Уважні спостерігачі постійно фіксують прояви нових феноменів в різнобарвному політичному житті України. І починає здаватися, що всі можливі у нашій частині всесвіту методи парламентської боротьби нами давно вивчені й зафіксовані у спеціальних довідниках. Але то тільки здається. У дійсності ж українські парламентарії використали ще далеко не всі накопичені людством можливості політичної боротьби. Вони все ще обмежуються блокуванням трибун (досить- таки незугарне, далеке від атлетизму видовище), свистом (свистіти депутати не вміють, хіба що тільки жінки), ненормативною лексикою (хто тепер звертає увагу на такі дрібниці?) та подібним. Нічого не варта сьогодні й така застаріла парламентська зброя, як красномовство, убивчий але куртуазний жарт у бік супротивника, прозорі натяки на «скелети у шафі» тощо. Все це тепер годиться хіба що для застарілих посібників. Але ж якою тоді зброєю мають користуватися сучасні лицарі та лицарки «без страху і докору» українського парламентаризму? Деякі гарні прийоми вони таки встигли накопичити.
Чого варта, наприклад, блискавична зміна масок деякими нардепами — ти гадаєш, що бачиш давно знайому тобі фігуру, в дійсності ж виходить — зовсім іншу. І поки здогадаєшся хто є що і що є хто — картина знову змінюється. Залишається у широкому вжитку стара і надійна, як світ, так звана точка опори — йдеться, звичайно ж, про гроші. Та далеко не кожен парламентарiй здатний належним чином брати гроші — «по-джентльменськи» і «з гідністю» (на все, як кажуть французи, повинні бути свої манери). Не так просто хабар і давати — виголошуючи компліменти і люб’язно посміхаючись.
Але у світі широкому давно розроблено чимало інших парламентських знарядь, поряд з якими наша ВР виглядає наївною дитячою пісочницею.
Вивченням парламентської поведінки Homo Sapienc’а дослідники займалися здавна — починаючи з епох первинних суспільств, коли необачний колега міг вмить перетворитися на спільний обід для вцілілих членів парламенту. В еллінські часи у великому вжитку були «добровільно» спожита отрута та вигнання за межі вітчизни, а в політичних лабіринтах середньовічної Європи модними були вишукані візантійські тортури, отруєні шпаги та персні, не згадуючи вже про конфіскацію майна (гарний, забутий нині у нас винахід!).
Риючись на Петрівці в старих книгах, я надибала на старовинний посібник, призначений, як можна зрозуміти, для якихось невідомих мені туземців-парламентаріїв, що постійно засідали у раді свого вождя (сам вождь у раді ніколи не з’являвся — тільки під час власного похоронного обряду). В тій книзі зустрічаються й деякі сучасні нам методи політичного спілкування, такі, наприклад, як виривання мікрофонів (в стародавні часи під «мікрофоном» розуміли язик парламентарiя). Ось кілька витягів iз тієї книги — може хто з наших депутатів захоче ними скористатися.
Запах. Не треба крику, не треба виривання мікрофонів, карток для голосування або крісел для сидіння (принагідно згадала, що непоганим методом є завчасне «прошивання» крісел тонкими і гострими штирями). Замість цього група талановитих медиків розробляє для вас особливий ароматичний екстракт — абсолютно нешкідливий — яким непомітно посипається підлога у ворожих секторах Ради або в президії (це можуть робити «лояльні» прибиральники). Інтелігентно, без крику і хуліганства, ваші опоненти стають безпорадними як діти. На певний час, звичайно, але досвідченому політику іноді достатньо кількох спокійних хвилин, аби досягти великої мети.
Піротехника. Спеціалісти свідчать, що багату і древню палітру піротехнічних засобів можна з вигодою використовувати у ВР. Особливо корисні так звані фонтанчики-сюрпризи — невеликі конвертики, забарвлені під колір паркету зали і непомітно розкидані в потрібних місцях на підлозі. Вони несподівано «вибухають» у той момент, коли на них наступають ногою. Це дуже ефективний і ефектний засіб — одна частина депутатів на певний час виходить із строю від шоку, а друга — від сміху. (Загалом, підлога нашої ВР — то дуже важлива стратегічна площина, хоча поки що її неможливо й порівнювати зі знаменитою «Тhe Flоor» Британського парламенту.
Окультні науки. Вживати досягнення окультних наук в суспільних справах — завжди корисно і приємно, що блискуче довів Лев Толстой у незрівнянних «Плодах просвещения». Один із героїв цієї п’єси (професор Кругосвєтлов) небезпідставно твердить, що «окультні явища старі як світ», ось тільки не всі знають про це. Та тут виникає проблема освітлення зали засідань — окультизм, як відомо, несумісний із яскравим світлом. Але чому ні? Навіщо нам, скажіть, будь ласка, витрачати у ВР мільйони кіловат-годин, особливо за умов енергетичної кризи? Більше того — в роботі нашої Ради сутінки були б так само ефективними, як на спіритичних сеансах — атмосфера напівтемряви повністю відповідала б загальному стану країни. Тож сутінки і ще раз сутінки! Адже всі дійсно важливі політичні справи звершуються якщо не в небесах, то аж ніяк не в променях прожекторів — тут потрібна дискретність і постійні консультації з потойбічними (синонім — закордонними) окультними силами.
Ефект води. Наші парламентарії чомусь зовсім не користаються могутнім потенціалом води — тієї самої води, яка тече з кранів. Принцип тут дуже простий — перед важливим і довготривалим обговоренням у ВР там тихо-спокійно відключається водопостачання. І через певний — дуже короткий — час почнеться відтік депутатів із зали засідань. А далі головуючий може робити все, що захоче. Якщо, звичайно, він залишиться на своєму місці.
Узагальнюючи сюжет, дозволю собі порекомендувати заснування в Україні спеціального закритого науково- окультно-технічного інституту, де розроблялися б, на підставі накопиченого людством за останні 10 тисяч років досвіду, параполітичні методи керування державою.
