Останній місяць політичний небосхил заряснів подіями, пов’язаними зі вступом до СОТ: чи встигне ВР прийняти необхідний 21 законопроект у листопаді цьогорiч, чи встигне Україна нарешті після 15-річних спроб реально «вскочити» в останній вагон, який називається СОТ?
У зв’язку з цим особливо наробило галасу прибуття до України прем’єр-міністра Росії Фрадкова і його, я б сказав, необережна заява — побажання про «синхронізацію» дій щодо одночасності вступу Росії і України до СОТ. Необхідно зазначити, хоч уряд Януковича і не насмілився уголос погодитися з цією тезою очільника російського уряду, але дав зрозуміти (своїм красномовним мовчанням), що подібне можливе.
Якщо більш детально придивитися до цієї «синхронізації» дій, то випливає наступне: Росія, розуміючи, що Україна зараз знаходиться ближче до моменту вступу до СОТ, ніж вона, свідомо подала «відмашку» п’ятій колоні для відповідних дій. Що було (можна бути впевненим), цiлком зрозуміло. Адже згадаймо, як місяць тому п. Мороз «вояжирував» до Білокам’яної. Звичайно, перелік питань, обговорюваних у Росії достеменно невідомий, але дотошні папарацці донесли, що йшлося у тому числі й про синхронізацію дій щодо вступу України і Росії до СОТ. І хоч як п. Мороз (після повернення на прес-конференції) доводив, що подібних переговорів не було, п. Фрадков під час свого візиту просто «здав» свого візаві по переговорах у Росії, заявивши про цю синхронізацію. Це, до речі, про довіру щодо слів та висловлювань спікера ВР.
Якщо уявити, що дії на синхронізацію (читай — гальмування вступу) все- таки переможуть, то чим це може загрожувати Україні? Гальмування приходу сотівських інвестицій в Україну, які нам сьогодні вкрай потрібні, мов повітря, особливо нашому сільському господарству; український ринок виробництва і надалі буде знаходитися під дією наших внутрішніх «доморощених» законів (багато в чому диких і не ринкових), а не під дією загальновизнаних сотівських законів; відстрочення вступу України в СОТ потягне за собою продовження анти демпінгових процесів проти України; а раз «синхронізація» загальмує вступ України в СОТ, що в свою чергу закриває сотівський ринок для українського виробника і автоматично «підв’язує» до російського ринку з його дискримінаційними законами проти українських виробників (м’ясо, молоко, труби, карамелі тощо); це в свою чергу неминуче потягне за собою перегляд термінів перебування ЧФ у Севастополі. Аби зараз провести референдум з одним питанням «Чи ви вірите, що ЧФ Росії після 2017 року покине Севастополь і таким чином виконає умови Договору 1997 р.?» Я думаю, що негативна відповідь, на жаль, превалювала б. Адже поведінка Росії на півострові свідчить саме на користь цієї думки: тут небажання повертати прибережну інфраструктуру (навіть після рішення Севастопольського апеляційного суду), опір інвентаризації земель і об’єктів на півострові з метою перегляду орендної плати за кримську землю. Адже ті сміховинні дев’яносто мільйонів доларів, які Росія немовби платить за оренду (говорю «немовби» тому, що дуже багато років це був взаємозалік за газ Україні та інші «борги» України. Потрібно зазначити, що в своїх єзуїтських можливостях добиватися вирішення питань на свою користь росіяни неперевершені. Всім відомо, що орендна плата за кримську землю в десятки разів повинна бути вищою — звідси опір і посилання на договір 1997 р. Бачте, на газ Росія має право на перегляд цін, а Україні за оренду — зась.
Тобто подібна «синхронізація» неминуче призведе до геополітичної присутності Росії в Криму (що їй і потрібно); відстрочення вступу України до СОТ одночасно буде свідчити, що економіка її по старій схемі й надалі буде підв’язана до економіки і ринків Росії. Тобто будемо мати не Європу, а Азійопу (по влучному виразу одного політолога).
Висновок — пропозиція Росії про «синхронізацію» дій щодо вступу до СОТ є свідоме гальмування України на шляху до європейських цінностей та європейських стандартів та ринків збуту. Адже теорія, що ми повинні будувати Європу у себе самостійно, не витримує критики — нам просто не дадуть побудувати свою Європу «помічники» та «союзнички» з п’ятої колони, які сплять і бачать Україну в обіймах матінки-Росії.
Таким чином, «синхронізуючи» свої дії щодо вступу до СОТ з Росією, Україна прирікає себе на подальшу стагнацію економіки та підв’язку до колісниці російської економіки, тобто на відсталість.
