Це шоу, з точки зору вкладених в нього фінансів, а головне часу, — наймасштабніше з усіх творчих проектів Роджера Уотерса. Режисером і хореографом шоу виступив Януш Юзефович, відомий своїм мюзиклом «Метро», диригентом та музичним продюсером став Рік Вентворт, що свого часу продюсував фільми «Чарлі і шоколадна фабрика», «Пірати Карибського моря». Цього разу екс-лідер і бас-гітарист легендарних Pink Floyd Уотерс примірив на себе нове амплуа — композитора, аранжувальника, музиканта і автора текстів англійською мовою, і Роджер Уотерс не прогадав. Одне його прізвище на афіші повинно було забезпечити максимальну кількість проданих квитків.
«Ca Ira» в авторському перекладі означає «Надія є». Історія опери почалася на святкуванні в Парижі 200-річчя Великої французької революції, де Уотерс познайомився з поетом Етьєном Рода-Жілем. Невдовзі поет дав Уотерсу написане ним у співпраці з дружиною Надін лібрето, в якому Французька революція розкривається безпосередньо через її учасників. Роджер, за його словами, відразу закохався в цей текст і вже за місяць підготував двогодинну демо-версію опери, наспівавши самостійно вокальні партії. Назва була вибрана теж в одному руслі з лібрето — рядком з патріотичної пісні часів початку революції. Так, 17 років тому зародилася опера, яку кияни на днях мали змогу побачити. Без політичного підтексту тут теж не обійшлося, адже Уотерс вважає, що різниця між «тією Францією і сьогоднішнім світом» не така вже і суттєва. «Ca Ira» в Києві певним чином була прем’єрною, адже вперше опера демонструвалася в закритому приміщеннi. Проте це аж ніяк не завадило виступам акробатів, використанню вогню і піротехніки і навіть живий кінь прогулювався сценою як повноцінний актор. Кінь, до речі, як відзначає продюсер опери Марек Шпендовскі, був український. З України були хористи та музиканти (Академічний хор і Хор школи імені Лисенка та Державний естрадно- симфонічний оркестр).
Стиль опери в пресі вже встигли охрестили «роджерівським», завдяки суто «флойдівським» моментам, таким як звук сірника, що загоряється, падаючої гільйотини, гавкіт собак і шелест голубиних крил. Крім того, не можна не відзначити, що в темі революції Роджер упізнається відразу. Адже відомий всім своїми життєвими принципами на кшталт «мир у всьому мирі», як борець, співець справедливості і свободи, він і тут не відступився своєї позиції. «We don’t need no thought control!» («нам не потрібний контроль над думками!») — цитата із альбому «The Wall», фраза, яку Уотерс написав на стіні, що її спорудили ізраїльтяни на західному березі річки Йордан. В опері ця фраза знаходить своє відображення особливо виразно під час сцени страти Людовіка XVI, метафоричної страти контролю над діями і думками людей.
Як зазначає Роджер Уотерс, французька революція тут являється стрижнем опери, але не основною темою, адже основна тема —це революція взагалі, як явище, як спосіб змінити світ. З ним погоджується і режисер Януш Йозефович, підкреслюючи, що головною ідеєю опери є «революція як спосіб зробити світ кращим».
І справді, у лібрето, присвяченому Французькій революції, фігурують окрім конкретних історичних осіб —Людовіка XVI, Марії-Антуанетти та інших, ще і загальні образи, універсальні типажі революціонерів: це і моряки (на думку відразу спадає броненосець «Потьомкін»), і голодні діти, і відчайдушні жінки. «Голод пахне революцією», співає соліст — коментарі тут зайві...
Взагалі задумка опери багатоаспектна, як і технічне виконання. Та трошки невдало було підібране приміщення Виставкового центру, яке «з’їло» потрібну оперну атмосферу, яку так добре утримують стелі з ліпниною і оксамитові портьєри в театрах. Було помітно, що деякі глядачі всю оперу чекали на появу на сцені Роджера Уотерса, стискаючи в руках платівки «Пінк Флойду» і листівки з усміхненим Роджером. Проте, куди ж без цього. Опера вдалася, аплодували стоячи, а ті, хто чекав на Роджера таки побачив його на сцені вже під завісу. Попри деякі сподівання він не заспівав, а просто потиснув руки солістам і привітався з глядачами. Проте саме ці його дії природно і ненав’язливо завершили «роджерівську» оперу.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
«Найжорстокіший критик — я сам»
Роджер Уотерс в інтерв’ю «Дню» розповів про свою оперу, американську політику і свої захоплення.
— Містер Уотерс, як довго ви працювали над створенням опери «Ca Ira»?
— Я почав працювати над нею у 1989 році, а завершив — два роки тому. В листопаді минулого року відбулася прем’єра опери у Римі, а вже допрацьована постановка відбулася рік по тому у Познані.
— 17 років — великій відрізок. За цей час сталося чимало подій — політичних, економічних, культурних. Чи вплинули вони на кінцевий результат вашої опери?
