Якщо американська адміністрація досі мала недостатньо турбот в умовах сьогоднішньої ситуації у світі, то наприкінці тижня їй довелося сушити голову над тим, чи не оголосила Москва про початок нової холодної війни.
У суботу президент Путін розпочав найагресивніший iз часiв закінчення холодної війни словесний наступ на США і їх європейських союзників. Виступаючи на щорічній Мюнхенській конференції з питань безпеки з промовою, яка викликала спогади про ті дні, коли дві наддержави загрожували стерти одна одну і ще значну частину світу з обличчя землі, Путін піддав нападкам названу ним «нелегітимною» зовнішню політику США за останні кілька років.
У незвичайно жорсткому і недипломатичному стилі він заявив, що Сполучені Штати Америки «переступили свої національні кордони в усіх сферах», розпалюють нову гонку озброєнь і агресивно дестабілізують ситуацію на Близькому Сході.
Це було щось більше, ніж хай грубий, проте, добре знайомий перелiк всіх злочинів, ніби скоєних адміністрацією Буша. Виступаючи перед аудиторією, що включала до свого складу європейських лідерів, канцлера Німеччини Ангелу Меркель і американців, Путін піддав нападкам НАТО. Він сказав, що вступ до Атлантичного Альянсу колишніх країн-сателітів СРСР дестабілізував Європу і загрожує Росії. «Проти кого це розширення?» — спитав він. На міжнародних зустрічах такого рівня подібних моторошних критичних виступів російського керівництва не було з того моменту, коли Микита Хрущов стукав своїм черевиком по трибуні ООН 1960 року.
Офіційні особи США намагалися знизити нову тональність російського лідера, яка викликала тривогу. Міністр оборони США Роберт Гейтс, виступаючи вчора на конференції, якомога м’яко висміяв виступ Путіна, заявивши: «Він ледве не викликав у мене почуття ностальгії за менш складними часами. Ледве не викликав». Доклавши максимум зусиль, щоб його виступ звучав в пом’якшувальному тоні, Гейтс визнав помилки США за останні кілька років. За його словами, Сполучені Штати Америки протягом цілого століття користувалися у світі репутацією сили добра. Проте, за його визнанням, частину цього капіталу в останні роки було втрачено, і Сполученим Штатам потрібно попрацювати над відновленням власної репутації.
Сенатор від Аризони Джон Маккейн, що є провідним претендентом від республіканців на звання кандидата на президентський пост наступної виборчої кампанії, не жалкуючи своїх сил критикував у минулому авторитарні тенденції Путіна. Цього разу він був стриманий, і лише одного разу заперечив, коли Путін охарактеризував сучасний світ як «однополярний». Американські представники наголошували, що новий тон Москви викликав найбільше роздратування у європейців, у тому числі у присутніх на конференції лідерів східноєвропейських країн, які довгий час жили під російським гнобленням. Представники німецького уряду в приватних зверненнях висловлювали своє обурення зауваженнями російського лідера.
Промова Путіна, з якою він виступив у Німеччині буквально через кілька хвилин після того, як канцлер Ангела Меркель зробила теплий і дипломатичний огляд стану трансатлантичних відносин, була розцінена як порушення звичайних дипломатичних протоколів. Але в ній було щось більше, ніж проста нечемність. Мюнхенська конференція, яка є найважливішим щорічним трансатлантичним форумом iз питань безпеки, бере свій початок iз найбільш темних днів холодної війни.
Канцлер Меркель, яка жила за радянського володарювання над Східною Європою, будучи громадянкою НДР 1980-х років, не має жодних ілюзій з приводу політичних інстинктів колишнього агента КДБ Путіна. Проте Меркель та її помічники не могли й уявити собі, що російський лідер завдасть такого удару в той момент, коли вона намагається поліпшити взаємовідносини між європейськими країнами. Їх спантеличив тон його виступу. На думку американських представників, промова мала на меті представити Росію як нову і сильну світову державу після довгих років її занепаду та принижень із закінченням (16 років тому) холодної війни. Російське керівництво, підбадьорене зростанням цін на енергоресурси протягом останніх п’яти років, здоровим розвитком економіки країни, а також ознаками того, що його давній супротивник iз Вашингтона стикається з серйозними міжнародними проблемами, прагне показати, що воно знову повернулося на світову арену, як серйозний гравець.
Проте американців не стривожило таке несподіване та очевидне погіршення відносин між США і Росією, особливо з людиною, про яку так тепло відгукувався президент Буш.
Останні кілька років на мюнхенській конференції панувала атмосфера трансатлантичного розколу, оскільки Сполучені Штати Америки опинилися під вогнем критики iз боку своїх старих союзників з приводу війни в Іраку. Весь цей час роль головного негативного героя на конференції грав колишній міністр оборони США Дональд Рамсфелд.
Цього року перед європейцями з’явився новий негативний герой. Це нагадало їм про те, що незважаючи на всі свої недоліки, Америка, насправді, може бути й не найбільш загрозливою країною у світі.
Цитати з виступу і дискусій президента Російської Федерації Володимира Путіна на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки.
