У Меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини художник-модельєр, член Національної спілки художників України представила персональну виставку.
Її авторські вироби є у колекціях творчої еліти, а також перших осіб держави, в тому числі — у Президента України, відомих представників діаспори. Людмилу Тесленко-Пономаренко можна назвати митцем різноплановим, а поле її мистецької реалізації надзвичайно широке: живопис, графіка, розпис по склу, національний костюм, народні ляльки. Ці експонати, власне, і склали основну експозицію.
Пані Людмила відома в Україні в основному завдяки виготовленню так званих ляльок-мотанок. Між іншим, зараз її роботи також представлені в рамках виставки української традиційної іграшки в Музеї Шевченка. За словами художниці, популярність цих виробів пов’язана з утомою суспільства від урбанізованих іграшок.
— А народна лялька зберегла концентрований, найкращий досвід поколінь, вона дозволяє одразу розповісти історію, прочитати лекцію про народну культуру. У ній все: і жіноче начало і чоловіче, і контрастність і єдність, вона є мама і дитина в одному. Виникла лялька-мотанка дуже давно, в добу пізнього палеоліту і дійшла до нас, у сьогодення, але в дещо модифікованому вигляді, — говорить художниця. До речі, у рамках фестивалю етнічної музики і ленд-арту в Шешорах виник навіть масовий майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок під керівництвом пані Людмили.
Широко представлена на київській виставці її колекція народних костюмів, що створювалася художницею протягом п’яти років для танцювального колективу. Тут образи з різних регіонів України: Волинь, Центральна Україна, Гуцульщина, а також циганське вбрання і угорські народні костюми. За словами Л. Тесленко-Пономаренко, виготовлення народних костюмів — дуже складна справа, яка потребує обов’язкового знання етнографічних ознак, сучасних технологій їх виготовлення в теперішніх умовах з використанням новітніх матеріалів. Окрім того, костюм повинен мати певну стилізацію.
Особливо цікавим видається ще один напрям мистецтва, який освоїла майстриня, це — розпис по склу. За розповідями художниці, це народна традиція, яка жила в Карпатах. На українські терени вона прийшла з Візантії ще в одинадцятому столітті. «Я полюбила скло, коли почала з ним працювати. Відтак з’явилася адаптована колекція, тобто академічний живопис, але на склі, а скло стилізує, і з’являється стилізована кольорова пляма, дуже декоративна», — коментує свої твори художниця. У експозиції представлені також копії робіт Марії Приймаченко авторства Людмили Тесленко-Пономаренко. На думку Людмили, копіювання робіт визнаних майстрів — це спосіб переймання їх досвіду, можливість глибше зрозуміти полотно, тісніше спілкуватися з роботою, ніж під час простого споглядання. Словом, Людмила Тесленко-Пономаренко — це такий собі універсальний талант, за допомогою якого вона, схоже, має намір охопити все.
