Сьогодні свій ювілей відзначає власкор «Дня» Валерій КОСТЮКЕВИЧ. Він працює в газеті з перших днів її заснування і колеги з впевненістю можуть покластися на нього. Він не дивує незвичними історіями, але його життєві історії зачіпають за серце і не залишають байдужим читача, а його політичні матеріали впливають на самих політиків.
— Пане Валерію, знаю, що за освітою ви не журналіст. Чим так привабила вас журналістика, що вже 19 років ви займаєтеся нею?
— Волею долі я маю освіту природничого та філософського спрямування. Та мене завжди вабила журналістика, філософія, соціологія та все, що пов’язане з політикою. Можете не вірити, але політикою я займаюся з семи років. На певному етапі життя пішов у політичні рухи, це було в 70 х рокахминулого століття. Одночасно я став ближче і до журналістики. Почав працювати, друкуючись в різних місцевих виданнях, і паралельно в міській раді створював прес-службу. Це була перша прес-служба в Житомирській області. Потім вийшов на київський рівень. Так сталося, що у 1996 році познайомився з журналістами газети «День», почав дописувати. І, як бачите, дописую до цього часу.
— Читаючи матеріали, помічаємо вашу небайдужість до життя, до теми. Займаючись стільки років журналістикою, інтерес не втрачається?
— Так виходить, що у мене складні долі людей, їхні проблеми цікавлять. Мене дуже хвилюють їхні страждання, негаразди і хочеться просто їм допомагати. Про успішних людей у нас багато пишуть і це, гадаю, простий шлях. Хоча це теж потрібно. Ми бачимо — до чого треба прагнути, що досягти високого рівня можливо. Але мене зачіпає, коли людям погано. Але, якщо чесно, такі теми часто не вдаються, і тому я не завжди за них беруся. Але, коли я описую, то виходить так, ніби це дійсно пропущено через душу та серце.
У мене писати про політику також виходить досить вдало, але це не тому, що вона цікава сама по-собі. Справа в тому, що ми, на жаль, живемо і в країні, і в суспільстві, де від політиків, від їхніх рішень залежать долі багатьох людей. І це для України велика проблема. Але з іншого баку, класик політичного життя, перший президент України сказав свого часу: «Маємо те, що маємо». Таким чином, доводиться займатися цією темою і наштовхувати політиків, що потрібно робити. З огляду на мій вік, я бачив те, що багато хто із політиків не бачив, може мій досвід допоможе їм у керуванні. Можливо, я надто сміливо про це говорю, але я відчуваю себе впевнено в цій царині. Я навмисне намагаюся вплинути на політиків. І дивлячись на їхню реакцію, дії, гадаю, що мені це вдається. І це дуже приємно, бо відчуваєш, що ти зробив щось важливе для людей та суспільства.
— Що вам дала робота в «Дні»?
— Сказати, що багато — це буде банально і не достатньо. Тому що «День» — це високий рівень, і я мушу до нього постійно тягнутися. Мені подобається, що у газеті не знайдеш антиукраїнських матеріалів. Можуть бути дискусійні теми стосовно незалежності, підходів до ментальності, до інших суспільних явищ. У «Дні» я маю можливість висловити своє ставлення до того, що відбувається в суспільстві. Мені подобається те, що коли ідуть експертні оцінки, виникає майданчик для дискусії. Суспільство розділяється саме по собі. Таке навіть в ток-шоу не завжди можна побачити. Такий широкий спектр думок... І ще одне, що мені подобається, це поєднання і політики, і людських доль, що надають великі переваги «Дню» над іншими газетами.
— Що порадите майбутнім журналістам для досягнення успіху.
— Я не готовий давати рецепти молодим журналістам. Єдине, що мене насторожує — це те, що зараз немає опозиційно налаштованих до влади журналістів не молодших за 35 років. Але це інше питання про загальний розвиток преси. Преса має бути аналітичною, інформаційною чи публіцистичною. Наскільки мені відомо, то за кордоном є і ті, і інші. Потрібно мати власні цінності, відчувати суспільні цінності, відчувати те, що потрібно для власної країни. Мені дуже хотілося б, щоб було багато молодих журналістів, які любили б свою державу.
«День» вітає Валерія Костюкевича з ювілеєм. Бажає здоров’я, натхнення та успіхів.
