Цей видатний музикант, піаніст, викладач, який має широке коло шанувальників, блискучих учнів з різних регіонів України, нині живе за кордоном. Поряд із скрипалем Олегом Крисою, віолончелісткою Мариною Чайковською, піаністом Миколою Суком та багатьма іншими Володимир ВIННИЦЬКИЙ поповнив ряди митців останньої хвилі еміграції. На жаль, наша держава й до сьогодні залишається «злою мачухою» щодо своїх митців. На відкритті фестивалю «Київ Мюзiк Фест» Володимир Вінницький виступив як сольний виконавець Концерту для фортепіано з оркестром № 1, ор.35 видатного російського композитора Дмитра Шостаковича — до 100-річного ювілею майстра, з Симфонічним оркестром Національної філармонії України (диригент М. Дядюра). А наступного дня в малому залі Національної музичної академії України відбувся сольний концерт піаніста, на якому пролунали твори видатних класиків. Потім слухачі мали змогу почути ансамблеву гру Вінницького-піаніста з віолончелісткою Наталею Хомою (також нашою колишньою співвітчизницею). Після одного з концертів ми зустрілися з музикантом.
— Пане Володимире, ваше прізвище має «географічне» походження вашого роду?
— Можливо, хоча, скільки пам’ятаю поколінь моєї родини, вони всі жили у Львові. Там я народився, отримав професійну музичну освіту. Спочатку — в музичній десятирічці у видатного викладача пані Галембо, яка виховала цілу плеяду видатних піаністів: Олександра Слободянка, Віктора Єреська та інших. Потім я продовжив свою освіту в Московській консерваторії. По закінченні навчання повернувся до України. У Києві працював викладачем класу фортепіано в Консерваторії ім. П. Чайковського (нині НМАУ). На жаль, через деякий час я з родиною був змушений покинути Україну й переїхати до Америки, де зараз живу та працюю.
— Ви маєте двох синів, чи продовжують вони музичну династію?
— Мій старший син здебільшого захоплюється рок-музикою, а молодший ще навчається в коледжі.
— А ваша дружина Марина, яка закінчила Київську консерваторію з фаху хорового диригування, чи займається вона у США музикою?
— Так. Вона іноді виступає на концертах як співачка.
— Ви займаєтесь викладацькою діяльністю?
— Так. Я працюю викладачем, у мене є приватні учні. Іноді працюю за контрактом у вищих навчальних закладах Америки.
— Ви так давно не були в Україні, а чи підтримували зв’язки з українськими митцями?
— У мене в Україні є багато друзів. Серед них Мирослав Скорик, Юрій Ланюк та багато інших.
— Поряд із творами видатних західно-європейських композиторів на фестивалі ви виконали «Бурлеску» М. Скорика. А взагалі, яке у вас ставлення до творчості українських діячів? Чи є у вас улюблений український композитор?
— Я дуже добре ставлюся до української культури. З цього приводу не можу не згадати про дуже важливий її осередок у Нью-Йорку, що на 5-й Авеню. Там розробляються серії програм з української музики, проходять камерні вечори, куди часто приїжджають і митці з України, беру участь у них і я. На гастролях я завжди виконую твори Лисенка, переграв усі сонати Бортнянського (навіть є записи). Серед сучасних композиторів мені дуже подобається творчість Ревуцького та Скорика.
— Ви подарували слухачам фестивалю три чудові музичні вечори. Ми мали змогу насолоджуватись вашою сольною грою, чудовим звучанням ансамблю з віолончелісткою, також українкою за походженням — Наталією Хомою. Як давно існує ваш дует?
— Він існує вже 10 років. Ми дуже часто граємо разом концерти та гастролюємо. Часто до програм включаємо твори українських композиторів, наголошуючи, що це твори наших земляків. Недавно на гастролях в Африці нас довго допитували, чи ми з Росії? Нам навіть прийшлося невеличку лекцію провести, розказуючи про Україну як країну видатних особистостей, культуру, історію.
— На концерті слухачі мали змогу почути ваш твір «Загублене танго» для віолончелі та фортепіано, хоча нам ви більш відомі як піаніст. Чи давно ви займаєтеся композицією?
— Річ у тім, що я завжди знаходжусь у музиці. Коли я відпочиваю, я починаю імпровізувати — так і народжуються мої твори.
— А чому саме «Загублене танго»?
— Ну, ви знаєте, що усі композитори пишуть те, що їм посилає небо. Так і я. Хтось загубив це танго в космосі, а я знайшов і записав.
— Традиційне запитання про ваші майбутні плани. Ви 15 ро ків не приїздили до України. Чи зміниться щось після вашого відвідування фестивалю у цьому році?
— Так. Я відчуваю, що відтепер буду приїжджати сюди щороку.
