Українська зернова асоціація виступила з ініціативою розглянути ситуацію з експортом зерна на засіданні Ради національної безпеки й оборони. «Рішення про обмеження експорту помітно вплинуло на подальший стан зернової галузі, яка є стратегічною, а вірогідні вибухи в портах України через самозігрівання зерна можуть призвести до людських жертв...», — сказав президент УЗА Володимир Клименко на зустрічі Президента України з представниками бізнес-кіл. «Компанії, які працюють на зерновому ринку, змушені згортати інвестиційні проекти й звільняти працівників», — повідомив Клименко. Він також вважає, що запроваджені обмеження спричинять масові дефолти за експортними контрактами, втрату довіри на світових ринках, зниження інвестиційної привабливості країни, негативний вплив на обсяги валютної виручки, зовнішньоторговельний баланс, курс національної валюти.
На жаль, уряд поки що залишається глухим до благань і прохань зернотрейдерів. Ще всередині минулого тижня міністр економіки Володимир Макуха повідомив про наміри до кінця тижня ухвалити рішення щодо квотування експорту зерна. «Зараз воно (постанова з квотування експорту зерна. — Авт. ) регулюватиметься. Я вважаю, що вже цього тижня вона вийде. Квоти, на жаль, залишаються», — сказав міністр тиждень тому. Але віз, як-то кажуть, і нині там. Схоже, ситуація з експортом зернових близька до хаосу. Навіть Макуха зазначив, що Кабмін поки що не визначився з розміром квот, оскільки немає чіткого балансу зернових.
Аграрний міністр Юрій Мельник вважає, що квотувати експорт зерна необхідно, оскільки Аграрний фонд поки що не закінчив формування державного продовольчого резерву. «Запас зерна ще не повністю сформований, ми продовжуємо його формувати. На вчорашній день Аграрний фонд закупив 132 тисячі тонн зерна з урожаю цього року, а необхідно, щоб було 565 тис. тонн», — сказав міністр і продовжив: «Ми повинні чітко розуміти, скільки ми експортуємо. Ми не повинні це робити спонтанно. У попередні роки лімітуючим чинником були можливості портових елеваторів, а тепер усі провідні експортери наростили свої потужності», — сказав міністр, пояснюючи необхідність експортних квот. Прем’єр-міністр Віктор Янукович при цьому повідомив, що квотування експорту зерна, можливо, відмінять після того, як Мінагрополітики відзвітує перед Кабміном про виконання плану зі забезпечення держави необхідними запасами зернових... Крім того, під час перебування з візитом у США прем’єру довелося пояснювати візаві ситуацію з квотуванням експорту. Радник прем’єра, екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко розповів, що в США уряд збирається пояснити, що планує виконати низку дій для того, щоб зерновий ринок «спокійно» працював, незалежно від того, який буде врожай зернових.
Але, думається, ще важче буде пояснювати ці неринкові заборонні заходи власним виробникам і трейдерам, які опинилися завдяки такому рішенню уряду на межі банкрутства. Ось що розказав «Дню» про сьогоднішню ситуацію на зерновому ринку генеральний директор компанії «Бруклін-Київ» Юрій ГУБАНКОВ :
— Бізнесом я почав займатися з 1990 року. І вже тоді всім нам було зрозуміло, що географічне положення України дуже вигідне. Так і сама вона має у своєму розпорядженні величезні ресурси, щоб стати дійсно цивілізованою країною, здатною гідно конкурувати з усіма європейськими країнами. Тоді нашій країні підпорядковувалися наймогутніші порти, розгалужена система залізниць, великі судноплавні компанії. Я вже не говорю про відомі у всьому світі чорноземи. Плюс до всього цього людський чинник. Рівень освіченості людей в Україні був, можливо, найвищим в Європі. Тож тоді здавалося, що Україна найближчим часом може стати однією з самих могутніх держав європейського континенту.
Але пройшло 15 років і від тих потенційних можливостей мало що залишилося. А земля, хоча й залишилася на місці, але не стала родити більше, хоча могла б... А ось у Чорноморському пароплавстві, наприклад, сьогодні вже немає фактично жодного судна. Судноремонтні заводи практично не працюють. Нафтопереробні заводи знаходяться в приватних, причому неукраїнських руках. Так трапляється саме в нецивілізованих країнах. А цивілізація саме й полягає в тому, що, прийшовши до влади, жодна сила не здатна зруйнувати економіку. А ось у нас — зуміли. Більше того, цей процес триває й сьогодні.
