій формі. Насправді, вона все більше й більше нагадує птахоферму після того, як у неї увірвалася лисиця. І тепер після заяви США про те, що вони будуватимуть протиракетну систему оборони на двосторонній основі з Польщею та Чеською Республікою, ще й яструб кружляє над головою. У Європі зростають збентеження та паніка.
Що більше за все лякає в усьому цьому — це не американський протиракетний проект, чи риторична гра мускулами Путіна, а швидше — зростаюча драматична європейська слабкість, яку розкрив цей випадок. Протягом десяти років ЄС працював над спільною зовнішньою політикою та політикою безпеки. Тоді як обговоренням такого важливого питання, як розміщення американської протиракетної системи оборони в Європі, можна нехтувати на рівні ЄС, навіть не намагаючись знайти спільну європейську позицію з цього питання?
Протиракетна система оборони в Європі — це європейське, а не двостороннє питання. Яким би важливим не було НАТО, це було б драматичним визнанням його власної безпорадності та незначності, якщо ЄС зберігатиме мовчання з цього вирішального для майбутнього Європи питання.
Слабкість Європи стає ще більш очевидною, враховуючи, що зовсім не зрозуміло, чи коли-небудь працюватиме американська ракетна система оборони. Цей сумнівний проект не вартий серйозного поділу Європи! Але двосторонній розгляд питання загрожує зробити саме це: розділити Європу за тими ж самими помилковими лініями, за якими її розділила війна в Іраку.
Весь цей час Москва грає в гру «поділяй і пануй», експлуатуючи залежність Європи від російської нафти і поставок газу. Оскільки політику ЄС щодо Росії блоковано непримиренністю польського уряду, Росія безтурботно продовжує підписувати все більше двосторонніх договорів з окремими державами-членами ЄС, останній раз із Грецією та Болгарією.
Єдина ефективна відповідь, яку європейці можуть дати Кремлеві — це прийняти спільну енергетичну політику, яка перешкоджатиме подальшому поділу Європи. Цього не легко буде досягти, але ЄС виконував і більш важкі завдання в минулому.
ЄС повинен розробити спільну позицію з усіх істотних стратегічних питань у своїх міжнародних стосунках. Інакше Європа буде у владі інтересів інших.
Жодна європейська країна — навіть Велика трійка (Франція, Велика Британія та Німеччина) — не може далі відстоювати свої головні інтереси зовнішньої політики поодинці, поза спільною європейською структурою. Таким чином, будь-яке послаблення ЄС у міжнародних відносинах спричиняє до відповідного послаблення окремих інтересів держав-членів.
Усі згодні з «Європою спільних цінностей». Що нам тепер потрібно — це «Європа спільних інтересів». Об’єктивно, це вже дійсність. Суб’єктивно, єдине питання, яке залишилося: скільки мине часу до того, як уряди Європи нарешті почнуть брати це до уваги?
Йошка ФІШЕР був міністром закордонних справ і віце- канцлером Німеччини з 1998 до 2005 року. Будучи лідером Партії зелених протягом майже 20 років, зараз він — приїжджаючий професор у Школі Вудроу Вільсона в Прінстонському університеті.