— Так, вплинули. В певний період написання опери я зрозумів, що вона повинна бути більш наративною, розповідною. Я зрозумів, якою я хочу її бачити в кінцевому результаті — з більш динамічною сюжетною ниткою, з ширшим політичним тлом. Януш (Януш Йозефович — режисер) також вніс в оперу багато політичних аспектів, висвітлив певні політичні проблеми сучасності, а також додав ряд візуальних образів з історії останнього століття, які тісно зв’язані з подіями XVIII століття у Франції та XX століття у Cхідній Європі.
— Переклад назви опери звучить як «Надія є». Надія на що? Який зміст ви вклали в цей заголовок?
— Це щось більше за звичайний заголовок. Це фраза із французької революційної пісні XVIII століття, яка якнайкраще розкриває зміст тих змін, які сталися близько 300 років тому. Тоді люди вперше заговорили про рівність прав, зрозуміли, що об’єднав зусилля, зможуть змінити світ, зробити його більш людяним. Я з цим повністю погоджуюсь і вірю, що добро, яке є в кожній людині, обов’язково переможе зло.
— Однією з ключових фраз у вашій опері є така: «Кожен, хто живе під сонцем, має достатньо сил, аби змінити світовий порядок». А яким вам уявляється ідеальний світовий порядок?
— Я вважаю, чим краще ми розуміємо людську психіку, ти більше в нас шансів не наробити помилок. Мені цікаві зв’язки між релігією і звичайною неврологією. Я зацікавлений у збереженням у світі співчуття. Ви повинні частіше звертатися до тієї особливості нашого роузу, яка здатна поставити нас на місце іншої людини і відчути почуття іншої людини так само виразно, як і свої власні. Ми всі однакові, і ми повинні мати спільні цілі, від яких на сьогодні нас відводить убік жадібність, слабкість і комерція, а також світова точка зору, яка вже не так добре послуговує нам. Я справді вірю, що вільний ринок як засіб регуляції не є єдиним засобом зробити людину щасливою.
Сьогодні ідеологія Америки базується на торгівлі, комерції з метою назбирати побільше капіталу. І, може, якась невеличка частина з нас має певний потенціал і розуміє, що нами попросту маніпулюють багаті світу цього і через це багатьом з нас стає гірше жити. Було б значно краще, якби ми могли організувати себе таким чином, щоб створювати ситуації, в яких ці люди матимуть на нас менший вплив і ми менше відчуватимемо їхню силу. Мабуть, саме про це і розповідає насправді моя опера «Ca Ira». Порівняйте Францію того часу і сучасний світ: американська влада, так само, як і король Людовік XVI, послуговується принципом «влада від Бога». Джордж Буш так себе і поводить, наче Господь дав йому владу і право робити те, що він робить...
— Чи є сьогодні події варті того, аби про них склали оперу?
— Звичайно. Наприклад, я можу написати оперу, присвячену Лізі чемпіонів. Я вважаю, що можна написати про будь-що. Немає різниці між написанням опери чи написанням поп-пісні, чи роману, головне, щоб було бажання і розуміння того, що ти хочеш сказати. До речі, є чудовий новий роман, нещодавно опублікований талановитим американським автором Кормака Маккерсі — «Дорога». Це одна з найкращих книжок, які я коли-небудь читав. Це історія про чоловіка і його сина років семи-восьми. Вони у постапокаліптичній Північній Америці йдуть дорогою, аби дістатися узбережжя океану. І це протягом 400 сторінок. І більше нічого. Але в межах контексту — обидва образи виписані чудово... Сьогодні маємо велику кількість написаного, що вчить нас, як треба ставиться один до одного...
— А як ви ставитеся до критики?
— Критику потрібно просто сприймати. Вся моя робота критикується з одного або іншого боку. Зі своєї сторони, я вважаю, що це те, що ти повинен отримувати як митець, в той же час ти повинен робити свою справу настільки добре, на скільки можеш, не думаючи про те, чи комусь це сподобається, чи ні. Декому здаватиметься, що ти робиш справді важливі речі, іншим — що ці речі не мають жодного сенсу. Всіх не задовольниш. Щодо мого найжорсткішого критика — то це я сам і є. Сам для себе.
— Чи допоміг вам у створенні опери «CA IRA» ваш досвід рок- музиканта?
— Так, допоміг. Створюючи найбльш складні моменти, я використовув попередній досвід з «Dark Side Of The Moon», «Wish You Were Here», «The Wall», а також «Amused to Death». Я навчився, як гармонійно організувати музику і текст, а головне, організувати так, щоб вражало перш за все мене.
— Творчі особистості не люблять питань про плани, але це завжди цікаво читачам. Може відкриєте секрет: над чим ви зараз працюєте?
— Я записую нову пісню для фільму студії New Line Cinema, що вийде на екрани навесні. Крім того, зараз я працюю над трансформацією альбому «The Wall» у мюзикл.
— Від чого ви отримуєте найбільше задоволення?
— Складне питання. Від життя... Мабуть, ще від спорту. Я люблю рибалити, читати книжки, захоплююсь історією. А вже потім іде музика.