Скільки б не говорили, що ми прагнемо до ринкового управління економікою, але доти, доки в нас діють адміністративні методи, ніякого реального відкритого ринку в нас не буде. Візьмемо дії уряду на ринку експорту зерна. Україна виробляє значно більше сільгосппродукції, ніж споживає. Значить, її потрібно продавати в інші країни, де на ці продукти є попит, і на цьому заробляти. Але ті суто адміністративні заходи, які були вжиті щодо ліцензування, квотування, скорочення обсягів експорту, заборони експорту, негативно вплинули на структуру нашого експорту й, головне, на бізнес сотень тисяч людей. Наслідки цього непередбачувані. Це, грубо кажучи, як Чорнобиль, тому що ніхто не знає, що може трапитися завтра, як це вплине на наших нащадків. Точно так само ніхто не може однозначно передбачити, як нинішня заборона на експорт подіє на сільгоспвиробника й узагалі на весь бізнес, у тому числі на трейдерський в Україні. Ось переді мною на столі графіки зміни ціни на пшеницю, кормову пшеницю, ячмінь і на жито. І я можу стверджувати, що з початком квотування, ліцензування, з 2 жовтня однозначно спостерігається зростання закупівельних цін. Вони більш або менш стабілізувалися, можливо, в останні три-чотири дні. А якщо говорити про світову ціну, то все, що ми зробили, дуже негативно вплинуло й на цей ринок, оскільки ціна на сільгосппродукцію дуже різко підскочила й росіяни можуть просто дякувати українцям, тому що вони той же ячмінь продають на 5—25 доларів дорожче, ніж вони могли б його продати раніше або продавали місяць-півтора тому. Саме завдяки нам сільгоспвиробник Росії дуже різко пішов угору. А обґрунтування, які лунають з вуст керівництва Мінагрополітики, просто-таки, на мій погляд, примітивні. Нам нагадують про 2003 рік, коли країна, нібито, продала всю свою пшеницю й потім залишилася без цього найважливішого продукту. Потім довелося її ввозити за ціною втричі дорожчою. Але насправді це був дуже неврожайний рік. У 2002 — 2003-му практично вся озима пшениця вимерзла, а потім, коли засіяли ярову, вона вся висохла, тому що була посуха. І справді продовольчої пшениці в країні практично не було. Її довелося завозити. Тоді прем’єр-міністр Віктор Янукович домовився з Росією. Це був загалом-то досить розумний, грамотний політично правильний крок. Більше 166 тисяч тонн продовольчої пшениці Росія нам продала за вигідною ціною — $180, хоча на той момент на ринку ціна на пшеницю була приблизно $150 — 160. Але для України це був вихід, він цілком влаштовував і країну, й політичне керівництво. Цікаво, що Росія не вдалася до практики заборон, не було ні ліцензій, ні квот. Зробили дуже просто й, вважаю, справедливо. Для всіх, хто хотів вивозити сільгосппродукцію, встановлювався митний збір.
А ми розмірковуємо, що сьогодні в бюджеті немає коштів на закупівлю пшениці в резерв. Тож встановіть мито, й вони з’являться. Це дозволить повністю компенсувати різницю між закупівельною ціною на внутрішньому ринку й тієї, яку міг б отримати сільгоспвиробник на світових ринках. І це абсолютно спокійно забезпечило б країну хлібом повністю. І жодних проблем тут не було б. Митом усе можна було б регулювати: де вигідніше продавати — на українському ринку чи за кордоном. Трейдери могли б обирати: вивозити або не вивозити, платити мито або не платити. А що сталося? На початку жовтня було введено ліцензування, але протягом наступних десяти діб ніхто не знав правил видачі цих ліцензій. Це призвело до того, що судна, які стояли в портах під вантаженням, законтрактовані під конкретні досить великі об’єми, були зупинені керівництвом Мінагрополітики й Мінекономіки. Головне митне управління відправило регіональним митницям вказівки припинити оформлення документів на вивіз зерна. У результаті всі судна, що стояли під вантаженням, заплатили величезні штрафи. Загальна сума через простої, лише через простої становить більше півтора мільйона доларів. І, більше того, під впливом температури, морської води й не найкращого навколишнього середовища за півтора місяці, природно, погіршилися якісні показники цього зерна. І які витрати, які збитки матимуть трейдери у зв’язку з цим, поки що можна лише здогадуватися. Трейдери не виконали контрактів, які були укладені за півроку до цих подій.
