Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Крижана комета»

Нова версія походження «Тунгуського метеорита»
1 березня, 2007 - 00:00

Сьогодні існує близько 120 наукових і напівфантастичних гіпотез, що пояснюють природу походження «Тунгуського метеорита». Вибух пояснювали астрономічним явищем, говорили про детонацію кількох кульових блискавок, вибух аероліта, незвичайний землетрус, виверження палеовулкана й навіть інопланетне вторгнення.

Як пишуть РІА «Новости», на думку дослідників iз Красноярська, «метеорит» насправді був крижаною кометою, що складалася з води й вуглеводу. Свою теорію представив вчений- фізик Геннадій Бибін, який понад 30 років займається вивченням Тунгуської аномалії.

Опираючись на щоденники Леоніда Куліка — першого дослідника місця падіння «метеорита», — Бибін дійшов певних висновків. На місці випадку Кулік знайшов речовину у вигляді льоду, прикритого торфом, але не надав йому особливого значення. Однак цей спресований лід із вмерзлими в нього горючими газами, знайдений через 20 років після вибуху, — не ознака вічної мерзлоти, як було прийнято вважати, а саме доказ того, що теорія крижаної комети вірна, зазначає дослідник.

Теорія Бибіна опублікована й вимагає аналізу. Вчений сподівається, що саме його версія стане єдино вірною та останньою. Розгадка явища саме зараз була б вельми символічною — 30 червня 2008 року виповниться рівно 100 років iз дня падіння Тунгуського метеорита.

Незадовго до Бибіна свою версію походження Тунгуського метеорита висунули італійські вчені. На їхню думку, Тунгуський метеорит — це астероїд, який мав дуже малу густину, тобто практично це було не суцільне небесне тіло, а скупчення уламків. При входженні в земну атмосферу таке космічне тіло повинно випаруватися або вибухнути в атмосфері, що, на думку італійців, і сталося.

У 2003 році красноярський дослідник Юрій Лавбін, який близько 20 років займається дослідженнями феномена, озвучив в ефірі одного з місцевих телеканалів версію, схожу з версією італійських вчених.

Вивчивши матеріали зроблених із космосу фотозйомок ділянки падіння метеорита, Юрій Лавбін прийшов до висновку, що до зіткнення з Землею «стався розпад космічного тіла не менш ніж на 10 фрагментів», які й потрібно шукати на сибірському просторі не східніше за Єнісей, як було раніше, а далі на захід вiд нього.

У 1998 році Юрій Лавбін заявив, що до катастрофи причетні інопланетяни. Інженер представив вагомі аргументи — два важких металевих стержня, знайдених в різний час неподалік від Ванавари. Один із них — приблизно кометного походження, був виявлений на глибині півтора метра під землею вплавленим у породу. Ці дивні стержні не піддавалися ніякій механічній обробці. З'ясувати склад металу, з якого вони складаються чи виготовлені, також не вдалося — за даними Лабвіна, прилади просто відмовили.

Юрій Лабвін уперше став широко відомий у вересні 1994 року, коли виявив під Красноярськом — у 600 км від місця падіння передбачуваного метеорита — величезний шматок метеорної речовини вагою в п'ять тонн. На думку деяких фахівців, це один із уламків Тунгуського космічного тіла. Проте балістики повністю відкинули цю версію. Пізніше під час хіманалізу в КМЕТ з'ясувалося, що 5-тонний камінь Лабвіна не є метеоритом.

Але, мабуть, найоригінальніша гіпотеза, пов'язана з падінням Тунгуського метеорита, прозвучала на зустрічі вчених в університеті Лестера. Володимир Шайдуров, голова Інституту обчислювального моделювання СО РАН, представив альтернативну теорію глобального потеплення, яка відкидає головну роль у ньому діяльність людини.

Шайдуров пропонує інший варіант: швидке підвищення температури, яке почалося між 1906 і 1909 роками, можливо, мало зовсім іншу причину, а саме: до нього призвело падіння Тунгуського метеорита. Шайдуров вважає, що подібна глобальна подія могла різко вплинути на тепловий баланс планети.

Нагадаємо, у різний час з'являлася маса теорій того, що ж насправді сталося 30 червня 1908 року на території Центрального Сибіру в межиріччі Нижньої та Підкаменної Тунгуськи. За свідченнями очевидців, на небі пролетіла гігантська вогненна куля. Політ небесного тіла супроводжувався звуковими й світловими ефектами. Потім стався вибух, що спричинив струс ґрунту, який відчувався на площі понад мільйон квадратних кілометрів. Сила вибуху прирівнюється до двох тисяч вибухів атомної бомби в Хіросімі.

Серед народних пояснень — зішестя бога Агди, політ вогненного змія, нові Содом і Гоморра, початок Другої російсько-японської війни. Потім були висунені більш розумні пояснення — метеорит, детонація кількох кульових блискавок, вибух аероліта, незвичайний землетрус, виверження палеовулкану.
З 1927 року в цьому місці шукали метеоритні уламки;
з 1927 року вперше заговорили про версії перетворення метеорита в струмені уламків і газу;
з 1929 — про метеорит, що пролетів по дотичній;
з 1930 — про вибух кометного ядра;
з 1932 — про зіткнення Землі з компактною хмарою космічного пилу;
з 1934 — про зіткнення з кометним хвостом;
з 1945 — про атомний вибух космічного корабля;
з 1946 — про катастрофу корабля з Марса;
з 1947 — про анігіляцію метеорита з антиречовини;
з 1958 — про метеорит із льоду;
з 1959 — про падіння уламка ядра планети Фаетон;
з 1960 — про детонаційний вибух хмари мошви об'ємом понад 5 куб. км;
з 1961 — про дезінтеграцію літаючої тарілки;
з 1962 — про викликаний метеором електричний пробій іоносфери на Землю;
з 1963 — про електростатичний розряд метеорита, що руйнував тайгу;
з 1964 — про лазерний промінь із космосу («відповідь іншої цивілізації» на наш сигнал);
з 1965 — про вторгнення на Землю корабля зі сніжною людиною на борту;
з 1966 — про падіння надщільного шматка білого карлика;
з 1967 — про вибух болотяного газу через попадання блискавки;
з 1968 — про дисоціації води й вибух гримучого газу;
з 1969 — про падіння комети з антиречовини;
з 1996 — про незвичайний землетрус, що супроводжувався деякими світловими явищами;
з 1993 — про падіння крижаного метеорита, який, розрядивши електричний заряд, що нагромадився на його поверхні, знову відлетів у космос;
з 1995 — про антиречовину, що ввійшла в атмосферу Землі;
з 1995 — про особливий метеорит з вуглистим хондритом;
з 1996 — про падіння кам'яного астероїда діаметром 60 м, який увійшов у атмосферу під кутом 45 градусів;
з 1995 — про вихід речовинного ефіру та антигравітацію;
з 1996 — про наслідки запуску бездротової енергетичної торпеди, яку в той час створив Тесла;
з 1996 — про попадання в атмосферу Землі неземної речовини, можливо, планети з великим змістом іридію.

Газета: 
Рубрика: