Президент Пакистану Первез Мушарраф, за декілька днів до несподіваного візиту віце-президента Сполучених Штатів Діка Чейні, заявив, що іноземним терористам необхідно негайно покинути райони проживання племен на пакистанській території. В іншому випадку проти них можуть бути розпочаті дуже жорсткі заходи. За його словами, пакистанський уряд готовий докласти усіх зусиль для боротьбі з терористами, які не тільки становлять загрозу для державної безпеки, але і впливають на соціальний та економічний розвиток країни. Президент зажадав від населення допомоги уряду у виявленні екстремістів і терористів.
За даними інформованих джерел, віце-президент США дав зрозуміти Мушаррафу, що американський політичний істеблішмент незадоволений тим, що в сусідньому Афганістані продовжують активізуватися проталібські елементи, частина яких, за американською інформацією, ховається на пакистанській території. Чейні закликав пакистанського президента продемонструвати реальні успіхи. Не важко спрогнозувати, на скільки «аргументованою» була розмова Чейні з президентом Мушаррафом, оскільки після неї терористи почали раптово «знаходитись». Пакистанські сили безпеки захопили одного з трьох верховних лідерів терористичного руху «Талібан». Знаменно, що лідер талібів був затриманий усього через декілька годин після завершення візиту до Пакистану віце- президента США. За останні п’ять місяців Пакистан більше, ніж коли-небудь перебував під постійним тиском американців. А демократи у Конгресі підняли питання залежності військової і фінансової допомоги Пакистану від його боротьби з тероризмом.
Арешт мулли Обайдулли Ахуднда, котрий обіймав в уряді талібів пост міністра оборони Ісламського Емірату Афганістан, став першим у Пакистані від 2001 року, коли була розпочата антитерористична операція коаліційних військ проти талібів в Афганістані. Тоді тисячі бойовиків втекли з Афганістану до сусіднього Пакистану. Ахуднд є одним із керівників так званої Ради опору, яку організували таліби для боротьби з урядом нинішнього президента Хаміда Карзая.
Очевидно, що боротьба з міжнародним тероризмом дуже прив’язана до майбутнього Пакистану. Вона є на сьогодні головним викликом, перед яким постала країна: перехід від мілітаризму, екстремізму і фундаменталізму до стійкої і помірної держави. Міжнародна війна з терористами не може бути виграна без дерадикалізації Пакистану. Проте, Мушарраф сам створив і підтримує міф про те, що його правління запобігає ісламському поглинанню. Бо якщо б він залишив президентську посаду, то інший генерал зайняв би президентське крісло. Далекий від того, щоб стати захистом від радикалів, генерал Мушарраф спромігся лише розколоти панівну пакистанську еліту і досяг тільки того, що ісламісти отримали місце в політиці.
Втім, все більше і більше пакистанців починають визнавати, що корені проблем в їхній країні — у військовому правлінні. Так, на думку колумніста Аяза Аміра з впливової газети Dawn, «військове правління стало джерелом екстремізму в Пакистані. Ми повинні повернутися до того, щоб стати нормальною країною». Певно, що без передачі влади від збройних сил і скорочення впливу спецслужб, виглядає малоймовірним будь- яке тривале просування у бік демократії і викорінення культури джихаду в Пакистані. За відсутності вільних виборів і суспільної відповідальності, військове правління спровокувало у пакистанському суспільстві «синдром скороварки», заохочуючи цим зростання екстремізму.
Основним уроком інтернаціонального поширення тероризму є те, що орієнтовані на експорт структури джихаду не проквітають у демократичних суспільствах. Тероризм не тільки загрожує вільному світському суспiльству, а також виникає від несприйняття демократії і впровадження гіперболізованої релігійності. Глобальні проблеми, створені «терористичним інтернаціоналом», який здобуває зброю масового ураження, та привертанням уваги світової спільноти до Іраку, Афганістану та Ірану, затінюють небезпеку, котра надходить від Пакистану з його терористами і ядерною зброєю, яку контролюють ісламістські генерали. Хто може гарантувати, що все це не стане першим кроком до початку «атомного жаху»?
