Президент України Ющенко під час нещодавнього візиту в Німеччину дав інтерв’ю німецькій газеті Handelsblatt. Український Президент підтвердив намір України стати членом НАТО. Він також говорив про своє бачення зближення країни з Європейським Союзом.
— Пане Президенте, в Києві лопнула коаліція, до складу якої входила ваша партія «Наша Україна» й партія колишнього вашого противника по помаранчевій революції зими 2004 року — прем’єра Віктора Януковича. Чи можна стверджувати, що внаслідок цього звалився ваш проект з примирення розколотої України?
— Ні. Я хочу об’єднання всього народу, який поки що знаходиться в стані глибокого розколу, й об’єднання політичних сил, що сприяло б консолідації нашої країни. Цьому могла б сприяти широка коаліція моєї партії й партії Януковича. Однак для цього нам потрібна чітка єдина лінія у внутрішній і зовнішній політиці, яка реально відповідає інтересам нашої країни. Але, ймовірно, інша сторона не готова до цього.
— Чому після парламентських виборів у березні ви не утворили «помаранчеву» коаліцію, формування якої теоретично було можливим, а знову пустили в уряд Януковича?
— «Помаранчеві» сили не змогли прийти до єдиної думки щодо визначальних питань коаліційної угоди. І тоді стався драматичний розкол з питань членства в ЄС і НАТО й щодо економічної політики; єдності думок не було також відносно державної мови й церкви. Деякі з учасників виступали з чисто популістськими й нездійсненними пропозиціями. Рватися до влади заради самої влади — це не для мене й не для моєї партії.
— Одним із головних пунктів суперечки між Президентом і урядом стало ваше прагнення до членства в НАТО, проти якого виступає голова уряду. Чи означає розвал коаліції кінець амбіцій Києва відносно НАТО?
— Ні. Звичайно, ми прагнемо в НАТО. Це питання має вирішуватися не прем’єром, а за допомогою закону про національну безпеку України, прийнятого конституційною більшістю в парламенті.
— Ви не боїтеся того, що в разі клопотання України про членство в НАТО від Кремля варто чекати тієї ж реакції, яку цими днями відчула на собі Грузія, яка зазнала санкцій?
— Ми повинні зробити те, що відповідає нашим національним інтересам. А наше прагнення до членства в НАТО — це не політична авантюра, спрямована проти третьої сторони. Але при цьому, безумовно, ми повинні враховувати також інтереси нашого сусіда Росії.
— Як ви вважаєте, чи Росія використовуватиме як політичну зброю скорочення поставок газу, як це вже було минулої зими, щоб змусити Україну триматися подалі від НАТО?
— Це не методи третього тисячоліття.
— Хіба картина того, як безцеремонно Кремль сьогодні поводиться з Грузією, припиняючи транспортне й грошове сполучення між двома країнами, все ще не викликає у вас занепокоєння?
— Російсько-українські відносини все-таки кращі. Нам нічого боятися. Що стосується відносин з Грузією, то Росія дотримується тут старих традицій, коли поводиться безцеремонно з тими країнами регіону, які хочуть відділитися й піти новим шляхом. Європа й уся світова спільнота загалом повинні як найшвидше виступити як посередники між Росією та Грузією. Це зачіпає всіх нас, оскільки конфлікт на Кавказі може скоро вийти з-під контролю.
— Чи відчули ви розчарування, коли канцлер Ангела Меркель заявила, що подальше розширення ЄС буде можливим лише після прийняття конституції ЄС, що фактично означає, що двері ЄС закрилися перед Україною?
— Політики в Європі говорять те, що хоче чути їхня громадськість. А населення країн ЄС розчароване процесом розширення. Дійсно, в ЄС існує багато причин для того, щоб припинити цей процес і ще раз як слід обдумати подальший шлях. Але якщо ми віримо в масштабний проект єдиної Європи, в спільний європейський дім, то ті труднощі, з якими зіткнувся сьогодні Євросоюз, стануть лише незначним етапом. І ці проблеми не повинні призвести до того, що ми випустимо з уваги головну мету — політичне об’єднання всього нашого континенту.
— Як ви вважаєте, чи може відбутися об’єднання без участі України?
— Україна — європейська країна й, будучи такою, має право на входження до складу об’єднаної Європи. Ми зовсім не вимагаємо, щоб нам відповіли сьогодні ж на запитання про те, коли ми станемо членом ЄС. Але наш народ хоче знати, куди веде наш шлях. У зв’язку з цим Україна має почути від Брюсселя, що вона має перспективу на вступ, запитання про точну дату — другорядне. Ми маємо розпочати з абсолютно конкретних єдиних європейсько-українських проектів у таких галузях, як енергетика, літако- й суднобудування, які доводять велике значення України для всієї Європи, а також щирий інтерес Європи до нашої країни. Тоді й дискусія щодо дати нашого вступу до ЄС буде іншою.
— Як може виглядати процес зближення України та Європи?
— Ми маємо створити зону вільної торгівлі. Однак спочатку ми повинні провести в Україні такі реформи, які дозволили б нам вступити в СОТ. Потім ми хочемо досягти безвізового в’їзду на територію ЄС для своїх громадян. Ми, зі своєї сторони, вже відмінили візовий режим для громадян ЄС.
— Ваш батько в 22 року потрапив у німецький полон і був відправлений спочатку в Освенцим, а потім у Бухенвальд. Чи пробачили ви Німеччину за ті страждання, які заподіяв гітлерівський режим вашому батькові й вашому народу?
— Кожне покоління стикається зі своїм викликом і має відповідати на нього. Ті роки були жахливими. Сьогодні важливо пам’ятати про них, але й намагатися знайти свої власні відповіді. Для сьогоднішньої України Німеччина є стратегічним партнером, і Берлін повинен стати адвокатом України на її шляху до ЄС.
