Стівен Пайфер 27 років обіймав різні дипломатичні посади, включаючи посаду посла США в Україні. 2004 року він покинув дипломатичну службу і зараз перебуває на посаді старшого радника в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень. Багато років Пайфер відповідав у держдепартаменті за політику США у європейському регіоні, зокрема — щодо України. На новій посаді він теж опікується цими питаннями і, очевидно, може сказати більше, ніж це собі, зазвичай, дозволяють дипломати, які перебувають на державній службі. Якими у США бачать відносини між Вашингтоном і Україною та їх розвиток? Як оцінюють нинішнє протистояння між Президентом і прем’єр-міністром? Чи буде довготривалою антикризова коаліція? Коли перед Україною може з’явитися перспектива отримання Плану дій щодо членства в НАТО? Про це — «Дню» в інтерв’ю американського аналітика.
— Зважаючи на нещодавні проміжні вибори в США і проблеми, з якими стикнулася ваша країна в Іраку й Афганістані, а також у розв’язанні так званого іранського ядерного досьє, в Україні склалося враження, що Вашингтон забув про Україну і готовий навіть віддати Київ у обійми Росії в обмін на російську підтримку в боротьбі з тероризмом і запобіганні отримання Іраном повного ядерного циклу. Яке місце Україна зараз займає в порядку денному американської зовнішньої політики і займатиме в майбутньому? Як може на цей порядок денний вплинути сама Україна?
— Білий дім нині зайнятий Іраком. Після Іраку іншими пріоритетами є Афганістан, боротьба з тероризмом, арабо-ізраїльський мирний процес і те, як протистояти ядерним амбіціям Ірану і Північної Кореї. На жаль, цей зовнішньополітичний порядок денний залишає дуже мало часу на Україну. Однак було б помилково думати, що Вашингтон може пожертвувати інтересами України в обмін на російську підтримку по інших питаннях. Не існує жодного доказу щодо можливості такого розвитку подій. І демократи, і республіканці в Конгресі позитивно налаштовані щодо України; у відповідності до того, як Україна проводить послідовну політику з метою стати сучасною європейською державою, вона може отримувати більше уваги з боку Вашингтону, як це було на початку 2005 року.
— Зазвичай експерти розглядають українсько-американські відносини у трикутнику Москва — Київ — Вашингтон. Після того як Віктор Янукович прийшов до влади, чи є рівними сторони цього трикутника? Що потрібно зробити, щоб між цими трьома країнами були збалансовані відносини?
— Я не вважаю, що трикутник Москва — Київ — Вашингтон є найкращим способом розгляду українсько-американських відносин. Це зазвичай має на увазі те, що Україна може бути об’єктом американсько-російського протистояння. Ще на початку 90-х років США намагались розвинути міцні двосторонні відносини з Києвом, не зважаючи на стан американо-російських відносин. Зі свого боку Україна повинна мати добрі відносини зі США і тісніше інтегруватися в євроатлантичні інститути, водночас підтримуючи добрі відносини з Росією. Ці цілі не повинні й не можуть розглядатися взаємно виключними.
— Чи існує можливість інституціонувати стратегічний діалог між США і Україною створенням комісії за аналогом створеної торік комісії Ющенко — Путін? Чи можливе відновлення комісії, яка називалася Комісія Кучма — Гор?
— Приступивши до виконання своїх обов’язків у 2001 році, адміністрація Буша вирішила ліквідувати комісію високого рівня, яку в середині 90-х років очолював віце-президент Ал Гор (йдеться про комісії Гор- Кучма і Гор — Чорномирдін).
Однак засновані в рамках комісії Гор— Кучма двосторонні робочі комітети з питань зовнішньої політики, оборонних та економічних питань продовжують роботу. За всіма даними, віце-президент Дік Чейні цікавиться Україною, але я сумніваюся у тому, що буде засновано формальну комісію високого рівня; це виходить за рамки практики нинішньої адміністрації.
— Якими є шанси, що за перші сто днів діяльності Конгресу буде ухвалено законопроект про енергетичну дипломатію і безпеку? Чи даватиме цей закон тверді гарантії безпеки і суверенітету України?