Хтось може сказати: їх не шкода, вони — чужі, вони хочуть пограбувати Україну. Але це не так. Адже трейдери не просто купують тут зерно. Вони ще й інвестори. Це вони вкладають в Україну гроші, створюють робочі місця для наших громадян. Вони побудували, вклавши величезні кошти в місткості внутрішніх і портових елеваторів, вони вкладають гроші в розвиток сільського господарства, дають можливість сільгоспвиробнику купувати насіння, нову техніку, пальне. Ми їх знищуємо, але не знаємо, які наслідки матиме цей крок. Зараз вони ще не помітні, а ось у березні — квітні обов’язково виявляться, коли почне псуватися непродане сьогодні зерно. Держава не купує, тому що немає коштів, та й ціни , на її думку, надто високі, а трейдери не купують, тому що їм не дозволяють вивозити. Адже виробник, а часто це й є трейдер, купив за власні кошти насіння, трактори, комбайни, дизельне пальне, посіяв, уклав гроші в добрива, в гербіциди й, нарешті, зібрав урожай. І тут йому забороняють його вивезти. Це цивілізація? Така ситуація викликає в пам’яті зовсім інші слова. А насправді проблема тут у людському чиннику, тобто в невмілому керівництві й управлінні економікою, що в цивілізованій країні просто неприпустимо.
Але все це — ще, як-то кажуть, квіточки. Найбільш сильний удар виробнику буде завдано навесні й наступної осені. Потрібно буде сіяти, збирати врожай і його продавати, а трейдери, найбільші компанії, що входять до першої світової п’ятірки, природно, таку ціну на українське зерно, яку вони давали вчора, вже не дадуть. Тому що існує політичний ризик, який супроводжується, як правило, зменшенням вартості. Я більше ніж упевнений, що на ризик вони розраховуватимуть 10 — 15%.
До чого це призведе? Як відомо, виробництво сільгосппродукції в Україні дороге, тому що врожайність, на відміну від собівартості, не дуже висока. Підняти врожайність можна лише завдяки новим технологіям, новій техніці, якісному насінню. Для всього цього потрібні кошти. Але в Україні, на жаль, ніякої державної політики підтримки сільгоспвиробників, не говорячи вже про компенсації їхніх збитків, узагалі не існує.
Це вкотре показала нинішня ситуація. У мене є рішення суду, в яких дії нашої митниці визнаються незаконними. Але ці рішення не виконуються. З величезними труднощами й проблемами відпустили лише одне з двох суден, що стояли на рейді. Друге судно, як і раніше утримують, посилаючись на прямі вказівки зверху. В якій країні світу можлива ситуація, коли вводиться ліцензування, а через десять днів відміняється, потім, коли компанії отримують ліцензії, вводиться квотування, а через три дні взагалі йдеться про припинення оформлення вивозу зерна на експорт, а через п’ять днів розповідають про нову процедуру оформлення квот. І найцікавіше, що досі ніхто не знає, як можна їх реально отримати. У результаті, вже два місяці весь ринок стоїть. Зарплати, що мають бути виплачені людям, які працюють на елеваторах, не виплачуються, й елеватори стоять. Усе зупинилося. Тут дуже легко порахувати збитки, яких зазнала, наприклад, лише Одеська область від недоотриманих прибутків. Тут три елеватори, які абсолютно нормально, в абсолютних ринкових умовах, за однією з найвищих цін за останні 15 — 20 років закуповують ячмінь і пшеницю у виробників і можуть відвантажити майже півтора мільйона тонн сільгосппродукції. Кожний внутрішній елеватор бере приблизно по $3 за кожну тонну, це $3 — 4,5 мільйона. Залізничні перевезення коштують приблизно $10 за тонну за перевезення вантажів від внутрішніх елеваторів до портових. Це $15 мільйонів. Портові елеватори — це ще практично $4 з тонни, це $6 мільйонів. Стивідорні компанії за перевезення в Іллічівськ, Південний, Одеський і Миколаївський порти — ще $2. Це ще $3 мільйони, плюс перевезення автомобільні, плюс різноманітні збитки, які виникають через загальну зупинку. Ось вам у цілому виходить, що більше $36 мільйонів недоотримали компанії. Невже такі гроші валяються в нас під ногами?
Я дуже ціную сміливість, із якою прем’єр-міністр визнав, що була допущена помилка, й пообіцяв її виправити, надалі працюючи лише за ринковими методами. Але це потрібно зробити невідкладно. Інакше можна спізнитися настільки, що наше зерно вже нікому на світовому ринку не буде потрібне, оскільки на нього надійдуть урожаї, які збираються значно раніше, ніж у наших широтах.
