Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Козацтво на марші: доволі плачу по власній долі!

25 листопада, 2006 - 00:00

28 жовтня у Києві відбулась Велика рада українського козацтва. Як відзначали у виступах учасники зібрання, козацтво, як і вся держава, сьогодні переживає не найкращі часи, багато хто не розуміє самої суті козацтва, його завдань і призначення, яке працює заради відродження славних національних традицій і утвердження демократії вже сьогодні, багато хто просто боїться цієї потужної народної сили.

В українців з дитинства формували і нині формують комплекс неповноцінності, жертви та невдахи. Сторінки книг, шкільних підручників просякнуті охканням про те, які ми нещасні, як нас усі, кому не лінь, кривдять, не поціновують, принижують. На уроках літератури доводять, що наші пращури — це суцільно скривджені життям «наймички» та «кріпачки», а на уроках історії, що козаки — гультяї та розбишаки. А дійсна історія свідчить, що це далеко не так. Може досить плачу по власній долі?

Потрібно пам’ятати про те, що ми — українці, єдина в світі козацька нація, яка була, є і буде в майбутньому дієвою організацією українського народу, споконвічною формою його самоорганізації. Україна сьогодні — це плацдарм новітньої Козацької держави, яку заклав у 1649 р. славний син українського народу гетьман Богдан Хмельницький.

Незаперечним є і той факт, що українське козацтво вже не може кваліфікуватися як звичайна громадська організація, яких сьогодні в країні тисячі, а потребує особливого статусу, визнання того, що козацтво — це суспільний стан частини українського суспільства, реальна сила, котра не дозволяє використовувати себе ні одній політичній партії та водночас є чинником стабілізаційних політичних процесів, набирає з кожним роком сили і стає чи не єдиною справді народною організацією, єдиною незаплямованою силою в державі.

Сьогодні багато точиться розмов щодо так званої політичної реформи. Навіщо вкотре винаходити велосипед?

Національні традиції, менталітет українського народу схиляються до Гетьманату, тобто до президентсько- парламентської форми правління, оскільки в традиціях нашого народу завжди відчувався потяг до особистості та народовладдя: князь і народне віче — за часів Київської Русі; гетьман і козацька Рада — за часів козацької республіки, староста та сільська община тощо.

Сьогодні в усіх козацьких товариствах обговорюється «Стратегічний план розвитку українського козацтва», розроблений радником гетьмана УК з питань козацького самоврядування, головним отаманом Слобожанського козацького корпусу Юрієм Білоножком (м.Харків). Цей науковий документ викладений дохідливо, зрозумілою мовою, конкретний, не багатослівний. Нашим би депутатам повчитися! Мова в ньому йде про створення органів козацького самоврядування: верховного уряду козацтва, регіональних урядів козацтва, при яких створюються департаменти фінансів, господарського розвитку, соціального забезпечення, ідеологічно-патріотичного виховання, культури та освіти, безпеки та судочинства, внутрішньої та зовнішньої політики, дитячо-юнацької козацької організації, інформаційно- консультативного центру з базами даних: «Історична роль козацтва у державотворчому процесі», «Інститут відносин української родини як гаранта здорового розвитку суспільства», «Інфраструктура підтримки господарської та підприємницької діяльності козацьких підрозділів», козацький банк.

Своєю активною діяльністю українське козацтво хоче розтлумачити та на ділі довести народу перевагу козацької системи адміністративно-територіального устрою в Україні (Гетьманат). Даний законопроект — не теоретичні викладки фантаста, а сформований реальний документ на основі вивчення діяльності окремих крайових козацьких товариств.

Велика рада вирішувала, насамперед, питання, пов’язані з подальшим розвитком козацького руху. Приємно, що окрім делегатів, які представляли усі крайові (обласні) товариства та окремі козацькі структури, в Радi взяли участь і представники інших гілок козацтва, представники громадськості, політичних партій. Це — свідчення тому, що вони цікавляться нашими справами.

Ні для кого не секрет, що на терені України діють козацтва, які не сповідують українство, не користуються авторитетом у суспільстві. Такі собі клуби, де окрім десятка генералів — жодного козака. На це не можна закривати очі, бо саме вони сприяють розповсюдженню негативного ставлення до українського козацтва.