— Цей законопроект був запропонований сенатором Річардом Лугаром ще у березні 2006 року. В перші місяці роботи Конгрес зосередить увагу на внутрішніх проблемах, а в царині зовнішньої політики — на Іраку. Тому навряд чи цей законопроект швидко набере чинності. Головним чином, законопроект є політичною заявою, яка призначена для того, щоб державний департамент і американський уряд приділяв більше уваги питанням енергетичної безпеки. Законопроект не закликає до якихось конкретних дій стосовно України.
— Iз публікацій українських мас-медіа відомо, що ви були прихильником створення в Україні широкої коаліції за участю «біло-голубих» і «помаранчевих». Цього не сталося. Чи вважаєте ви, що нинішня антикризова коаліція буде життєздатною, стабільною і довготривалою?
— Мої преференції не мають значення. Українці чітко висловили свої позиції під час вільних і справедливих березневих виборів минулого року, і наступний процес формування коаліції призвів до нинішньої парламентської більшості. Цей процес забрав більше часу, ніж це хотілось людям і, можливо, був дещо хаотичним, але демократичним. Що стосується тривалості цієї коаліції, це буде залежати від того, які закони вона ухвалюватиме. Якщо законодавство буде добрим і просуватиме національні інтереси України та її процвітання, це збільшить тривалість коаліції.
— Як ви і офіційний Вашингтон оцінюють співiснування Президента і прем’єр- міністра, зокрема, враховуючи гостре бажання Віктора Януковича позбутися міністра закордонних справ Бориса Тарасюка? Як це все, а також відмінності у поглядах Президента і прем’єр-міністра щодо певних аспектів зовнішньої політики впливає на відносини між США та Україною? Чи вважаєте ви, що Україна є передбачуваною?
— Деяке протистояння між Президентом Віктором Ющенком і прем’єр-міністром Віктором Януковичем було очікуване; це — природа політики. Але це не на користь українським інтересам, коли внутрішня політична боротьба виходить на зовнішньополітичну арену. Наприклад, в столицях країн НАТО виникає нерозуміння щодо того, як далеко і як швидко хоче йти Україна у своїх відносинах з Альянсом. Виглядає так, що Президент має одну політику, а прем’єр-міністр — іншу. Що стосується Тарасюка, то який сигнал посилається в інші країни, коли Президент заявляє, що той є міністром закордонних справ, а Кабінет Міністрів заперечує це? Заплутаність такого роду призводить до того, що США та іншим країнам стає важче вести справу з Україною, яка зі свого боку ризикує тим, що її не будуть серйозно сприймати міжнародні партнери. Президент і прем’єр-міністр повинні знайти спосіб працювати разом у дусі компромісу і співпраці, демонструючи таким чином, що Київ має одну послідовну зовнішню політику.
— Багато експертів вважають, що торік Україна втратила шанс приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Як, на вашу думку, заяви Януковича в Брюсселі щодо уповільнення темпів інтеграції в НАТО вплинули на безпеку України та її імідж? Коли Україна може отримати такий наступний шанс?
— На початку 2006 року у Вашингтоні були очікування, що ПДЧ був можливим для України на листопадовому саміті НАТО в Ризі. Однак на початку вересня стало зрозуміло, що в Україні між Президентом і прем’єр-міністром немає єдиного погляду щодо цього плану. Альянс не вдається до тиску на країни щодо пришвидшення їхнього членства, якщо ті не готові до цього, тому ризька можливість була втрачена. Водночас НАТО дало чітко зрозуміти, що двері залишаються відчиненими, і заявило про зацікавленість у тісній співпраці з Україною. Якщо український уряд захоче відновити перспективу ПДЧ, він має чітко заявити, що це політика як прем’єр- міністра, так і Президента.
— Чи отримали ви та інші американські високопосадовці від Януковича під час його візиту до Вашингтона на початку грудня запевнення, що Україна обов’язково стане членом НАТО? Чи переконались ви в тому, що він має чітку стратегію інтеграції в Альянс?
