Схоже, що силовий «газовий» тиск Росії на Азербайджан і Грузію призводить до протилежних результатів. Ці кавказькі республіки збираються зовсім відмовитися від закупівель російського газу і здобути енергетичну незалежність від Москви. І Баку, і Тбілісі вкрай негативно сприйняли пропозицію російського газового монополіста «Газпрому» наступного року продавати свій газ за ціною 235 доларів за тисячу кубометрів. Цього року Азербайджан закупив у Росії 4,6 млрд. кубометрів газу за ціною 110 доларів за тисячу кубів. План продажу «Газпрому» в цю країну на 2007 рік не перевищує 2,5 млрд. кубометрів.
У відповідь на пропозицію російського монополіста, азербайджанський президент Ільхам Алієв заявив, що Азербайджан може повністю відмовитися від закупівель газу в Росії та припинити транзитні поставки своєї нафти через Новоросійськ. «Газпром» може запропонувати свою продукцію і за 500 і за 1000 доларів. Це їхнє право, так само як наше право відмовитися від їхньої пропозиції», — підкреслив азербайджанський лідер у ефірі радіостанції «Эхо Москвы». За його словами, нова пропозиція «Газпрому» «дисонує з духом і сутністю російсько-азербайджанських відносин». У ході двосторонніх переговорів, які йдуть «довго й безуспішно», «позитивний баланс взаємовигідної співпраці тане», — цитує Бі Бі Сі словаАлієва. Він вказав, що за цих умов Азербайджан буде змушений «поміняти енергетичний баланс, перейшовши з мазутно- газового на мазутний». А це призведе до скорочення транспортування нафти до порту Новоросійськ. «Іншого виходу немає, наші електростанції повинні на чомусь працювати», — сказав Алієв.
Потрібно зазначити, що Азербайджан використовує російський газ, в основному, як паливо для своїх електростанцій. Загальна потреба країни в газі дорівнює 10—11 млрд. кубометрів на рік. Власний видобуток становить 5—6 млрд. кубометрів, ще 4 млрд. кубометрів Азербайджан розраховує отримати 2007 року на родовищі «Шах деніз» на шельфі Каспію і з морських родовищ «Азері-Чіраг-Гюнешлі». Таким чином, Баку може перекрити дефіцит блакитного палива й обійтися без російського газу.
Трохи складніша ситуація з Грузією, яка прагне скоротити залежність від російського газу, але наразі не має альтернативних джерел поставок блакитного палива. Потреба Грузії в газі становить 1,9 млрд. кубометрів газу на рік. Саме через безвихідь Грузія погодилася купувати газ у Росії за ціною 235 доларів за тисячу кубометрів. Минулого тижня Грузія уклала з «Газпромом» три контракти на постачання 2007 року 1,1 млрд. кубометрів газу. Грузинський прем’єр Зураб Ногаїделі сказав, що був змушений піти на цю угоду, оскільки «Газпром» пригрозив відключити подачу палива. Проте Тбілісі дуже активно продовжує пошук таких джерел. Успіхом у цьому напрямкові можна вважати досягнуту з Анкарою угоду про поставку 800 млн. кубометрів палива з Туреччини. Це становить приблизно половину необхідного країні обсягу газу. Ціна, яку Грузiя погодилася платити за газ Туреччині, не розголошується. Як повідомив міністр енергетики Грузії Ніка Гілаурі, в рамках раніше підписаної угоди щодо експортного газопроводу Баку — Тбілісі — Ерзерум Грузія отримає за пільговою ціною 250 млн. кубометрів азербайджанського газу.
КОМЕНТАР
Михайло ГОНЧАР , Центр «НОМОС»:
— Азербайджан упродовж останніх років разом зі своїми західними партнерами по розробці по Каспію системно працював над тим, щоб запустити в експлуатацію проект Шах Деніз. За всіма мірками це одне з крупних газових родовищ, запаси якого оцінюються в розмірі 1 трлн. куб. метрів. Таким чином, це вирішує питання газової незалежності не тільки Азербайджану. На сьогодні завершено також спорудження газової магістралі Баку — Тбілісі — Ерзурум, яка йде у трасі коридору нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан. Тобто є родовище і створена відповідно газопровідна інфраструктура. Проблема полягає лише в тому, що Азербайджан не може споживати стільки багато газу. Потрібно його надлишок експортувати. І передбачалось, що перший етап буде для внутрішнього азербайджанського споживання і відмови від імпорту газу з Росії. Потім забезпечення Грузії газом в якості плати за транзит. І третє — постачання газу в Туреччину. Проект запуску в експлуатацію і родовища і газопроводу Баку — Тбілісі — Ерзурум мав попередньо відбутися в жовтні цього року. Росія вирішила зіграти на організаційній і технічній затримці з реалізації цього проекту і відповідно стала шантажувати і азербайджанську сторону підйомом цін на газ. Але зрештою, все пішло не так як вони хотіли. Азербайджан, Грузія і Туреччина внаслідок кількох раундів переговорів змогли погодити базові параметри тристоронньої співпраці. Росія просто спрацювала на консолідацію позиції інших трьох сторін. Україна в принципі може закупити додатковий газ, який добуватиметься на Каспії, але зараз немає інфраструктури його доставки. Для цього треба реалізувати проект будівництва відгалуження від газопроводу Баку — Тбілісі — Ерзурум у районі грузинської Супси, щоб з території Грузії через Чорне море до Криму, потім iз входженням у газотранспортну систему. Такий проект розробляється консорціумом, групою компаній і перебуває в стадії опрацювання бізнес-плану. Безперечно, існують позитивні аспекти, які дозволяють з обережним оптимізмом говорити про перспективність цього проекту. Головним є те, що родовище існує на кавказькій ділянці і не треба будувати газопровід Баку — Тбілісі — Ерзурум. Але потрібно здійснити будівництво найскладнiшої підводної частини газопроводу через Чорне море на відтинку до Криму. Тому в даному випадку це поки що предмет дискусії та обговорень. Реалізація таких проектів займає щонайменше років п’ять. При всьому тому, що це буде рухатися без перешкод при належному вирішенні організаційних і технічних питань. Звичайно, як ви розумієте, далеко не всі країни Чорноморського регіону будуть захоплені від такого проекту. Хотів би звернути увагу на те, що азербайджанські та грузинські колеги, попри все — внутрішньополітичні негаразди, зовнішньополітичний пресинг, достатньо системно і послідовно реалізовують проекти, спрямовані на енергетичне унезалежнення своїх держав. Не дивлячись ні на що, вони хай поволі, але все-таки досягають успіхів на відміну від того, що відбувається в Україні, де разом зі зміною урядів, президентів відбуваються перегляди і зміна пріоритетів. Це те, що абсолютно не характерно ні для Азербайджану, ні для Грузії, у яких теж відбувалися політичні зміни, але державні пріоритети залишалися державними.
