Головний матч осінньої частини чемпіонату України між чемпіоном, донецьким «Шахтарем», і віце-чемпіоном, київським «Динамо», який відбувся у понеділок у Києві, заздалегідь очікувався любителями футболу без звичного в останні роки ажіотажу. Причин для цього було одразу декілька. Головна — відвертий провал українських клубів у європейській Лізі чемпіонів. Упродовж двох місяців беззаперечні лідери українського чемпіонату демонстрували свою повну безпорадність на тлі справжніх європейських футбольних лідерів. Навряд чи ці два місяці додали обом командам прихильників. Та навіть тих уболівальників, які залишились вірними «Шахтарю» та «Динамо», організатори гри поставили у вкрай незручне становище, призначивши головне футбольне видовище осені на понеділок, та ще й на 18-ту годину. Як наслідок — не заповнені трибуни маленького динамівського стадіону і обмежена телевізійна аудиторія.
Попри це, сама гра очікувалась як протистояння двох провідних напрямів у розвитку нашого футболу. На прекрасному, як для сніжної і морозної погоди, футбольному газоні очікувалась цікава, навіть захоплююча суперечка двох тактик, змагання у виконавській майстерності футболістів, помножені на високий емоційний підйом.
На жаль, слідкувати за втіленням тренерських задумів на футбольному полі, а задуми ці, безперечно, були, нечисленним глядачам довелося лише у перші тридцять хвилин гри. І без того жорстка боротьба за кожен м’яч на початку гри відтінялася спробами донецького бразильця Метузалема «зав’язати» хоч трохи цікаві комбінації. Коли ж цей «мозок» «Шахтаря» залишив поле через травму, обидві команди змагалися майже виключно в атлетичних двобоях з елементами силових єдиноборств. Першим із нервами не впорався захисник донецької команди Чигиринський, який вдарив суперника ногою вже після зупинки гри. Належне за правилами вилучення з поля донеччани на чолі із своїм тренером Луческу сприйняли як особисту образу, влаштувавши на полі ганебний скандал, який не припинявся до закінчення гри і мав продовження навіть після матчу.
Говорити після цього про футбольне видовище вже не доводилося. Емоції заважали футболістам обох команд показувати хоча б щось, схоже на справжній футбол. Гра велася до першого контакту, до першого свистка арбітра (до речі, португальського). За увесь другий тайм команди здійснили на двох три з половиною справді небезпечні атаки на ворота.
Результат гри вирішили заміни, зроблені тренером «Динамо». Наставник господарів поля Дем’яненко випустив двох досвідчених гравців — Белькевича та Шацьких. Ці футболісти менше за інших були «заведені» на жорстку боротьбу, тому саме вони чи не єдиний раз за всю гру провели блискавичну атаку, у якій точну передачу Белькевича втілив у забитий м’яч Шацьких.
Більше про футбол у матчі «Динамо» — «Шахтар» писати практично немає чого. Описувати взаємні сутички, падіння, штрафні удари, симуляції, попередження та вилучення з поля можна було б ще довго. Але навіщо? Це ж не футбол, а лише його частина. Але у виконанні двох кращих (!) команд українського чемпіонату ми бачили саме оці сутички, падіння, симуляції... Плюс публічні претензії до арбітра. І все.
Чи варто наголошувати, що у змаганні з командами провідних у футбольному відношенні європейських країн, вказаний вище «арсенал» ігрових засобів не здатний принести хоч трохи пристойний результат? Насправді «Динамо» і «Шахтар» ще раз показали у понеділок, чому саме вони знаходяться на останніх місцях у груповому турнірі Ліги чемпіонів. Тому, що у футбол, заради якого на футбол ходять сотні тисяч, а біля телевізорів збираються мільйони, наші лідери грати чи то не вміють, чи то не хочуть.
Замість того, щоб привернути до чемпіонату України увагу, як до вишуканого спортивного видовища, провідні українські команди своєю грою привернули увагу до чемпіонату, як до джерела скандалів. Звісно, скандали регулярно відбуваються і в європейському футболі. Але ті скандали виникають на тлі гри у футбол, а не того, що ми побачили у понеділок у Києві.
Матч між «Динамо» та «Шахтарем» так і не показав справжнього рівня готовності команд, їхнього високого класу, якщо цей клас у команд є. Ми так і не довідались про потенціал двох потужних футбольних господарств, покликаних «виробляти» для публіки привабливий футбольний продукт.
Висновок простий. Потрібні зміни. Які саме? Хто знає? Власники українських футбольних клубів поки що радяться про це за зачиненими дверима, демонстративно не зважаючи на те, яким хочуть бачити наш футбол його глядачі. Поки що це бачення не зближується, а навпаки. Тому глядацька аудиторія, яка спостерігатиме за фінішем осінньої частини українського футбольного сезону, буде ще меншою, ніж була до того. Хоча ще вчора здавалося, що менше глядачів вже не може бути. Виявляється, що може. Якщо дві кращі команди країни показують у грі між собою футбол без футболу.