— Прем’єр-міністр декілька разів заявляв, що він підтримує поглиблення співпраці між Україною та НАТО, але існує якась непевність щодо його позиції стосовно членства в НАТО. Під час грудневого перебування у Вашингтоні Янукович, виступаючи у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, заявив, що між ним і Президентом Ющенком немає стратегічних відмінностей у зовнішньополітичних питаннях, а є лише тактичні відмінності. Це можна інтерпретувати так, що прем’єр-міністр погоджується з тим, що Україна зрештою стане членом НАТО, хоча він вважає, що зараз не час рухатися в цьому напрямку. Однак про це Янукович чітко не сказав. — Деякі українські експерти вважають, що вступ України до НАТО залежить від консенсусу між політичними елітами, які можуть разом привести Україну до членства в цій організації. Чи вірите ви в те, що Янукович може і буде переконувати східну частину країни в тому, що Україна повинна стати членом НАТО?
— Перше, що має відбутися в Україні, це — досягнення консенсусу між українськими гілками виконавчої влади, а саме — між прем’єр-міністром і Президентом. Після цього необхідно забезпечити ширшу підтримку у Верховній Раді та серед української громадськості. Більшість опитувань громадської думки показують, що переважна більшість українців виступають проти членства в НАТО. На мою думку, така велика кількість проти пояснюється браком розуміння того, що таке НАТО сьогодні та які вигоди приносить членство в цій організації. Прем’єр-міністр вказав, що він буде підтримувати кампанію з інформування громадськості щодо НАТО. Я сподіваюсь, що будуть вжиті серйозні заходи із роз’яснень щодо НАТО, як це вимагає таке важливе питання. Я вважаю, що членство в НАТО відповідає інтересам України, і серед українців буде зростати краще розуміння суті Альянсу, а також підтримка членства в цій організації. Але це рішення мають ухвалити самі українці. А те, чи вирішить український народ, що членство в НАТО відповідає його інтересам чи ні, це рішення має базуватися на розумінні природи НАТО, а не на застарілих стереотипах про Альянс.
— Відомий російський експерт Дмитро Тренін сказав у інтерв’ю «Дню», що вступ України в НАТО буде відрізнятися вiд вступу Польщі й не буде ґрунтуватися на страху проти Росії. Чи вірите ви, що Україна зможе переконати Росію не боятися членства України в НАТО і сприйняти це як належне? Як це може бути зроблено?
— Як виглядає, Росія сьогодні веде подвійну політику щодо НАТО. Москва, здається, розуміє, що НАТО не є військовою небезпекою і що росіяни співпрацюють з Альянсом по багатьох питаннях. Але часом росіяни вважають, що будь-яке розширення становить загрозу інтересам російської безпеки. Намагання здобути членство в НАТО не може і не має бути антиросійським кроком. Країни можуть мати добрі відносини між собою навіть у тому випадку, коли вони приєднуються до НАТО, і водночас мають стабільні, позитивні відносини з Росією. Тому Київ має наголошувати на цьому Москві. Це потребує чимало роботи, оскільки багато хто в Москві продовжує розглядати Україну і НАТО у термінах «нульової суми», тобто, якщо Україна стає ближче до Європи, то це є втратою для Росії. Такий вид мислення застарів, але ми маємо розуміти, що він досі там існує.
— Ви, мабуть, чули заяви міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, що подальше розширення НАТО на Схід є помилкою. Він також стверджує, що зараз немає потреби в НАТО, оскільки новим викликам може протистояти інша організація. Нещодавно з’явилась публікація одного зі словацьких депутатів, який пропонує розпустити НАТО і натомість створити нову організацію, яка включатиме Росію. Що ви думаєте з приводу таких заяв і публікацій? Чи справді може в найближчому часі відбутися розпуск НАТО?
— Я не очікую, що НАТО може бути розпущеним найближчим часом. За останні 50 років НАТО здобуло великий досвід. Воно й досі відіграє цінну роль у посиленні євроатлантичної безпеки, зокрема, в рамках Операції Active Endeavor, яка спрямована на обмеження поширення матеріалів, пов’язаних зі зброєю масового знищення. НАТО має особливий досвід у плануванні та командуванні багатонаціональною військовою діяльнiстю, включаючи миротворчі та стабілізаційні операції в Боснії, Косово й Афганістані. Зрештою, існує практика політичної та безпекової співпраці, яка природним шляхом розвивалася в рамках організації, що керується у діяльності консенсусом. Жодна інша міжнародна організація не має можливостей Альянсу. Тому радше, ніж розпускати НАТО, було б краще наближувати Росію і поглиблювати існуючі коопераційні зв’язки між Альянсом і Росією.