Не варто закривати очі на те, що сьогодні козак у сприйнятті багатьох людей — це людина у військовому однострої з якимись незрозумілими погонами з генеральськими зірками. Мовляв, «граються» в генералів. Ми намагаємося розірвати інформаційну блокаду, розтлумачити, що на нашому рахунку багато суспільно-корисних справ: створення десятків тисяч робочих місць, виходи на патрулювання, робота з молоддю та школярами, культурно-просвітницька робота, залучення інвестицій. Годi бути скромними. Один зробить на копійку, а розтрубить на всі сто гривень, а тут щоденна кропітка робота на чисто громадських засадах.

Не буду говорити від імені всього козацтва, висловлю лише свою власну думку. Мені видається, що пан С. Аржавітін є одним із головних очолювачів розвалу. Інакше як можна розцінити ігнорування ним проведення Великої ради? Як можна розцінити відсутність на Раді працівника секретаріату В. Бичека? А як можна розцінити той факт, що нам відмовили у проведенні Ради старшин в Будинку офіцерів місяць тому? Я особисто розцінюю це як сплановану акцію проти українського козацтва. А відсутність на цій історичній для українського козацтва Великій раді засобів масової інформації, окрім «5»-го каналу? Запрошені були майже всі канали та газети. Хто дав команду? — Той, хто боїться нашого розвитку, той, кому є що приховувати від мільйонного загалу козацтва. Можливо, я і помиляюсь, але складається саме таке враження. І не в мене одного.

Головним завданням українського козацтва є створення такої системи, при якій олігархи змушені будуть зрозуміти, що вони не можуть процвітати серед злиденності та розпачу. Сучасне багатство нації вимірюється не кількістю золотого запасу, а сумою матеріальних, інтелектуальних і організаційних ресурсів держави.

Що дуже порадувало: виступи делегатів не нагадували звіти з гарними цифрами. Що зроблено, те зроблено. Головне — завтрашній день України та місце в його перебудові українського козацтва. Цікава думка прозвучала в одному з виступів, що українське козацтво далеке від ідеалізації минулого, воно для нас не є іконою, перед якою б’ємо поклони — воно є звичайнісіньким підручником життя. Для нас однаково цінні як світлі, так і темні сторінки нашої історії, в тому числі і козацтва. Але ми звертаємося до минувшини не з метою втішити вражене самолюбство, а щоб вивчити помилки та не допускати їх в майбутньому. Ми виступаємо за конструювання нових підвалин нашого життя, виходячи з вимог бачення майбутнього України. Зерна мають бути очищені від полови. Як в козацтві, так і в суспільстві. Нову Україну повинно будувати нове покоління на вічних, перевірених часом цінностях. Потрібно дати нове життя всьому тому, що гідне життя.

Українське козацтво очікує грандіозна за масштабами робота — рятувати те, що ще вціліло від руїни. Під знаменами українського козацтва гуртуються інтелектуали, які дійсно здатні бути стратегами та сконструювати заново нашу культуру, відкинути все мертве та плаксиве, зібрати ті зерна, які є справжньою українською культурою, оскільки саме в сфері культури, науки формується та внутрішня сила, котра не дає нації схилитися перед труднощами, дає їй життєвий імпульс і змушує прагнути до майбутнього.

Без удаваної скромності скажемо, що перебрали на себе те, що має робити держава, — це виховання молодого покоління. Ми не базікаємо, як державні чиновники від освіти. Сьогодні в усіх куточках України створюються дитячо-юнацькі козацькі організації. В школах, ліцеях, гімназіях. Ініціаторами виступає саме українське козацтво. Воно і розробило положення, програмні засади діяльності «Молодої Січі». За рік-дві такі організації будуть діяти в кожному навчальному закладі. У цьому ми маємо підтримку з боку батьків, педагогічних колективів та органів влади на місцях.

Велика рада українського козацтва ще раз підтвердила, що ми твердо стоїмо на ногах, що ми ходимо під булавою Гетьмана-Президента України, що український народ в нашій силі має свого вірного захисника.

Разом ми побудуємо Третій Гетьманат, в якому не буде розмов ні про другу державну, ні про політичну реформу, ні про федералізацію, а найголовніше, про злиденність. Козак завжди був людиною заможною. Він ніколи нічого не просив, бо міг забезпечити себе і одягом, і зброєю, і конем, і всім необхідним.

Леонтій ПЕТРОВСЬКИЙ, голова Ради поважних козаків УК
Газета: 
Рубрика: