Питання енергетичної безпеки в Європі набирають все більшої гостроти. Якщо раніше цю проблему порушували деякі країни — члени ЄС, то тепер, схоже, до цього активно долучиться Північноатлантичний альянс. Саме так слід розцінювати повідомлення Файненшл Таймс про існування доповіді аналітиків НАТО щодо можливості створення Москвою газового картелю на зразок ОПЕК з країнами Центральної Азії та Північної Африки. Британське видання зауважило, що така перспектива викликає занепокоєння в Північноатлантичному альянсі. Економічний комітет НАТО, який провів це дослідження, дійшов висновку, що завдяки газовому картелю Росії з'являться можливості використовувати енергетичну політику з метою політичного тиску, зокрема з такими сусідами, як Україна та Грузія. «Експерти попередили альянс про необхідність запобігти будь-яким спробам з боку Росії заснувати газовий «ОПЕК», який посилить московський важіль пливу на Європу», — наголошує Файненшл Таймс.
Свідченням серйозності підходу НАТО до питань енергетичної безпеки є слова Генсека цієї організації Яаапа де Хооп Схеффера. «Енергетична безпека, вільний доступ до енергії та безпека транспортних шляхів — частина стратегічної концепції НАТО. Я можу уявити, що Військово-морські сили НАТО можуть грати певну роль у забезпеченні безпеки морських шляхів, за якими здійснюється транспортування нафти та інших енергоносіїв. В НАТО також йдуть дискусії стосовно захисту інфраструктури в енергетичній сфері від терористичної загрози. Дебати тільки почалися», — цитує Бі-Бі-Сі слова Схеффера.
Москва категорично спростовує інформацію про можливе створення газового картелю. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Москва не має жодних планів стосовно створення «газового ОПЕК». За його словами, це — конфронтаційна ідея, і міністр радий, що вона не має серйозної підтримки.
Однак, слова міністра суперечать нещодавній заяві голови комітету Державної думи з питань енергетики, транспорту і зв'язку Валерія Язева. Наприкінці жовтня він сказав, що до складу газового альянсу могли б увійти Туркменистан, Казахстан, Узбекистан, Росія, Білорусь, а в майбутньому Іран. За словами російського депутата, такий альянс міг би послужити противагою «картелю споживачів», сформованому ЄС, який «нав'язує Росії ратифікацію Енергетичної хартії, яка не відповідає російським інтересам».
КОМЕНТАР
Михайло ГОНЧАР, віце-президент фонду «Стратегія-1»:
— Занепокоєність НАТО пов'язана з тим, що перш за все, ЄС не може ніяк, зрештою, виробити спільну енергетичну політику. Росія через збільшення залежності ЄС від постачання російських енергоресурсів намагається реалізувати на ділі політику нейтралізації європейського компоненту НАТО. Виходячи з тих прогнозів і перспектив, які має ЄС по імпорту енергоносіїв, перше за все газу і нафти, ми бачимо, що в цьому загальному обсягу імпорту енергоносіїв найбільш стрімко зростає частка російської енергосировини. Що не може не турбувати не тільки ЄС, але й нас. По суті постачання енергоресурсів з урахуванням бурхливого розвитку Росією стратегічних інфраструктурних проектів перетворюється у своєрідну енергетичну зброю. Свідченням цього є активність росіян по організації проектів: північноєвропейського газопроводу, ініціатива «Блакитного потоку-2», нафтопроводу Бургас—Александрополіс. Разом з тим, Росія намагається заблокувати розвиток тих інфраструктурних проектів, які нею не контролюються, або які заважають досягненню стратегічних цілей. Наприклад, із серйозними проблемами зіткнувся проект розширення потужності нафтопроводу Тенгіз—Новоросійськ Каспійського трубопроводного консорціуму, який хоча проходить по території Росії, проте належить групі приватних компаній під егідою американського «Шеврона». Росія практично заблокувала розширення цього проекту.
