Дивні й страшні новини приходять одна за одною. Спочатку, 16 грудня, у Харкові в присутності міської влади й міліції охоронці будівництва супермаркету побили громадян, які протестували проти цього будівництва. Кілька осіб госпіталізовано.
Наступний — Херсон. Вранці 20 грудня в одному з цехів комбайнового заводу знайшли тіло токаря. Він повісився біля власного станка. Через те, що робітники цього заводу вже п’ятий місяць не отримують заробітної плати. Ця смерть викликала стихійний мітинг на підприємстві-банкроті. Проте відразу після трагедії робітникам видали по 200 гривень.
У той же день у Тернополі такий собі Сергій Б. збив на своєму автомобілі двох 15-річних дівчат. Люди, які стали свідками події, до того обурилися, що почалося масове безладдя. Міліції довелося сховати порушника у своїй машині, але розгнівані тернопільчани перевернули її, вибили скло й спробували здійснити самосуд. Водія правоохоронцям вдалося відбити, а вісьмох найактивніших нападників — затримати.
Столиця перебуває в агресивному настрої вже два тижні: нескінченні бійки в міськраді й оновлені чеки за комунальні послуги вибили киян з колії. І ось у п’ятницю ввечері, у годину пік, 40 хвилин довелося сидіти (а більшості — стояти) у нерухомих вагонах через зрив одного зі співгромадян. 58-річний киянин кинувся під поїзд на станції метро «Палац «Україна». Загинув. Причини досі невідомі.
А наступного дня в харківській електричці нетверезий чоловік спеціально розлив і підпалив бензин. Загинуло сім осіб. Я прочитала про це в газеті сусіда в метро в понеділок вранці. І тут поїзд зупинився і... простояв півгодини. Що трапилося ніхто, звичайно, не повідомив. Невже знову самогубство? І чому стільки випадків за 10 днів?
Соціолог Євген Головаха пояснив ці події... помаранчевою революцією. «Я розповідав вашій газеті ще 2005 року, що всілякі народні хвилювання, особливо ті, що призводять до змін у структурі влади, незмінно підвищують рівень агресивності в країні, — зазначає Є. Головаха. — По-перше, до агресивності призводить велике розчарування. Окрім того, революція заснована на вихованні, роздуванні ненависті до певної політичної сили. Плюс регіональні, національно- культурні прив’язки... Наш народ толерантний, але толерантний не нескінченно. Політики, на щастя, уже зменшили свій запал, і не вимагають, щоб бандити (а бандити — поняття абстрактне) сиділи у в’язницях. Але якби ви знали як самі люди бажають, щоб вони сиділи у в’язницях!»
Ситуацію посилюють нескінченні зміни: спочатку революція, потім контрреволюція, положення протиборчих політичних сил досить хитке, населення продовжують тримати в напрузі... Все залежить від того, що все-таки виберуть наші політики й суспільні діячі: продовжать розпалювати ненависть у своїх політичних цілях чи спробують угамувати її в цілях загальних. «Велика роль державних інститутів і громадянського суспільства, — пояснює Є. Головаха. — Вони повинні закликати до толерантності й терпимості, до політичної коректності. Не можна будувати майбутнє на ненависті й ксенофобії. Розгніваний натовп може максимум перевернути машину, а люди, що підбурюються демагогом, можуть перевернути все суспільство».
Що ж до самогубств, то вони, звичайно, також пов’язані з нестабільною ситуацією в країні. Але не тільки. «Концентрація спроб суїциду зазвичай підвищується до свят, — розповідає кандидат психологічних наук Ірина Головньова. — Новий рік — це підведення підсумків старого. І якщо частина людей концентрується на очікуваннях і надіях стосовно майбутнього, то деякі зосереджуються на тому поганому, що трапилося минулого року».
Окрім того, саме в такі всенародні свята, як Новий рік, сильніше відчувається самотність, яка також часто призводить до самогубств. По телевізору цілодобово — і фільми спеціальні підбирають, і рекламу — показують щасливі сім’ї, що збираються за гарним столом, усі навколо в очікуванні радості й зайняті придбанням подарунків... А в когось усе погано: ні сім’ї, ні друзів, ні роботи, ні грошей — біда звичайно ходить не одна, і на фоні святкової ейфорії таке існування здається ще сумнішим...
«Крім того, існує також психофізіологічний чинник — брак сонячної енергії, — зазначає І. Головньова. — Це підвищує зростання депресивних станів. У ці дні, коли трапилося стільки нещасть, світловий день був найкоротшим у році. Окрім того, не було звичайного для цього часу снігу, через що картинка виходила зовсім темною. Плюс соціальний фактор — ми живемо в період нестабільності. Гадаю, усе це в комплексі й створило таку ситуацію».
У потязі метро, що зупинився з незрозумілих причин, також, до речі, підвищується рівень тривожності. Тому хотілося б порадити працівникам метрополітену хоч би пояснювати, що відбувається й повідомляти, що потяг скоро продовжить свій рух. До речі, тоді, у понеділок, у метро нічого особливого не сталося — просто на одній із станцій потяг, як говорять фахівці, «не знімався з гальм».