КОМЕНТАР
Марія ЛІПМАН, головний редактор журналу Pro et Contra, (Москва):
— Мабуть, це була винятково жорстка заява Путіна за весь час його президентства. Мені хочеться наголосити, що йдеться більшою мірою про тон, ніж про зміст. Адже з приводу більшості аспектів міжнародних відносин, відносин Росії та США Путін висловлювався раніше. Мені здається, що Путін мав завдання зробити всеосяжну заяву, зміст якої полягає в тому, що Росія не миритиметься із тим, коли з нею поводитимуться як із учнем, що вона вимагає відношення до себе як до сильної держави. Тон холодної війни нагадують слова Путіна про те, що американці говорять одне, а насправді Росія їм не вірить. Саме висловлена неприхована недовіра з такого важливого питання, як озброєння та оборонна політика країни, це, мабуть, нове за змістом у цій промові. Настільки явно з цього приводу президент Росії жодного разу не висловлювався.
Як завжди, у висловлюванні президента є зовнішня й внутрішня мета. Значною мірою промова Путіна була спрямована на аудиторію всередині країни. Такий висновок можна зробити з того, як його виступ широко висвітлювався по телебаченню в Росії. Серед усіх напрямів зовнішня політика Путіна зустрічає максимальну підтримку російського населення. Я вважаю, що таким чином Путін, якщо ми вважаємо, що він дійсно — йде 2008 року, намагається закріпити досягнуте. Це щось на зразок підсумків президентства Путіна, яке призвело до того, що дійсно позиція Росії на міжнародній арені істотно зміцнилася, завдяки, головним чином, дуже вдалій для Росії зовнішньополітичній та економічній кон’юнктурі. Путін вивів Росію з приниженості, коли вона дійсно залежала від міжнародних організацій, у становище, коли вона може відкрито, явно й жорстко оголосити, що не дозволить себе повчати. Це те, що направлене всередину.
Що стосується спрямованості назовні, то основний зміст виступу Путіна полягав у тому, щоб зафіксувати всі ці позиції. На мою думку, він мав на меті відповісти на якісь сьогочасні обставини, зокрема — на наміри США створити військові бази на території країн, які раніше були учасницями Варшавського договору. Знову ж таки все це зводиться до того, що «ми не дозволимо».
Цікаве місце у виступі Путіна стосується того, що він довіряє президенту США Джоржу Бушу. Я не стала б цьому надавати великого значення. Річ у тому, що підтримка президента Буша — це досить епізодичний крок на сьогоднішній день. Тому що президент США є сьогодні настільки «кульгавою качкою», що його популярність постійно зменшується. За американською конституцією, він усе одно б не залишився надалі президентом. Але Буш залишив таку спадщину, що, принаймні сьогодні, шанси Республіканської партії перемогти на президентських виборах надто сумнівні. Він завдав удару не лише собі й своїй репутації та спадщині, але i значної шкоди позиціям своєї партії. Підтримка Путіним президента США є досить несподіваним кроком. Але можна лише припускати, що російський президент не хотів би, аби йому докоряли в тому, що вчора для нього Буш був другом, а сьогодні — ворогом.
Що ж до наслідків міжнародної політики Росії, то потрібно розглянути докладно, до яких конкретних кроків вдаватимуться. Мені не здається, що ця промова передує якимсь досить конкретним зовнішньополітичним крокам та істотним змінам зовнішньополітичного курсу Росії. Адже й так сьогодні того, що вважалося партнерством і співробітництвом із США, практично не існує. Хоча вкотре вимовляються якісь слова про співробітництво в сфері боротьби з тероризмом, у справі нерозповсюдження ядерної зброї.
Що стосується нерозповсюдження, то між Росією та США є дуже суттєві розходження щодо Ірану, який США називають ключовою країною в плані розповсюдження. Також існують значні суперечності між обома країнами щодо політики відносно країн СНД. Те, як будує Росія відносини з країнами СНД, зазнає критики з боку США та Заходу.
Російська зовнішня політика і так має надто мало змістовних орієнтирів, які б співпадали з американськими. Я не вважаю, що тут щось може змінитися в той або інший бік. Я не бачу, де можливі істотні зміни політичного курсу.
На мій погляд, Росія не має змоги примусити Захід зважати на Росію i змінити свою позицію, та перестати виступати з позиції старшого брата або якоїсь сили, яка має право повчати. Це всього лише заяви. Чим більше буде провокаційних і жорстких заяв такого типу, тим більша ймовірність розкручення цієї спіралі. І, певна річ, уже були висловлювання з американської сторони, що ця промова багато зробить задля того, щоб об’єднати Америку з Європою. Я не погоджуюся з цим, адже між цими таборами існують значні розбіжності з різних мотивів. Але така промова, якщо казати про якусь перспективу, яку видно сьогодні, звичайно, не поліпшує, а погіршує міжнародний клімат. Оскільки сам президент Путін говорив, що однополярний світ робить ситуацію загалом менш безпечною, то конфронтація між Заходом і Росією також навряд чи робить ситуацію у світі більш безпечною. Відсутність співробітництва й конструктивної взаємодії з різних питань, зрозуміло, не робить світ більш безпечним.
Така пауза може тривати до 2008 року і жодним чином не менше, оскільки сьогоднішній президент США і надалі втрачатиме вплив. Тому, звичайно, не можна очікувати, щоб найближчим часом відносини істотно змінилися, поліпшилися. Та й у Росії зберігається суттєва невизначеність з приводу того, що буде 2008 року. До цього часу зовсім не можна сподіватися, що відносини якось змінюватимуться й з тієї чи іншої сторони будуть ініціативи, направлені на суттєве й змістовне поліпшення відносин. Швидше за все, можна очікувати, що відносини погіршуватимуться. Яку мету переслідував Путін, коли виступав на конференції у Мюнхені? Які наслідки для міжнародної політики Росії матимуть мюнхенські заяви Путіна? Чи досягне Росія поставленої мети, щоб Захід зважав на неї?