Західні високопосадовi чиновники давно вже вказують на центральне положення Пакистану у війні з тероризмом. Так, колишній директор всіх розвідувальних служб США Джон Негропонте заявив у січні, що Пакистан є центром глобальної мережі «Аль-Каїда», головним джерелом ісламського екстремізму і притулком для деяких головних терористичних лідерів. Завдяки військовому правлінню, войовничому ісламу і місцевій корупції, залежний від іноземної допомоги Пакистан залишається «головним нерестовищем» глобального терору і ймовірної дислокації найбільш небезпечних терористів. З його використанням ісламу для підтримування законності і заохочення войовничих груп на свій бік, військове правління у Пакистані допомогло створити більші можливості для ісламістів.
Проте, внутрішні проблеми Пакистану збільшуються. Так, під час опитування Transparency International survey дві третини пакистанців заявили, що режим Мушаррафа найбільш зіпсований режим від 1988 року, коли Пакистан почав експериментувати з демократією після смерті у таємничій авіакатастрофі попереднього диктатора. Звiсно, Пакистан не може відкладати назавжди свій поступ до демократії, оскільки повноцінне громадянське суспільство може з’явитися лише після тривалого демократичного правління. Якби були дозволені вільні та справедливі вибори, то політичні сили, що перемогли, могли б швидко перевести Пакистан на «рейки одужання». У цивільного і поміркованого уряду буде значно більше шансів зупинити екстремізм, що має в країні тенденцію до збільшення.
Між тим, просочується інформація, що Пакистан готується допомагати весняному наступу «Талібану». Так Asia Times стверджує, що Ісламабад уклав угоду з командуючим «Талібану» для активної допомоги у неминучому весняному наступі проти афганських та інтернаціональних сил, котрі розміщені в сусідній країні. Відповідно до повідомлення Asia Times, Пакистан уклав угоду з муллою Дадаллою. Це той самий командуючий «Талібану», котрий був посередником у встановленні миру у Вазірістані 5 вересня 2006 року між Ісламабадом і так званим пакистанським «Талібаном». Що може слугувати поясненням в тому, чому американські й афганські сили повідомляють про збільшення войовничих вторгнень з цього району до Афганістану.
Ця домовленість підживлюється спільними пріоритетами для обох сторін: повалення кабульського уряду, котрий підтримують США і заміна його пропакистанським режимом, котрий був би віддалений не лише від Вашингтона а і від Нью-Делі. Сам же «Талібан» без допомоги свого колишнього патрона не має достатніх ресурсів і сил, аби перемогти інтернаціональні сили у Афганістані. Сили, котрі збираються підтримувати весняний наступ «Талібану», сподіваються, що їм вдасться загнати в кут місію НАТО в Афганістані, і коаліційні сили будуть змушені почати мирні перемовини з колишнім правлячим режимом.
Звiсно, точність цієї інформації може перевiрити лише час, оскільки тепер весняний наступ талібів може розпочатися в будь-який момент. Але цілком очевидно, що генерал Мушарраф навіть тоді, коли під тиском США мусив підключитися до війни з тероризмом, не полишав своїх зв’язків з підлеглими талібами. Для нього головною ціллю його перебування при владі є не боротьба з терористами чи союзницький альянс з американцями. Головним пріоритетом для Мушаррафа завжди був він сам і його якнайдовше перебування на президентській посаді. Поки що йому, як вправному політичному еквілібристу, вдавалося маневрувати між прірвою терористичного «Талібану» і балансиром американського тиску на нього.
Але зрозуміло, що США не збираються давати Мушаррафу великий простір для маневрів на усі боки. Після Діка Чейні його найближчим часом збирається відвідати з новим посланням від президента Джорджа Буша держсекретар Кондолізза Райс. Вочевидь, саме вона має переконати президента Пакистану, що він має остаточно визначитися, з ким він…