Підстави для створення газового ОПЕК існують. Не випадково, що ініціатива по створенню такого картелю належить російській стороні. Перше за все, Росія традиційно намагалась, намагається і буде намагатися зберегти свій вплив на центральноазійські країни. Свого часу їй вдалося заблокувати двосторонні енергетичні діалоги між Брюсселем і Ашгабадом, Ташкентом, Астаною. Тепер Брюссель намагається виправити ситуацію. Звідки така жорстка і закономірна позиція Брюсселя щодо ратифікації Росією Енергетичної хартії. Існує інша внутрішня причина створення газового ОПЕКу, яку замовчує Росія. Це проблема ресурсних достатностей Росії для виконання контрактів на постачання газу до країн ЄС. Унаслідок нераціонального підходу до видобутку газових ресурсів зараз склалися передумови, що впродовж останніх пяти-шести років в Росії має місце перевищення обсягів видобутку газу над приростом розвіданих запасів. І тому звідки активність Росії, щоб залучити ресурси центральноазійських країн, перш за все Туркменистану та Узбекистану, а також Казахстану до свого базового балансу.
Треба мати на увазі що в подальшому, як тільки в Росії будуть виникати проблеми із забезпеченням зовнішніх контрактів, одразу крайньою в цій ситуації буде Україна, можливо, разом із Білорусією. Це буде продовження уже відомої тактики: Україна краде газ, не виконує свої зобов'язання по транзиту. Але все це гра, яка буде спрямована на відведення уваги від цієї критичної проблеми поточного ресурсного дефіциту в самій Росії. Власне кажучи, саме це було основною причиною того минулорічного чи початку цього року газової суперечки між Україною і Росією. Не тому, що ніби Україна щось там зривала, а тому, що Росії треба було відволікти увагу і найти крайнього. Значною мірою завдяки серйозній кампанії її вдалося це зробити.
Росія не хоче підписати Європейську енергетичну хартію, яка забезпечує вільний доступ до транзитних потужностей, бо боїться втратити вплив російських монополій. Адже тоді їм доведеться поступитися частиною свого ринку, монопольним статусом, чого монополії, звичайно, не хочуть. І не хоче цього вся політична система Росії, яка економічно вибудована на цих монополіях. Тут існує взаємний інтерес. Політичний режим зберігає монопольний статус, а монополії фінансово та економічно підтримують і пролонгують життя цього політичного режиму. Саме через збереження цього статусу на монополії чекає велика катастрофа. Адже і зараз видно, що нинi газовий баланс Росії значною мірою рятується за рахунок незалежних виробників газу, які змушені на дискримінаційних умовах передавати видобуту сировину в мережу, що належить монополії.
Реально з боку Росії факти шантажу вже мали місце. Поки що вони носять характер психологічного шантажу. Достатньо згадати минулорічні заяви російського президента про те, що Росія повинна на 50% скоротити експорт нафти на європейський ринок, куди вона експортує 93% своєї нафти. І перекинути цю нафту на інші ринки. Що стосується газу, то Росія найближчі пять-шість років не може задіяти зброю газового шантажу. Бо для цього потрібно мати серйозний обсяг підземних сховищ газу, чого Росії на сьогодні бракує. Щоб припинити постачання газу на певний період умовно, скажiмо, для країн ЄС, потрібно газ, що видобувається, десь накопичувати, щоб зберігати, причому досить тривалий термін часу. За радянських часів роль такого акумулятора відігравала Україна, де зосереджені найбільші в Європі підземні газосховища обсягом 32 млрд. куб.м. Звідси така боротьба за українську газотранспортну систему, але не лише за самі труби, а в цих умовах перш за все — за підземнi сховища. Якщо в силу тих чи інших причин, Росії вдасться оволодіти українським газосховщем, тоді ЄС стане перед ще більш серйозною загрозою, ніж та, яка існує зараз.
