При всій зовнішній довільності підбору, а також — кардинальній різниці у музиці, три диски, про які піде мова нижче, об’єднує саме це — смак до експерименту. З боку як виконавців, так і авторів музики.
Не так давно в Києві публіці і журналістам презентували новий альбом під назвою «Щоденник подорожей». Автор і виконавець був позначений коротеньким і дивакуватим прізвиськом «Макет». Насправді, Олексій «Макет» Дегтярь — особистість для вітчизняної рок-сцени майже легендарна. Його група «Іванов Даун» на початку 1990-х стала справжньою сенсацією на фестивалях у Москві та Києві. Жорсткий гітарний звук, потужні та похмурі композиції, інфернальний настрій і дика енергія живих виступів — все це приводило публіку у захват. На жаль, успіх не був закріплений: у пошуках кращої долі Дегтярь пустився у мандри, досить довго і небезуспішно працював діджеєм у Москві. Повернувшися врешті-решт до Києва, інколи виступав з разовими проектами. Проте про систематичну концертну діяльність не йшлося.
«Щоденник подорожей» цікавий в першу чергу тим, що це, по суті, перша «офіційна» фіксація творчості Макета на компакт-диску. Тобто — альбом записаний у професійній студії, надрукований комерційним накладом, відповідно оформлений. Музики в ньому набралося трохи менше 25 хвилин. І вся вона для тих, хто, наприклад, пам’ятає Олексія ще по буремних роках «Іванова Дауна», буде сюрпризом. Тут немає ані діджейських ритмів, ані рок-індустріальної жорскості. Навпаки, всі вісім інструментальних композицій — переважно мелодійні, веселі і навіть романтичні. Бо являють собою поєднання фольклорних надбань різних культур з особистим музичним досвідом самого Дегтяра, який виявився доволі вправним баяністом. Назви композицій говорять самі за себе: «Гоатранс», «Бретонь», «Македонія», «Матроський танець», «Ла-Манш», «Київ—Париж». Це таки дійсно приємне слухання — гарна музика для раннього вечора…
На презентації диска Макету акомпанував київський гурт, відомий під назвою «ДахаБраха». Це настільки своєрідне утворення, що його складно навіть однозначно зарахувати до якогось певного напряму. «ДахуБраху» складають четверо симпатичних дівчат (Ніна Гаренецька, Олександра Гарбузова, Ірина Коваленко, Олена Цибульська) у височенних смушкових шапках, вишиванках та традиційних спідницях та козакуватого вигляду хлопець (Марко Галаневич). Дівчата грають на бубнах, барабанах та віолончелі, хлопець — на всьому іншому, всі п’ятеро, звісно, співають. Утворилося це диво в київській театральній студії «Дах». Нині там за участі «ДахиБрахи» вже йде кілька спектаклів. З’явився і їхній першій альбом «На добраніч».
Якщо говорити про музику гурту, то вона більш-менш укладається в ідеологію нью-ейджу, котра, між іншим, передбачає масову популяризацію автентичних культур з усіма наслідками, що звідси витікають. Основа пісень ансамблю — український фольклор; проте це «фолк», виконуваний сучасними молодими людьми для такої ж авдиторії. Музичні інтерпретації вихідного матеріалу — достатньо вільні. Легкою рукою «Даха Браха» змішує нашу співану традицію, тіж веснянки, з балканськими й циганськими ритмами, індійськими рагами, середньоазійськими мотивами, регі і навіть репом. Переважно виходить яскраво, весело, колоритно, інколи — надто формалістично, сухувато. А втім, диск проявив іншу проблему цього надзвичайно перспективного гурту. Адже «ДахаБраха» такою ж мірою музичний склад, як і театральний. І поки що найбільш ефектно вони і звучать, і виглядають вживу. Тобто, за повноцінним враженням треба все одно йти в «Дах», на концерт або на спектакль. Проте, в будь- якому разі, майбутнє цієї п’ятірки — в першу чергу сценічне — здається якщо не блискучим, то дуже й дуже гарним.
Останній диск цього огляду в такому сусідстві виглядає трохи дивним. Але сам факт його появи є не менш значущим, аніж двох вищезазначених. Власне, варто говорити не про окремий компакт, а про цілу серію. Вона має назву «Нова музика в Україні», складається з 10 дисків (видані компанією «Атлантік-рекордз») і вміщує твори, що прозвучали протягом останніх дев’яти років в рамках одноіменної концертної серії. Фактично, це — підсумки концертної та студійної діяльності ансамблю «Нова музика в Україні», заснованого київським композитором та диригентом Володимиром Рунчаком у 1998 році. Найважливіше те, що вперше в Україні видана антологія сучасної академічної музики. Адже одним з мистецьких надбань нашої країни є школа сучасної композиції: імена Сільвестрова, Станковича, Грабовського, Скорика відомі далеко за межами держави, є немало надзвичайно цікавих композиторів молодших поколінь. Проте музику наших майстрів, як, до речі, і твори їхніх закордонних колег, можливо почути хіба що на фестивалях та дуже рідких філармонічних концертах, а диски годі і шукати. На цьому тлі «Нова музика», нехай видана накладом всього 1000 примірників, є суттєвим зрушенням.
На дисках представлені композиції, створені у другій половині XX — на початку XXI сторіччя, більшість виконань — українські та світові прем’єри. Звичайно, що переважають тут твори пана Рунчака — ними повністю зайняті перших два диски, плюс, обов’язково, по 1-2 композиції на всіх інших. Проте список імен дійсно вражаючий, найпомітніші серед них — класик музичного авангарду Антон Веберн, наш Валентин Сильвестров, польський патріарх Вітольд Лютославський, німецький експериментатор Маурісіо Кагель. Загалом, окрім українських митців, тут репрезентовані польські, німецькі, швейцарські та американські композитори. Так, наприклад, на 9-му диску витончено медитативна п’єса одного з найкращих вітчизняних композиторів Вікторії Польової «Числа для фортепіано» сусідить з експресивним «Grand Pezzo» для фортепіано і літавр і мінімалістичним «Монологом для фортепіано» німця Антона Рупперта, а оманливо прості «Пісні нічного мандрівника» Йорга Відмана (теж Німеччина) — з іронічним «Spiraltje» Міхаеля Рока. Кожен з дисків містить двомовний буклет з інформацією про композиторів та виконавців творів (англійський переклад здійснила музикознавець Ірена Стецюра). В оформленні обкладинок використані репродукції картин Олександра Дубовика. Загалом — достатньо якісний продукт.
Три абсолютно несхожих диски. І лише одна спільна відрадна риса: експериментування, котре має наслідком якісний результат.
