Відправлений у відставку «біло-блакитним» Кабміном, екс- керівник «Укрзалізниці» Василь Гладкіх повернувся в рідні пенати з повноваженнями міждержавного масштабу наперевіс. Він призначений представником російського залізничного відомства в Україні, і тепер працює в Києві як би послом РЗ, їхніми очима й вухами, а, можливо, навіть стрілками й семафорами...
А чи не в тому річ, що в страху (перед колишнім шефом українських залізничників) очі великі? Можливо, це наша вітчизняна «меншовартість» так проявляється? І здається, що «рука» Москви цим призначенням уже наклала лапу, а точніше, своє великодержавне вето на приватизацію українських залізниць... Перехрестимося. Однак, як говориться, немає диму без вогню. ВАТ «Російські залізниці» має всього одного акціонера — російську державу. А голова РЗ Володимир Якунін, який «влаштував» Гладкіх на це місце — один із найвпливовіших людей в оточенні Володимира Путіна. Таким чином, російсько-українськими взаємовідносинами на українських коліях стурбовані, очевидно, у вищих ешелонах російської влади. Якою б впливовою й стратегічно союзною не була Росія, вона не хоче мати неприємні несподіванки під час перетину її вантажами української території: об’єми транзиту дуже великі й будь-які цінові коливання загрожують гігантськими втратами.
Цікаво, що цю свою заклопотаність росіяни не поклали на плечі правлячої в Україні коаліції. Адже легше за все було знайти відповідного залізничного професіонала в кадровому резерві Партії регіонів, що, безумовно, зміцнило б співробітництво двох урядів. Не виявили належної поваги. Причину цього новоспечений провідник московських залізничних та інших інтересів озвучив таким чином: «Її (залізницю) треба акціонувати, але ні в якому разі, коли проходитиме перший етап приватизації, не можна віддавати комерційним кланам. Тому що зараз — це видно за призначеннями — за залізницею стоять певні клани. Вони тільки й чекають, щоб поділити монополію».
Схоже, Москва, вустами свого постпреда на «залізці», більше ніж прозоро натякає на те, що треба товаришувати щиро й не ставити під сумнів непорушність інтересів партнера. А українська «приватизація за інтересами», точніше, її результати, що легко прогнозуються, — крок явно недружній. Тому за нами тепер пригляне Василь Гладкіх, у якого, незважаючи на зовнішню схожість, майже як у клона, ніколи не виникало спільної мови з бізнесменами, близькими до Партії регіонів.
Нагадаємо, Гладкіх був відправлений у відставку 11 серпня 2006 року. Але навряд чи за те, що працюючи на посаді генерального директора «Укрзалізниці», він, як вважають експерти галузі, активно протистояв приватизаційним процесам на українських залізницях і розробляв план реформування з використанням російського досвіду. А, швидше за все, тому, що очолювана ним досить дивна партія «Єдність» багато в чому повторювала програмні підходи регіоналів, проте, як дехто вважає, спромоглася відібрати в них, загалом досить мізерну, кількість залізничних голосів, гіпотетично використавши для цього якусь, можливо, і не таку вже малу, кількість грошей (останнє проте ніким не доведено й ми цим чуткам абсолютно не схильні довіряти). Звільнення Гладкіх — приклад того, як правлячий кабінет, подібно унтер-офіцерській вдові, висік сам себе. Із Гладкіх на посаді гендиректора загалом- то при нових повноваженнях уряду можна було не те щоб вірьовки вити, але й рейки лити. А ось на посаді російського залізничного посла він перетворюється в міцний, майже самостійний горішок. Адже з російськими залізницями нам також не можна не рахуватися. Так що на деяких бізнес-планах, пов’язаних з «Укрзалізницею», тепер доведеться поставити хрест.
